68 69. Рівні наукового пізнання

Наукове знання зазвичай розглядається на двох рівнях — емпіричному і теоретичному. Кожен з цих рівнів послуговується особливими методами дослідження та має різне значення для наукового знання загалом.

Емпіричне знання

Емпіричне знання накопичується внаслідок безпосереднього контакту з реальністю при спостереженні або експерименті. Загалом наука спирається на твердо встановлені факти, що були отримані емпіричним, тобто дослідним, шляхом. На емпіричному рівні відбувається накопичення фактів, їх первинна систематизація і класифікація. Емпіричне знання уможливлює формулювання емпіричних правил, закономірностей і законів, які статистично виводяться зі спостережуваних явищ.

Основні методи емпіричного знання це:

Експеримент — спостереження за об'єктами та явищами в контрольованих або штучно створених умовах з метою виявлення їхніх істотних характеристик;

Спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності без внесення змін в реальність, що досліджується;

Вимірювання — виявлення кількісних характеристик досліджуваної реальності. В результаті вимірювання відбувається порівняння об'єктів за певними властивостями;

Порівняння — одночасне виявлення співвідношення та оцінка загальних для двох або більше об'єктів властивостей або ознак;

Опис — фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкти і явища.

Інформація, отримана за допомогою емпіричних методів, зазнає статистичної обробки. ПІсля цього науковці можуть робити певні узагальнення. Одержана інформація має бути верифікованою, тож науковці зобов'язані детально описати джерела інформації та використані методи.

Теоретичне знання

Емпіричне знання саме собою рідко може вичерпно пояснити певне явище. Таке знання малоевристичне, тобто воно не відкриває нових можливостей наукового пошуку. Саме тому необхідний теоретичний рівень знання, на якому одержані емпіричні дані вписуються в певну систему. Водночас без певних теоретичних засад неможливо почати жодне емпіричне дослідження.

Таким чином, суть теоретичного знання — опис, пояснення і систематизація процесів і закономірностей, виявлених емпіричним шляхом, а також спроба цілісного охоплення дійсності.

Основні методи теоретичного знання це:

Формалізація — побудова абстрактних моделей, які мають пояснити суть досліджуваних явищ;

Аксіоматизація — теоретична побудова на основі аксіом, тобто тверджень, істиннісь яких доводити не потрібно;

Гіпотетико-дедуктивний метод — побудова дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, які пояснюють емпіричні факти.

70. Форми наукового пізнання. Факт - це те, що нам відоме, про що ми дізналися у процес спостереження, експерименту, досвіду, практики. Знання про об'єкт цілому чи окремі його сторони, грані предмета, явища стають об'єкті ними, незалежними за змістом від свідомості суб'єкта. В цьому сенсі "факт - це неспростовна річ". Спростувати факт можливо тільки фактом. Проте в контекст науки входять, зберігаються й обробляються н самі по собі події чи явища, а їх теоретичні конструкції, як опис цих подій, фактів, як емпіричне знання. Описування об'єктивних (досвід них, експериментальних) фактів, що піддаються спостереженню і можуть бути зафіксовані у мові чи інших знакових системах, являють собою науковий факт. Логіко-гносеологічною формою наукових факті є так звані факто-фіксуючі судження, речення, слова тощо. Особливі сто подібних фактів є те, що вони наукові, тобто істинні, перевірені практикою. Це в однаковій мірі відноситься не лише до фактів природознавства, а й до наукових фактів із сфери гуманітарного та суспільнознавчого знання. Факт має не лише гносеологічне, а й методологія не значення, оскільки спростувати свідому, логічно послідовну брехню чи оману можна, відшукавши точний, правдивий і перевіренні факт, обдумуючи те, що перевірено.

Ідея - це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності та мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує цілий ряд функцій, основними з яких є: 1) підсумовування попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання і цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципі! пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Одночасно вона є й формою осягнення в мисленні явиш об'єктивної дійсності, і включає в себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу, фіксуючи необхідність і можливість такого перетворення. Таким чином, ідея є особливою формою наукового пізнання. Ідея відображає дійсність не просто такою, якою вона існує тут і тепер, а в її розвитку, в тенденції. Вона фіксує не лише суще, але й належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання.

Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, яка є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх досягнення. Проблема - це суб'єктивна форма відображення необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням та дійсністю або суперечності в самому пізнанні. Одночасно вона є засобом досягнення і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми - це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. Проблема як знання про незнання відображає негативний момент проблемної ситуації, який свідчить про обмеженість пізнавальних і практичних можливостей суб'єкта на певному етапі розвитку.

Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена, не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення певної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експерименту шляхом проведення перевірки, доведення.

На основі зазначених форм наукового пізнання, їхній діалектичній єдності, формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.

Концепція - це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від неї він ще не може бути втіленим у струнку систему наукових понять. Водночас, концепція - це провідна ідея в системі теоретичних і методологічних знань (характеристик, параметрів). Вона органічно поєднує і реалізує пізнавальну й герменевтачну та методологічну функції, забезпечуючи суб'єкта знаннями про навколишню дійсність, методами й фактами пізнання, випрацьовуючи схеми її тлумачення та пояснення.

Теорія - це найадекватніша форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність. Вона має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. На відміну від гіпотези, теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена Й перевірена практикою. Вона забезпечує істинне знання та пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні властивості та зв'язки. Теорія відрізняється від гіпотези своєю істинністю, а від інших видів достовірного знання своєю точністю, логічністю, організацією, своїм об'єктивним змістом та пізнавальними функціями. Вона не тільки розкриває, а й дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в системі його зв'язків і цілісності, пояснює різноманітність наявних фактів і може передбачати нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Звідси найважливіші функції теорії - пояснення та передбачення. Вона не тільки забезпечує ґрунтовне розуміння об'єктивної реальності, а й спроможна давати наукові прогнози (сценарії майбутнього розвитку). Проте часто в поняття "теорія " вкладається зміст таких систем знань (ідеалістичних, релігійних тощо), які не підтверджуються на практиці, а, значить не є істинними. Тому їх не можна назвати теоріями.

Усі форми та засоби наукового пізнання - ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія взаємопов'язані й взаємобумовлюють одна одну.