21. Пізня схоластика: Бекон, Скот, Оккам

Зріла або пізня схоластика (13-14 ст.); Представники: Альберт фон Больштедт (1200-1280), Фома Аквінський, Роджер Бекон, Іоанн Дунс Скот, Бонавентура, Сігер Брабантський (1240-1281), Микола Орезмський (1320-1382 ), Вільям Оккам, Жан Буредан, Раймунд Луллій (1235-1315).

Роджер Бекон (1214-1292) категорично заперечував теорію "двоїстої істини" і взагалі виступав проти розподілу філософії та теології. Він захищає ідею єдності філософії та теології як таких, що не суперечать одна одній, оскільки друга вчить, для чого всі предмети призначені Богом, а перша — як і через що виконується це призначення. Проте єдність філософії з теологією мислиться Беконом не як підпорядкування другій першої, а як визнання раціональної необхідності філософії, її, так би мовити, "суверенності", самоцінності щодо теології. Він наголошує на різниці між ними внаслідок відмінності предметів пізнання.

Всі науки, вважає Бекон, повинні слугувати теології. У цьому полягає цінність наук. Саме теологія відповідає на питання про "божественний" порядок, про сутність Бога, святої Трійці, слави і благодаті Божої.

Свою програму розвитку наукового пізнання Бекон виклав у своїх трьох головних працях: "Великий твір", "Менший твір" і "Третій твір", які разом становлять енциклопедію тогочасного знання про дійсність.

Головним для Дунса Скота (бл. 1265-1308) було питання про відношення богослов'я до філософії. Власний предмет богослов'я — Бог, предмет філософії (метафізики) — буття. Пізнання Бога за допомогою філософії обмежене. Людський розум осягає в бутті лише те, що він може взяти від наших органів чуття; тому у людини не може бути ніякого знання про нематеріальні субстанції, такі як Бог або ангели. Через те, що Бог, на думку Дунса Скота, є буттям нескінченним, то довести буття Бога означає довести, що існує нескінченне буття. Це можливо довести, лише йдучи від наслідків до їх останньої та найвищої причини — Бога.

Душа, за Дунсом Скотом, — форма людського тіла. Вона створюється Богом під час народження людини і за її життя невід'ємна від тіла. Вона і єдина, і безсмертна. У вченні про пізнання Дуне Скот наголошував активність душі. Знання складається і з того, що йде від нас, і з того, що йде від предмета, який пізнається. Хоч би якою значною була активність душі, все ж у пізнанні ми залежимо і від предмета. Що стосується діяльності людини, то над усіма її видами панує не розум, а воля, яка є вищою за розум. Тим більше вільна воля Бога.

Таким чином, елементи критики схоластики, присутні у вченні Дунса Скота, розвиваються не в інтересах науки та філософи, а в інтересах теології. Дуне Скот стверджує, що філософія безсильна у справі спасіння людини, тому що вона ігнорує все особисте, прямує тільки від загального до загального. Вона виводить усе не з волі Бога, а з необхідності.

Вільям Оккам (бл. 1300-1350) написав ряд богословських та філософських праць — з логіки та з фізики Арістотеля. Вш завершив розпочату ще його попередниками критику філософських доведень існування Бога, проголосивши, що буття Бога — предмет релігійної віри, а не філософи, яка спирається на доведення. За Оккамом, тільки чуттєве, наочне знання (що зветься інтуіцією) може засвідчити існування чого б то не було і тільки одне воно стосується фактів. Вчення про роль чуттєвої інтуїції та досвіду в пізнанні пов'язане у Оккама з двома іншими важливими положеннями його теорії пізнання: вимогою простоти пояснення (принцип економії) та положенням про те, що реально існує одиничне (номінальне).

За Оккамом, завдання знання — осягнення реально існуючого часткового, одиничного. Загальне існує тільки в свідомості суб'єкта, який пізнає. Поза свідомістю та поза душею будь-яка річ є одиничною. Хоча все реальне, за Оккамом, одиничне, все ж індивіди можуть бути розподілені розумом на класи, тобто розподілені за родами та видами. В самих речах намає ні загального, ані часткового. І те, і друге притаманне тільки нашому способові сприйняття однієї і тієї ж речі. Як же відбувається перехід думки до загального (до універсалі!)? Для пояснення цього переходу він вводить поняття про "інтенцію", тобто про спрямованість думки, про логічні та психологічні акти чи знаки. Всі загальні поняття (універсалі!) — знаки (терміни), що логічно позначають об'єкти.

Світоглядні ідеї Еклезіаста та об'явлення Іоанна Богослова (Біблія). Світоглядні ідеї Еклезіаста такі: 1) усе в світі суєта суєт і томління духу; 2) всьому свій час; 3) хто приумножує пізнання, той приумножує смуток; 4) засуджує накопичення та бажання наживи; 5) жінка розглядається як джерело зла; 6) радить боятися Бога. Світоглядні ідеї одкровення Іоанна Богослова такі: 1) ідея катастрофічного кінця світу (есхатологія); 2) ідея знамення наближення кінця світу; 3) ідея Страшного Суду для всіх нехристиян; 4) друге пришестя Ісуса Христа; 5) ідея царства Божого.

22. Загальна характеристика філософії Відродження: специфіка, коло проблем, представники. Філософія Відродження (XV-XVI ст.) - це посередницька ланка між середньовічною схоластикою і науково-філософським мисленням Нового часу.  3 виникненням ренесансної культури насамперед змінюється методологічна стратегія мислення: схоластичний раціоналізм поступається місцем безпосереднім, вільним від зовнішнього авторитету формам пізнання; логіка формалістич­ної доказовості витісняється самоочевидністю неупередженої інтуїції; на зміну санкціонованому церквою схилянню перед Арістотелем приходить шанування Платона (у середині XV ст. створюється славнозвісна Флорентійська академія, мета якої - вивчення і пропаганда платонівської філософії).  Необхідно зазначити, що водно­час відбувається докорінний перелом у поглядах на природу. Всесвіт із свідчення божественної могутності стає предметом дослідницького інтересу, міфологема про творення світу з нічо­го змінюється натурфілософським ученням про безкінечність і несотворимість світу.  Філософія природи, яка тільки починала складатися, особливо в особах Джордано Бруно (1548-1600) і Бернардіно Телезіо (1509-1688), у своїх судженнях спирала­ся на велике відкриття теоретичного природознавства того ча­су - геліоцентричну систему світу Миколи Коперніка (1473-1543). Подібного переосмислення зазнають погляди на людину і місце її у Всесвіті. Середньовічний теоцентризм витісняється антро­поцентризмом. Ідеологію Відродження називають гуманізмом, розуміючи під цим «відкриття людини» як вільної і необмеже­ної у своїх можливостях істоти. Світське мислення виводило людину із сфери релігійної ком­петенції і перетворювало її на найвищу цінність, ставило її у центр світоглядної перспективи. Переглядаються також традиційні погляди на суспільство. Паралельно з боротьбою світських правителів проти папської політики, церковного абсолютизму здійснюються перші спроби ідеологічного і теоретичного обґрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно-теологічних санкцій. Найтиповішими у цьому відношенні є політична доктрина Ніколо Макіавеллі (1469-1527), правова теорія Жана Бодена (1530-1596), а також соціологічні утопії Томаса Мора (1478-1535) і Томазо Кампанелли (1568-1639). І все ж філософія Відродження не відходить остаточно від схоластичних стереотипів світорозуміння. Теологію як офіційну католицьку доктрину вони беззастережно заперечували, заміняючи її науково-раціоналістичними і натуралістичними теоріями.  Традиційна ідея Бога змінюється в основному у двох напрямах:  - Бог або роз­чиняється у природі, натуралізується, і вчення про нього наби­рає форми пантеїстичного матеріалізму;  - або піддається етико-раціоналістичній обробці, і вчення про нього виливається у концепцію християнського гу­манізму Відродження, представленого Еразмом Роттердамським у його християнській антропології.

23. Гуманізм в Італії: Данте Аліґ'єрі, Франческо Петрарка, Джованні Бокаччо, Лоренцо Валла. Гуманізм - це система поглядів, яка виражає визнання цінності людини як особистості, її прав на свободу, щастя та рівність, повагу принципів справедливості і милосердя як норм стосунків між людьми, боротьба за створення умов для вільного розвитку творчих сил і здібностей людини. Таким чином, гуманізм у широкому розумінні представляє собою систему поглядів, відповідно до якої: 1) людина, її права і свободи - найвища цінність; 2) необхідно створювати належні умови життя для людини; 3) доброта, милосердя, рівність - принципи справедливості між людьми; 4) все в ім'я людини, все для її блага. Гуманізм у вузькому розумінні становить собою культурно-ідейний напрям в Італії у XIV-XVI ст., спрямований на вивчення та розповсюдження античної культури. Представниками гуманізму у вузькому розумінні є Данте Аліґ'єрі (1268-1321 рр., основна робота - „Божественна комедія”), Франческо Петрарка (1304-1374 рр., основна робота - „Про республіку”, „Про засоби проти страждань і радощів”), Джованні Боккаччо (1312-1375 рр., основна робота - „Декамерон”), Лоренцо Валла (1407-1457 рр., який довів підробку т.зв. „Дару Костянтина” - юридичного документа про світську владу Папи Римського у Європі, основна робота - „Міркування про "Дар Костянтина", який є предметом неправдивої віри і тлумачення”, „Діалектичні спростування...”). Л. Валла вірив у силу людського розуму та вимагав віротерпимості, свободи наукового дослідження і права людини на задоволення своїх матеріальних та духовних потреб. Л. Валла обґрунтовував право чоловіка та жінки на свободу у шлюбі та коханні. Л. Валла проповідував активну боротьбу вченого, політика, філософа за свої ідеї, вимагав виховання волі до дії. Він вказував на зв’язок мови та мислення, понять та їх речового вираження. Л. Валла заперечував існування загальних понять як субстанцій, критикував ідеалістичне середньовічне вчення реалізму. У творі „Діалектичні спростування...” Л. Валла критикував аналіз логіки Арістотеля і вказував на неможливість вкласти багатство людської думки у рамки силогізмів. Л.Валла вважав, що у людській свідомості відображається речовий світ. Данте Аліґ'єрі відстоював ідею цінності земного життя, критичного ставлення до офіціальної релігії та її представників, а також відстоював нове ставлення до людини, її почуттів та місця людини у світі.  Джованні Боккаччо у праці „Декамерон” критикував католицьку церкву, сатирично осміював духовенство. Заперечуючи аскетичну мораль Середньовіччя, Джованні Боккаччо захищає право людей на насолоду земним життям, прославляє чуттєву любов, природні прагнення людини. Виступаючи проти феодальних привілеїв та станової нерівності, Джованні Боккаччо розвиває думку про те, що благородство людей повинно вимірюватися їх вчинками, а не походженням. Ф. Петрарка відстоював право людини на щастя у реальному, земному житті. Ф. Петрарка вважав, що естетичне, наукове і моральне вдосконалення особистості можливе лише за умови відокремлення художника або філософа від мас, протиставлення просвітницьких діячів літератури та філософії „неосвіченій черні”. У творі „Про республіку” Ф. Петрарка сформулював свій ідеал держави, що ґрунтується на високій моралі громадян. Основні ідеї гуманізму: 1) божественне та людське - два рівноправних начала; 2) сенс життя людини полягає у реалізації своїх можливостей, а також у тому, щоб прожити життя, повне пристрастей та подій; 3) критика неправдивого духовенства; 4) виступали за духовне відродження класичної античності. Висловлювання Лоренцо Валли: - Ніхто не насолоджується заради якої-небудь мети, але сама насолода є метою. - Жодна жива істота не повинна вважатися такою, що володіє благом у стані скорботи і душевної муки. Тому її благом буде почуття радості. - Не знання і наука варті похвали або осудження, але похідні зі знання і науки дії посередництвом доброї волі.  - Хто здатен наставляти, вчити і підпорядковувати собі інших, навіщо стане іншим підпорядковуватися? Я, проте, хотів би скоріше бути володарем над іншими, ніж рабом, або ж у всякому випадку володарем самому собі. Висловлювання Франческо Петрарки: - У справах людських немає нічого досконалого, немає смертного, якого навіть найбоязкіший критик не знайшов би за що пошарпати. - За своє життя я переконався, що більше за все та непомітніше віднімають час розмови з друзями; друзі - великі крадії часу... - Якщо не можна зовні стати тим, ким хочеш стати, стань внутрішньо таким, яким повинен стати. - Чим більша скупість, тим більша жорстокість. - Що користі від того, що ти багато знав, якщо ти не зміг застосувати свої знання до твоїх потреб. - Для людини немає нічого природнішого за працю, людина народжена для неї, як птиця для польоту і риба для плавання.