- •1. Світогляд.
- •2. Історичні типи світогляду.
- •3. Сутність, структура та призначення філософії.
- •4. Проблема основного питання філософії.
- •21. Пізня схоластика: Бекон, Скот, Оккам
- •24. Філософія природи
- •35. Французька філософська думка хviii ст. (загальна характеристика)
- •40. Ірраціоналізм. Шопенгауер, Ніцше
- •41. Діалектико-матеріалістична філософія
- •47. Сучасна релігійна філософія
- •48. Постмодернізм
- •49. Українська філософська культура та її специфіка.
- •50. Українська філософія періоду 11-17 ст.
- •51. .Філософія г.Сковороди.
- •52. Філософія українського романтизму XIX століття
- •53. .Українська філософська та суспільно-політична думка другої половини хіх-хх
- •54. Проблема буття в історико-філософському окресленні.
- •55. Буття
- •56. Матерія
- •58 . Простір і час
- •59. Проблема свідомості у філософії.
- •60. Відображення як загальна властивість матерії
- •61. Виникнення свідомості та її суспільна природа.
- •62. Свідомість : структура та функції
- •63. Сутність та структура пізнавального процесу
- •64 Форми чуттєвого і раціонального в пізнанні
- •66. Концепції істини
- •67. Наукове пізнання
- •68 69. Рівні наукового пізнання
- •Наука та її роль у суспільстві.
- •72. Принципи та закони діалектики
- •73. Метафізика еклектика
- •74. Синергетика
- •75. Закон єдності та боротьби протилежностей
- •76. Закон заперечення заперечення.
- •77. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.
- •78. Сутність і явище
- •79. Зміст і форма
- •80. Причина і наслідок
- •81. Необхідність і випадковість
- •82. Можливість і дійсність
- •83. Одиничне, особливе, загальне
- •84. Розуміння людини в історії філософської думки
- •85. Людина : індивід, особа, особистість
- •86. Проблема життя і смерті
- •87. Концепції сенсу життя людини
- •88. Загальна характеристика інформаційного суспільства
- •89. Глобалізація : сутність, суб’єкти, наслідки
- •90 Глобальні проблеми людства
75. Закон єдності та боротьби протилежностей
По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає необхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий – правий, добро – зло, притягання – відштовхування, низ – верх тощо.
По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності перебувають в боротьбі одна з одною. їх боротьба – це природний закономірний наслідок того, що протилежності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну.
Єдність протилежностей має відносний характер. Це пояснюється тим, що сталість, незмінність предмета чи явища тимчасова, що предмет має свій початок і кінець. А боротьба протилежностей має абсолютний характер, тому що рух (розвиток) не припиняється ні на хвилину в результаті боротьби протилежностей.
Боротьба протилежностей – це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст закону єдності й боротьби протилежностей виражається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності.
Отже, з вищесказаного випливає сутність закону єдності та боротьби протилежностей.
Всім предметам і явищам внутрішньо властиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться в стані єдності та боротьби; боротьба між протилежностями обумовлює внутрішнє джерело розвитку, веде до зростання суперечностей, які вирішуються шляхом усунення (подолання) старого і утвердження нового, якому також властиві свої протилежності.
76. Закон заперечення заперечення.
Заперечення заперечення є закон безперервного розвитку, тобто кожне явище є результатом заперечення попереднього явища. Нове, що розвивається і стає старим, заперечується новим і так до безкінечності.
Вперше закон заперечення заперечення був сформульований Гегелем. Однак він докорінно відрізняється від розуміння цього закону матеріалістичною діалектикою. У Гегеля мова йде про саморозвиток ідеї. Для матеріалістичної діалектики цей закон є законом розвитку об'єктивного світу і мислення, яке його відображає.
Закон заперечення заперечення має всезагальне значення. Він проявляється в усіх галузях об'єктивної реальності – в рослинному і тваринному світі, в геології, математиці, історії, філософії.
Старе і нове – це дві сторони заперечення. Нове – це те, що найбільш повно відповідає об'єктивним потребам розвитку. Воно необхідне, тому росте і розвивається, має перспективу, майбутнє. Старе – те, що перестає або вже перестало відповідати об'єктивним, потребам розвитку. Воно не здатне розвиватися, більш того, воно стримує і навіть гальмує розвиток. Як правило, воно не хоче відійти від життя без опору, без боротьби. Разом із тим, поняття "старе" не слід ототожнювати з поняттям "реакційне". Не все старе реакційне (вчорашній день – старий, але не реакційний). До старого слід підходити конкретно-історично. Не все старе слід відкидати безумовно, наприклад, народні традиції.
