- •1. Світогляд.
- •2. Історичні типи світогляду.
- •3. Сутність, структура та призначення філософії.
- •4. Проблема основного питання філософії.
- •21. Пізня схоластика: Бекон, Скот, Оккам
- •24. Філософія природи
- •35. Французька філософська думка хviii ст. (загальна характеристика)
- •40. Ірраціоналізм. Шопенгауер, Ніцше
- •41. Діалектико-матеріалістична філософія
- •47. Сучасна релігійна філософія
- •48. Постмодернізм
- •49. Українська філософська культура та її специфіка.
- •50. Українська філософія періоду 11-17 ст.
- •51. .Філософія г.Сковороди.
- •52. Філософія українського романтизму XIX століття
- •53. .Українська філософська та суспільно-політична думка другої половини хіх-хх
- •54. Проблема буття в історико-філософському окресленні.
- •55. Буття
- •56. Матерія
- •58 . Простір і час
- •59. Проблема свідомості у філософії.
- •60. Відображення як загальна властивість матерії
- •61. Виникнення свідомості та її суспільна природа.
- •62. Свідомість : структура та функції
- •63. Сутність та структура пізнавального процесу
- •64 Форми чуттєвого і раціонального в пізнанні
- •66. Концепції істини
- •67. Наукове пізнання
- •68 69. Рівні наукового пізнання
- •Наука та її роль у суспільстві.
- •72. Принципи та закони діалектики
- •73. Метафізика еклектика
- •74. Синергетика
- •75. Закон єдності та боротьби протилежностей
- •76. Закон заперечення заперечення.
- •77. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.
- •78. Сутність і явище
- •79. Зміст і форма
- •80. Причина і наслідок
- •81. Необхідність і випадковість
- •82. Можливість і дійсність
- •83. Одиничне, особливе, загальне
- •84. Розуміння людини в історії філософської думки
- •85. Людина : індивід, особа, особистість
- •86. Проблема життя і смерті
- •87. Концепції сенсу життя людини
- •88. Загальна характеристика інформаційного суспільства
- •89. Глобалізація : сутність, суб’єкти, наслідки
- •90 Глобальні проблеми людства
85. Людина : індивід, особа, особистість
Поняття "людина — індивід - особа - особистість - індивідуальність", характеризують якісні прояви людини. Поняття "людина” означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.
Поняттям "індивід" позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають висловами: "типовий індивід", "дуже своєрідний індивід" і т.ін.
Поняття "особи" характеризує певні реальні якості людського індивіда. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають два найважливіших моменти.
По-перше, особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані: за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). За цією характеристикою у більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприклад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.
По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін.
Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.
Коли людина характеризується як особистість до характеристик особи додається "самість". вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей: наявність у особи такої "самосії" (дечого такого, що робить особу самою собою) дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особистість.
Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.
Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.
