54. Проблема буття в історико-філософському окресленні.

Оглянувши місце поняття буття у сучасній філософії та ставлення до нього в різні історичні періоди історії філософії, маємо все ж зупинитись на тому, як визначається поняття буття та які уявлення пов’язуються з ним у філософії. Ще у давній філософії виникла ціла низка спроб визначити зміст поняття буття. Той факт, що це поняття виходить за межі будь-яких конкретних сущих, речей та явищ, не співпадає з жодним з них та навіть з усіма ними, разом узятими, привів до ототожнення буття із небуттям (пустотою) в давній східній філософії. Буття як таке, що не схоже ні з чим реально сущим, є нічим, порожнечею, пустотою. Відповідно, все реальне розумілось як «зіткане» з пустоти, таке, що має під собою порожнечу, а тому постає чимось примарним («майя» в давньоіндійській думці). На відміну від такого розуміння в античній філософії буття від самого початку розглядалось як дещо позитивне, навіть якщо воно не підлягало чіткому визначенню, як-от, наприклад, «апейрон» в Анаксимандра. Поступово з поняттям буття почали пов’язувати такі якості, як абсолютна однорідність, простота, незмінність (оскільки всюди є буття, у нього немає можливості перетворюватись в щось інше, воно переходить тільки в себе самого, отже залишається незмінним), незнищуваність, тяглість, вічність та ін. Отже, буття постало як своєрідний загальний та всеохопний простір, здатний породжувати із себе будь-що, проте ні з чим не ототожнюватись. Звідси виникло твердження про два роди буття – створене і нестворене. Створене колись виникло, отже, воно є мінливим (спочатку його не було, потім воно виникло), проте якби існувало тільки створене буття, то світ міг би вже давно зникнути; отже, має існувати нестворене буття, що гарантує існування світу. Саме таке буття за своїми, вище окресленими характеристиками, постає тотожним абсолюту. Якби там не було, але важливо зафіксувати те, що розуміння буття так чи інакше орієнтувалось на реальне та спостережуване суще і на осмислення його через вихідну для всякого сущого основу, що не співпадає ні з чим конкретним. Ці два розуміння основних аспектів буття могли співпадати, але могли й протистояти одне одному. Наприклад, І.Кант наполягав на тому, що буття як загальне поняття не має ніякого реального змісту і нічого не додає до змісту конкретних понять; тобто, якщо ми кажемо «дерево», а потім додаємо «дерево є», то ось це «є» нічого не додає до простого поняття дерева. Буття І.Кант визначив як фіксацію факту простої присутності (наявності) чогось в полі зору людини. Але до буття може бути віднесено те, що відійшло в історичне минуле, хоча воно актуально не наявне в нашому спостереженні. Так само немає в нашому спостереженні того, що позначається парадоксальними твердженнями, як-от «квадратне коло» та ін. Проте вони є як елемент наших інтелектуальних процесів.

Сперечаючись з І.Кантом, Г.Гегель вперше подав буття як поняття, зміст якого утворюється через синтез категорій. Позицію Г.Гегеля інколи помилково подають як доволі бідну за змістом, оскільки в нього у праці «Наука логіки» стверджується, що буття як таке, як перша категорія міркувань, є настільки беззмістовним, що дорівнює ніщо. Звідси роблять висновок: у Г.Гегеля буття є ніщо. Проте насправді буття є першою категорією саме тому, що всі інші базуються на ньому, уточнюють його та конкретизують. Схематично хід думок філософа виглядає так: буття в єдності з ніщо постає як становлення, потім – як дещо, потім як якість, кількість, міра, сутність та ін. Отже, у кінці розгортання усіх своїх визначень буття, навпаки, постає як найбагатше поняття, саме як поняття, а не як категорія. Таким чином, у філософії Г.Гегеля буття постає єдиним та загальним началом для будь-яких виявлень та визначень реальності, а, точніше, уся реальність постає як різні виявлення буття. Тому слід розрізняти буття як поняття та як категорію: як категорія, буття постає протилежним небуттю,таким, що переходить в інші категорії, але у підсумку із синтезу усіх категорій утворюється такий зміст, що дозволяє характеризувати буття вже як поняття. Буття як поняття – це за сутністю усе можливе в єдності, синтезі та в усе можливому багатстві проявів. Звідси слідує, що ми маємо розрізняти буття як поняття та буття як категорію, але також буття як універсалію та буття як трансценденталію. Універсаліями називають дуже абстрактні поняття, що поширюються на велику кількість явищ (наприклад, людяність); вони утворюються шляхом абстрагування та узагальнення. А поняття-трансценденталії передбачають включення змісту того, на що вони поширюються, у власний зміст; явіть собі, що ми включили в одне поняття усе, що нам відомо про світ, про дійсність; тоді таке поняття буде найбагатшим за змістом. Буття як категорія постає універсалією, а як поняття є трансценденталією або трансцендентальним поняттям.