Висновки

Отже, Російсько-турецька війна 1877–1878 рр. не була військовою кампанією за незалежність слов‘янських народів Балканського півострова. Це був переділ сфер впливу та розподіл територій ослаблої Османської імперії. Великі європейські держави та Російська імперія не переймалися долею слов‘янських народів, які боролися за незалежність. Хоча Російська імперія і вела війну під гаслом допомоги братньому слов‘янському народу, але робила це задля власної вигоди та заохочення до участі у військових подіях усіх верств населення країни.

У червні 1876 року почалася сербо-османська війна, в якій Князівство Сербія зазнала поразки. Щоб врятувати її від загибелі, Росія 19 (31 жовтня) 1876 р. висунула Османській імперії вимогу укласти перемир'я із Сербією, яку Османська імперія прийняла, але у грудні 1876 року під впливом Британії відмовилася від виробленого міжнародною Константинопольською конференцією послів у Стамбулі проекту мирного врегулювання східної кризи.

У січні 1877 Росія уклала угоду з Австро-Угорщиною, яка зберігала нейтралітет, за що отримувала право окупувати Боснію і Герцеговину, і в березні — угода з Румунією про пропуск російських військ через її територію. У квітні 1877 року султан відкинув новий проект реформ для балканських слов'ян, вироблений з ініціативи Росії, і 12 (24 квітня) Росія оголосила війну Османській імперії.

Військові дії розгорнулися, на Балканському півострові та на Кавказі. Головні сили російської армії було зосереджено в Румунії, біля Бухареста. Чисельність їх перевищувала 250 тис. чоловік. До складу російської армії вливалося болгарське ополчення. Турецькаі армія на Дунаї налічувала до 200 тис. чоловік. На Кавказі діяло близько 70 тис. російських військ. У ході війни вирішальне значення мали військові операції на балканському театрі воєнних дій.

В Сан-Стефано 3 березня 1878 р. уповноважені воюючих сторін підписали мирний договір. Відповідно до нього Туреччина визнавала повну незалежність Чорногорії, Сербії та Румунії, причому Чорногорія і Сербія дещо збільшували свою територію. Утворювалася нова держава — князівство Болгарія, до якого включалась всі території з болгарським населенням від Дунаю до Егейського моря (власне Болгарія, Східна Румелія і частина Македонії). Боснія і Герцеговина діставали автономію. Росії було повернуто частину Бессарабії, приєднану до Румунії в 1856 р., натомість Румунія одержала Добруджу. В Азії Росії передавалися: Ардаган, Батум, Каре, Баязет; Туреччина виплачувала 310 млн. крб. контрибуції.

Сан-Стефанський мирний договір посилював російський вплив на Балканах. Кордони Болгарії, в якій російські війська залишалися протягом двох років, проходили поблизу Константинополя і проток. Болгарія набувала ролі російського плацдарму на Балканському півострові.

Англія і Австро-Угорщина не хотіли допустити такого посилення Росії на Близькому Сході і заявила різкий протест проти умов Сан-Стефанського договору. Царський уряд, побоюючись продовження війни проти нових противників, змушений був погодитися на скликання міжнародного конгресу для перегляду умов миру, укладеного з Туреччиною в Сан-Стефано. На конгресі російська дипломатія розраховувала на підтримку інтересів Росії Бісмарком. Але останній ще до скликання конгресу, місцем якого обрали Берлін, проголосив, що він виконуватиме лише роль «чесного маклера», з чого виходило, що російській дипломатії нема чого розраховувати на німецьку підтримку.

Плани царської дипломатії на Близькому Сході не здійснилися. Результати війни 1877—1878 рр. звелися до дуже скромного підсумку, а Берлінський договір у наступні роки став джерелом нових і гострих конфліктів на Балканах. Він порушував інтереси слов'янського населення на Балканському півострові. Австрійська окупація Боснії та Герцеговини перешкоджала національному об'єднанню сербського народу, який лишався надовго роз'єднаним.

Несправедливе рішення Берлінського конгресу викликало протести населення Боснії та Герцеговини. Почалося повстання, яке австрійські окупанти жорстоко придушили. Воля болгарського пароду була також порушена розчленуванням Болгарії на три частини, проти чого болгари протестували і повели вперту боротьбу.

Незважаючи на обмеження Берлінського трактату, все ж російсько-турецька війна для балкапських народів мала позитивне значення, тому то надала їм допомогу в консолідації національних сил. Особливо велике значення вона мала для долі болгарського народу: було покладено початок болгарської національної незалежності та самостійності, було здійснено аграрну реформу (землі колишніх турецьких феодалів передали селянам). Болгарія швидко пішла шляхом буржуазного розвитку.

Берлінський трактат відбився на європейській політиці Росії. Позиція Бісмарка на Берлінському конгресі поклала початок різкому погіршенню російсько-німецьких відносин, що в наступному привело до укладення між Німеччиною і Австро-Угорщиною союзу проти Росії та створило передумови для зближення Росії з Францією.