73. Метафізика еклектика

Метафі́зика — філософія буття, роздуми про граничні і надчуттєві принципи і засади буття.

Термін метафізика походить від сполучення грецьких μετά (metá) (після) і φυσικά (фізика). Тобто метафізика — це те, що йде після фізики. Так назвали учні Арістотеля його твори, що не потрапили до твору "Фізика".

Термін метафізика часто використовується у філософії, однак, різні філософи вкладають у нього різне значення, розширюючи або звужуючи область його застовування. При різному трактуванні терміну змінюється ставлення до нього. Тому значення терміну дуже сильно залежить від контексту:

Метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і початок буття (існування світу);

Метафізика — це синонім філософії;

Метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для позначення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального;

Метафізика — це наука про речі, спосіб з'ясування світоглядних питань (сенс життя — основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук;

Еклектика, еклектизм (від грец. eklektikos — той, що вибирає) — змішання та безмежне поєднання різноманітних, різнорідних і несумісних понять (ідей, елементів, поглядів, теорій) під приводом подолання в них протилежностей і створення різнопланового та неординарного в системі єдиного цілого. Може означати брак чогось «свого», «оригінального», просте запозичення «чужого», сліпе копіювання та наслідування.

Еклектика називався напрям в античній філософії II ст. до н. е., для якого характерними були поєднання різних філософських систем і схильність до стирання відмінностей між ученнями та школами. Наприк. XIX — на поч. XX ст. еклектика стала принципом, що домінував у мистецтві й спрямовував творчі пошуки митців тієї доби. Сміливе поєднання усіх без винятку стилів попередніх епох було характерним і для образотворчого мистецтва (зокрема, архітектури) України близько ста років тому. Така ситуація виникла внаслідок бурхливого розвитку й модернізації будівельних матеріалів, принципів будівництва і водночас затримки у створенні нового стилю в архітектурі, який відповідав би вимогам часу. В економічному, політичному й соціальному житті Європи відбувалися кардинальні зміни, і мистецтво яскраво відобразило цей переломний момент, коли людство стояло на порозі нової доби в історії, прагнучи зробити сміливі кроки уперед і водночас боючись розлучатися з минулим.

Таким чином, еклектика стала символом запозичення чужого, переосмислення його і пристосування до умов, продиктованих часом.

74. Синергетика

Синергетика (англ. Synergetics, від грецького. син — «спільне» і ергос — «дія») — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.

Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин. Оскільки йдеться про виявлення та використання загальних закономірностей в різних галузях, тому такий підхід передбачає міждисциплінарність. Останнє означає співробітництво в розробці синергетики представників різних наукових дисциплін. Тому термін синергетика використовується як в природничих науках, так і в гуманітарній сфері.Синергетика вивчає нелінійні відкриті дисипативні системи. Такі системи перебувають далеко від термодинамічної рівноваги і обмінюються енергією чи речовиною із навколишнім середовищем. Для перехідних процесів, що відбуваються в таких системах, не виконується закон неспадання ентропії, що призводить до утворення різноманітних дисипативних структур:автоколивань, автохвиль, може виникнути детермінований хаос.