31

​ВСТУП

Визначення розвитку економічних систем через призму історії дає можливість виділити три основні їх типи: ринкову, командно­адміністративну і змішану економіку. Визначення головних особливостей окремих типів економічної системи уможливлюватиме розуміння суті об'єкта макроекономіки.

Регулювання процесу відтворення здійснюється за вимогою об'єктивних економічних законів та на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в господарській практиці через систему ринкових інститутів та органів державного управління економікою.

Існуючу нині у промислово розвинутих країнах економічну систему називають ринковою, вільною ринковою, соціально ринковою, змішаною економікою тощо. Один із двох останніх типів економіки має побудувати й

Україна внаслідок трансформації існуючої економічної системи.

Сучасна ринкова економіка — це економіка змішаного типу, яка поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, цілеспрямованість і сталість корпоративного регулювання та загальносуспільну орієнтованість державного регулювання. Слід зазначити, що ринкове саморегулювання, яке відображає сутність підприємницької системи господарювання, спрямованої на отримання прибутку в умовах конкуренції, — це основа змішаної економіки. Корпоративне регулювання, яке виникло внаслідок розвитку такої організаційної форми підприємництва, як корпорація, — це механізм кординації, який в умовах ринкових важелів дає змогу економічним суб'єктам активно впливати на розподіл ресурсів

Якщо ж, навпаки, суспільство розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв’язку з такою практикою пережив у 1929 – 1933 рр. часи „великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке на сьогодні постало перед Українською державою. Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

Основна ​мета даної курсової роботи полягає у вивчені особливостей державного регулювання економікою.

Поставлена ​мета обумовила необхідність вирішення ряду

взаємопов’язаних ​завдань​:

• дослідити особливості політики державного регулювання економіки;

• розглянути концепції макроекономічної рівноваги як підґрунтя економічної політики держави;

• визначити основні функції державного регулювання економіки;

• проаналізувати національні особливості державного регулювання економіки.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають у процесі державного регулювання економіки.

Об’єктом ​курсової роботи є система державного регулювання економіки.

Курсова робота складається із трьох частин, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Теоретичні підходи до проблеми необхідності державного регулювання економіки

1.1 Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки

Здатність нерегульованого ринку спонтанно забезпечувати загальну рівновагу і високу ефективність економіки обмежена. Роль державного регулювання в економіці України повинна бути набагато вища, ніж у країнах заходу, оскільки вона далека від ідеалу вільного ринку. Вітчизняний досвід реформування економіки свідчить, що не можна розраховувати на те, що ринок сам усе залагодить, тому що ринки не завжди діють ефективно, особливо у суспільному виробництві. Аналіз ролі держави, форм і методів її впливу на економіку показує виправданість активного втручання держави в національну економіку.

В економічній науці є два протилежних підходи до участі держави в регулюванні процесів ­ класична і кейнсіанська. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення пропорцій в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття. На відміну від традиційної класичної теорії, англійський економіст Джон М. Кейнс обгрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія ­ це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне за наступних обставин.

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто, коли у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Серед державних заходів виділяють шість цінових обмежень: обмеження прибутку; витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків; встановлення обов'язків транспортування та постачання підприємств

Отже, об'єктивними причинами необхідності державного регулювання економіки є наступні: механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, тобто не забезпечує автоматичного виходу із кризи; економічно ефективною держава буде тоді, коли вона забезпечує національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції; формування внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки; визначення ролі регіонів обласного рангу у формуванні національної економіки; проведення структурної та інвестиційної політики; стимулювання НТП; соціальна політика; запровадження партнерських відносин між державою і сферою бізнесу.

Таким чином, сьогодні в Україні загальновизнаною є об'єктивна необхідність приходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи і засоби державного регулювання. Саме це, а також­незадовільний стан внутрішньоекономічних зв'язків унеможливлюють управління лише через механізми ринкової економіки. [12, c.30]