2. Історичні типи світогляду.

Світогляд – найзагальніший погляд людини на світ, відповідно до якого він визначає зміст і характер діяльності. За замістом світогляд об’єктивний, бо відображає оточуючу дійсність; за характером – суб’єктивний та мінливий протягом життя. Тому не слід світогляд вважати незмінним; він підданий самовдосконаленню. Міф, релігія, філософія – етапи розвитку світогляду, як способу існування, самосвідомості. Міфологічний світогляд уособлює світ, поєднує людину з ним, не розділяє людину і природу. Світобудова за міфом одночасно є тілобудовою людини. Тому світ природи живий, духовний, а світ людини визначається дією природних стихій, що прийняли вигляд багатьох богів, що відповідають властивостям людської тілесності.

Релігійний світогляд відсторонює природу та зосереджує увагу на духовності як найістотнішій його особливості. В основі світобудови – дух, розум, а людина уособлює їх словами, але не формою свого природного тіла. Завдання людини – пізнати Бога як Духа, вищу свідомість, як абсолюту; фактично – пізнати божественність розуму в його душевних моральних якостях. Релігія оголошує сутністю людини моральні пошуки і для неї світ є світ людських взаємовідносин.

Філософський світогляд відображає опосередкований спосіб буття людини. Він дає їй можливість розвивати та здійснювати розумне життя, тобто виділяти себе засобами з природних соціальних світів та ставить питання про принципи їх існування, а також принципи власного буття в них.

Основне світоглядне питання – відношення людини до природи та соціуму, з метою знаходження точки опори, сенсу власного життя – по-різному бачиться у міфі, релігії та філософії. Міфологія є форма практично-духовного освоєння дійсності, основна функція якої складається в регуляції суспільного життя, в її емпіричній різноманітності.

Міф є диво, дивом і міфом є і світ, за словами А.Ф. Лосєва. Він же відмічав, що міф є самоповага особистості, її образ, лик, а не її субстанція. Міф не являючись рефлективним мисленням, пропонує вчитися у природи, висуваючи анімізм, тотемізм, зооморфізм, фетишизм, антропоморфізм, властиві первісному суспільству (див. філософський словник).

Релігія ставить людину у залежність від духовної сутності світу та вважає, що її соціальне положення залежить від власної духовності, осяяної світлом світового божественного розуму. Якщо міф формує перспективний світогляд, релігія інтроспективний, внутрішній. Це духовне світобачення людини, її свідомість та самосвідомість, самопочуття у оточуючому світі. Релігія пропонує віру, надію, любов як засіб існування між людьми; а щастя і свобода людини в усвідомленні тієї духовної спорідненості, в якій вона знаходиться з Господом.

3. Сутність, структура та призначення філософії.

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.

Термін “Ф.” вперше зустрічається у Піфагора; в якості особої науки її вперше виділив Платон.

Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточно-му підсумку екон.відносинами сусп.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває людина.

Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.

Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).

Основні функції філософії:

- світоглядна; - іносеологічна; - методологічна; - логічна; - критична; - практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

У міру накопичення науково-філософських знань (природних, особових і громадських) і вироблення спеціальних прийомів дослідження (аналітичних - логічних, математичних) почався процес спеціалізації нерозчленованого знання, виділення математики, астрономії, медицини. Спочатку ці науки входили до складу філософського знання. Але поступово починається і обмеження круга проблем, якими займається філософія, відбувається розвиток, поглиблення, збагачення власне філософських представлень, виникають різні філософські теорії і течії. В ході предметного самовизначення філософії і її внутрішньої диференціації (спеціалізації) сформувалися наступні філософські дисципліни:

 онтологія (від греч. онтос - буття, суще) - вчення про буття (чи про першооснови усього сущого) : проблема буття розуміється тут в універсальному (всеосяжному) сенсі ("чому є щось, а не ніщо" - одне з перших філософських питань), аналізуються буття (сам принцип існування), небуття (чи можливе неіснування, ніщо), буття матеріальне (природа) і ідеальне (ідея, думка, дух). Часто онтологія в історії філософії ототожнювалася з метафізикою (букв. те, що йде після фізики), оскільки буття розглядалося не як те, що існує, а як те, що дозволять усьому існувати, само цим існуючим не будучи;

 гносеологія, эпистемология (від греч. гносис, эпистеме - знання) - теорія пізнання, аналіз найбільш загальних питань пізнання : пізнаваний або непізнанний (агностицизм) світ, які можливості, методи і цілі пізнання; у чому суть пізнання і що є істина; хто суб'єкт і що є об'єктом пізнання;

 логіка (від греч. логос - думка і слово одночасно) - наука про форми правильного (тобто зв'язного, послідовного, доказового) мислення; формами такого правильного (тобто відповідно до правил логіки, що відбиває реальні процеси дійсності) були поняття, судження, висновки;

 етика (від греч. эйкос - що відноситься до устоїв, характеру, поведінки) - наука про моральність, моралі як формам суспільної свідомості, про належне і правильну поведінку людини серед собі подібних; проблеми етики пов'язані з проблемами свободи волі, природи моральної поведінки і його принципів, справедливості, доброчесності, вищого блага, користі і щастя як наслідків людської поведінки;

 естетика (від греч. аестетикос - що відчуває, чуттєвий) - наука про художнє і ціннісне освоєння світу : вивчає принципи і умови творчого перетворення і зображення світу в таких категоріях, як краса, прекрасне, піднесене, потворне, естетичне сприйняття, смак, трагічне і комічне.

 філософія історії (освоєння закономірностей історичного процесу).

Структуру філософії в цілому можна зв'язати з такими трьома освоюваними нею явищами, як істина, добро і краса (і у зв'язку з цим виділяти в ній філософські дисципліни).

Починаючи з епохи Відродження (14-16 віків) процес розмежування між філософією і приватними науками протікає усе більш прискореними темпами.

Виникає уявлення про природну позитивну науку, що обмежується переважно фактичними, досвідченими (емпіричними) дослідженнями. Специфіку ж філософії тепер бачать передусім в її абстрагованості (спекулятивности, відірваності від досвіду), абстрактності, умоглядності, теоретичній, яка дуже часто вступає в протиріччя з фактами і реаліями дійсності. В цей час філософія ще продовжує займатися загальнотеоретичними питаннями природних наук. Але т.к філософське дослідження теоретичних проблем приватних наук не спиралося на достатній для цієї мети емпіричний матеріал, то воно носило умоглядний характер, і його результати часто вступали в протиріччя з фактами. На цьому грунті виникло протиставлення філософії приватним наукам. У 17-19 вв. створювалися системи, в яких природознавству протиставлялася філософія природи (що протиставлялася фізиці), філософія історії - історії як науці, філософія права - правознавству. Вважалося, що філософія здатна виходити за межі досвіду, давати "наддослідне" знання. Але такого роду ілюзії спростовувалися подальшим розвитком приватних наук.

У сучасному світі наука є розгалуженою системою знання. Усі відомі явища світу опинилися в "приватному" володінні тієї або іншої спеціальної науки (фізики, біології, географії). Проте в цій ситуації філософія зовсім не втрачає свого значення (всупереч позитивізму, що вважав, що з розвитком природних наук потреба у філософії як окремій від наук діяльності відпадає). Навпаки, відмова від претензії на всезнание дозволила філософії чіткіше самовизначитися. Кожна наука досліджує специфічно певну систему закономірностей, але жодна приватна наука не вивчає закономірності, загальні для явищі природи, розвитку суспільства і людського пізнання. Ці закономірності і є предметом філософії, визначаючи її специфіку.