8. Бернська конвенція.

Чинна з 09.09.1886 р. У 1917 р. була доповнена додатковим розділом – Паризьким актом, який передбачає певні пільги для країн, що розвиваються та враховує деякі досягнення технічного прогресу. На 01.01.2010 р. учасниками конвенції є 164 країни, які утворюють Бернський Союз, що має свої адміністративні органи.

Мета: забезпечити охорону прав авторів на їх літературні та художні твори настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо.

Конвенція вираз „літературні та художні твори“ розповсюдила на всі твори в галузі літератури, науки і мистецтв, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, визначила об’єкти охорони – не тільки оригінальні твори, а й похідні (ст. 2).

Основні принципи Конвенції:

1. Національний режим.

2. Автоматичне надання охорони (без обов’язкового виконання фор- мальних умов реєстрації, депонування тощо).

3. Незалежність охорони: права іноземних авторів з країни-члена Союзу охороняються в іншій країні Союзу незалежно від того, чи охороня- ються вони у країні походження твору.

Конвенція визначає суб’єктів охорони та строки охорони їхніх прав: весь час життя автора і 50 років після його смерті. Строк охорони фото-38 графічних творів становить щонайменше 25 років з часу створення твору, а для кінематографічних творів – 50 років з часу оприлюднення або з часу створення, якщо його не було оприлюднено. Виділені окремо строки охорони творів, створених у співавторстві, випущених анонімно або під псевдонімом. Конвенція не перешкоджає встановленню національним законодавством більших строків охорони, ніж передбачено конвенцією. Терміни охорони завжди починаються з 1 січня року, який іде за роком створення, роком смерті тощо.

Конвенція гарантує здійснення визначених нею немайнових прав автора, визначає виключні майнові права авторів та права, які встановлює національне законодавство щодо творів, для яких витребується охорона.

Конвенція визнає вільне використання творів (без дозволу автора і ви- плати йому винагороди): використання творів в обсязі, виправданому метою, як ілюстрацій у виданнях, радіо- та телевізійних передачах або зображення навчального характеру чи цитати ( із зазначенням джерела та імені автора).

9. Римська конвенція.

Чинна з 1961 р. На 01.01.2010 р. учасниками Конвенції є 88 країн. Членство обмежене тільки членами Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції з авторського права з одночасним членством у ООН. Спеціальне законодавство у сфері суміжних прав, які є правовою формою реалізації прав авторських, стало нагальною проблемою через виникнення міжнародного ринку аудіо- та відеопродукції.

Конвенція підкреслює, що охорона суміжних прав повинна здійснюватись таким чином, щоб не зашкодити авторським правам.

Основний принцип – національний режим охорони прав, критерії надання якого регламентує конвенція.

Артист-виконавець та виробники фонограм отримують національну охорону у разі, якщо вони є громадянами цієї або будь-якої іншої Договірної держави, виконання, передача в ефір чи запис фонограми у достатній кількості для публіки вперше здійснені на її території або при виконанні спеціальних умов (наприклад, виконання транслюється безпосередньо (не з фонограми) у передачі, яка охороняється Конвенцією; фонограма, яка опублікована у Договірній державі у термін, не більший за 30 днів після першої публікації у країні, що не є учасницею конвенції, вважається вперше опублікованою у Договірній країні; тощо). Організаціям ефірного мовлення національний режим надається, якщо вони мають штаб-квартиру та здійснюють передачу з території Договірної держави, або виконана одна з цих умов. Римська конвенція не передбачає захисту від розповсюдження передач по кабелю.