ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ВОЛІ ТА ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ………………..……………………………………………………………...........5

1.1.Характеристика поняття про волю………………………………………………5

1.2. Розвиток вольових якостей у дітей дошкільного віку з типовим розвитком……………………………………………………….. …………………..11

1.3. Розвиток вольових якостей у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення……………………………………………………………………………..15

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ ……………………………………………………………………19

2.1 Методики дослідження вольових якостей у дітей дошкільного віку з порушеннями мовлення……………………………………………………………..19

2.2 Аналіз результатів дослідження………………………………………………..25

ВИСНОВКИ …………………………......................................................................30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…………………31

ВСТУП

Актуальність теми. Подальше входження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінами в педагогічній та психологічній теорії й практиці. Проголошений принцип варіантності освіти дає змогу педагогічним колективам вибирати і конструювати навчальний процес на основі нових ідей і технологій. Як пише в своєму дослідженні Є.П. Ільїн, складність вивчення проблеми волі полягає в тому, що як в повсякденному, так і в науковому житті воля розуміється по – різному. У повсякденному житті вона постає то як свобода, то як вираження бажання людини, то як прояв сили характеру. Цей різнобій в повсякденному розумінні волі знайшов відображення і в науковому її розумінні двома протиборчими напрямками. Одне з них пов'язане зі свободою волі, свободою вибору, незалежно від зовнішніх обставин, інше з детермінізмом, з зовнішньої обумовленістю поведінки людини. Розвиток волі триває протягом усього життя людини. Але, як показують дослідження психологів і педагогів, починати роботу з формуванню волі необхідно з дошкільного віку, так як саме в цьому віці процеси найбільш рухливі і мінливі.

Виконуючи різні види діяльності, долаючи при цьому зовнішні і внутрішні перешкоди, дитина поступово виробляє в собі вольові якості: цілеспрямованість, рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримку, дисциплінованість, мужність. Воля є однією з найважливіших характеристик особистісного розвитку. Тому педагоги і батьки повинні приділяти значну увагу формуванню саме цієї якості особистості.

Численні дослідження доводять, що психічні особливості дітей дошкільного віку формуються і розвиваються залежно від умов, зокрема від змісту і методів виховно – освітньої роботи.

Дослідження особливостей формування та розвитку вольової сфери у дошкільного віку необхідні для створення більш ефективного виховного і навчального середовища. У педагогічній психології, психології особистості, вікової та диференціальної психології загальним проблемам волі і вольової регуляції дітей дошкільного віку присвячені роботи В. Давидова, В. Іваннікова, Є. Ільїна, Л. Божович, Л. Виготського, С. Рубінштейна,  Я. Коломинського.

Необхідність вивчення впливу освітніх технологій на вольову сферу дошкільника має важливе значення для визначення труднощів у підготовці до школи, пов'язаних з непосидючістю, відсутністю витримки та наполегливості, а також для визначення дієвості систем виховання і навчання в загальному розвитку дошкільника. Дошкільний вік, як відомо, є одним з первинних і важливих етапів формування і розвитку психічних функцій дитини, в тому числі і для формування та розвитку вольової регуляції поведінки та діяльності.

У зв'язку з цим дослідження присвячене вивченню вольових якостей дітей старшого дошкільного віку як значущого чинника його розвитку, виховання і підготовки до школи.

Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлюється значимістю дошкільного віку, який є важливим етапом у формуванні і розвитку вольової сфери особистості.

Мета дослідження – визначення науково-теоретичних засад волі та вольових якостей дітей дошкільного віку, визначити методи дослідження вольових якостей дитини дошкільного віку та експериментально перевірити розвиток вольових якостей у дітей дошкільного віку з порушеним мовленнєвим розвитком.

Відповідно до мети визначено завдання дослідження:

1. Визначити поняття про волю та вольові якості дітей дошкільного віку з типовим розвитком мовлення.

2. З’ясувати основні чинники виховання вольової поведінки дитини дошкільного віку з порушеннями мовлення.

3. Експериментальним шляхом визначити особливості вольових якостей у дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку старшого дошкільного віку.

Об'єкт дослідження – вивчення вольових якостей у дітей дошкільного віку з порушеним мовленнєвим розвитком в умовах дошкільного навчального закладу.

Предмет дослідження – вольовий розвиток дітей дошкільного віку.

Теоретико-методологічною основою дослідження є психологічні теорії розуміння волі та її значення для вибору цілей і мотивів поведінки (Є. Ільїн, Л. Божович, Л. Виготський, Є. Ільїн, С. Рубінштейн); положення про взаємодію психічних процесів, співвідношенні діяльності і свідомості (О. Леонтьєв,Л. Виготський); концепція розвитку особистості ( В. Давидов, Д. Ельконін, Л. Виготський, О. Леонтьєв,); дослідження з розвитку волі у дошкільнят (А. Запорожець, В. Мухіна, Е.Смирнова, М. Лаврентьєва).

Методи дослідження:

– емпіричні: спостереження за розвитком вольових якостей у дітей старшого дошкільного віку.

– теоретичні: аналіз загальної та спеціальної літератури з проблеми дослідження вольових якостей дітей дошкільного віку.

– методи математичної статистики: кількісний та якісний аналіз результатів експериментального дослідження.

Структура та обсяг курсової. Курсова складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (15 найменувань), додатків. У роботі вміщено діаграму. Загальний обсяг курсової – сторінок, з них сторінок

РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВОЛІ ТА ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Поняття про волю

Воля свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Дослідження волі характеризують праці ряду науковців, а саме: А. Леонтьєва, А. Шопенгауера, В. Вундта, В. Джеймса, В. Іванникова, В. Москальця, І. Сєченова, Й. Фіхте, Л. Виготського, С. Максименка , Ф. Нітше, Ш. Чхартишвілі, та ін.

Порівняно з емоціями й почуттями у волі домінуючу роль відіграє безпосередній вплив людини на довкілля. І це виражається в багатьох діях і рухах. Якщо емоції визначають спрямованість дії, то воля – це вже сама дія. І таке розуміння склалося ще у вихідній стадії формування поняття волі. З часів Арістотеля і дотепер воля розглядається як проблема породження реальної дії (В. Вундт, В. Джемс, І. Сєченов, Л. Виготський, Ш. Чхартишвілію ), але двома основними шляхами, двома основними лініями .

1. Лінія Арістотеля – поняття волі пов'язується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів.

2. Лінія Декарта – воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння.

Ідетерміністи вважали, що воля цілком вільна, не залежить від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки (А.Шопенгауер, Й.Фіхте, Ф.Нітше). [підручник Психологія Трофімов ст. 128 [ 8, с. 128]

Зокрема, С. Максименко зауважуважував, що : Воля – психічний процес свідомої і цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення бажаної мети Воля виявляється в зусиллі , у внутрішньому напруженні, яке долає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, прагнучи діяти або стримуючи себе.

Воля є детермінантним процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджують дослідження І. Сєченова і І. Павлова.

І. Сєченов у своїй праці “Рефлекси головного мозку” вказував, що вольові дії причинно зумовлені зовнішніми подразниками. Усі довільні рухи є відображальними, тобто рефлекторними. Воля – діяльний бік розуму і морального почуття. І.П. Павлов зазначав, що ввесь механізм вольового руху – це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності.

Воля зумовлена мотивами, складом особистості – це її перша особливість (детермінізм). Друга особливість – це особистісний характер вольових дій. Вольова дія – не імпульс у процесі автоматичної розрядки, вона опосередковується свідомістю, це прояв особистості, її свідомої спрямованості. Воля залежить від інших процесів у свідомості – вона не має суверенності, тобто неспроможна до здійснення самостійного активного впливу, володарювання. Навіть якщо під волею розуміти діяльнісний бік нашої свідомості, розуму й моральних почуттів, вона все одно залежить від зовнішніх і внутрішніх умов, як і сам розум. [Підручник Психологія С. Максименко ]

Існує чотири типи критеріїв волі, які виявляються у: а) вольових діях; б) виборі мотивів і цілей; в) регуляції внутрішніх станів людини, її дій та різних психічних процесів; г) вольових якостях особистості. Вказані критерії є зовнішніми перешкодами й труднощами, оскільки подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні вияви волі, і навпаки.

[Підручник В.Москалець, В.Рибалка ]

Важливо розмежувати волю і мотивацію, яка також регулює і спонукає діяльність. Назвемо специфічні риси вольової поведінки. 1. Вольова поведінка виникає при недостатній мотивації до необхідної дії . Наприклад: дитина бажає продовжувати гру коли потрібно обідати. 2. Вольова дія побудована на розумінні необхідності виконання будь-чого для досягнення бажаного, причому необхідна дія ззовні не пов’язана з бажанням. Цей зв’язок необхідно уявити (щоб продовжити гру, треба пообідати). Виникнення такого уявного зв’язку стає зрозумілим, якщо дитина переживає відповідальність перед батьками чи іншими людьми.

3. Воля – це довільне створення спонукання до дії. Людина підпорядковує важливішим цілям всі інші мотиви поведінки, які мають для неї меншу значущість.

[ Підручник « Дитяча психологія» Т. Дуткевич ]

Воля має самоцінне значення в житті людини:

• воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив «треба», а відсутній мотив «хочу»;

• воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

• регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності.

Воля – не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов’язаною з вибором мотивів ціле покладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це – специфічні властивості волі.

Воля – це специфічно людська сторона психіки, яка виникла разом з появою суспільства і трудової діяльності. Тваринам не притаманна така психічна якість, їх поведінка зумовлена інстинктивними проявами.

В ході задоволення потреб людина виявляє активність через різні дії.

Вольові дії можуть бути простими і складними. Здійснюючи прості вольові дії, людина без вагань наближається до поставленої мети, їй зрозуміло, що і яким чином вона досягатиме. Вибір мети, прийняття рішення щодо виконання дії певним чином здійснюється без боротьби мотивів. Складні вольові дії потребують значного напруження сил, терплячості, наполегливості й здійснюються в певній послідовності.

В даній структурі вольової дії можна виокремити два етапи:

1) підготовчий (етап дії подумки, обміркування, на якому усвідомлюється мета, визначаються шляхи і засоби досягнення мети і приймається рішення)

2) виконавчий етап (виконання прийнятого рішення і самооцінка виконаної дії).

[ Підручник: « Загальна психологія.» О. Сергієнкова, О. Столярчук,  , О. Пасєка ст 128 ].

У переважній більшості літературних джерел в якості фундаментальної характеристики, визначальною специфіку волі і довільності у людини, покладається усвідомленість, або свідомість, поведінки.

У дитячій психології розвиток довільності розглядається як основна і центральна лінія розвитку особистості дитини. Згідно концепції Л. Виготського, «особистість охоплює єдність поведінки, яка відрізняється ознакою оволодіння «, і відповідно розвиток особистості є становлення здатності володіти своєю поведінкою і своїми психічними процесами. Д. Ельконін неодноразово вказував на те, що формування особистісного поведінки – це виникнення довільних дій і вчинків. О. Леонтьєв вважав, що формування загальної довільності має кардинальне, вирішальне значення для розвитку особистості дитини. Л. Божович також стверджувала, що проблема волі і довільності є центральною для психології особистості та її формування.

У науковій літературі виділяють два основних підходи до визначення сутності цих понять. Перший з них розглядає довільність і волю в контексті проблеми свідомості. Головними характеристиками вольового і довільного поведінки покладаються усвідомленість або свідомість. Вольове і довільне поведінка протистоїть неусвідомленому або імпульсивному. Усвідомленість власних дій передбачає їх опосередкованість, тобто наявність деякого засобу, за допомогою якого суб’єкт може вийти за межі безпосередньої ситуації і встати в ставлення до самого себе. Великий внесок у розробку такого підходу вніс Л. Виготський, який визначав довільні процеси як опосередковані.

Інший підхід пов’язує поняття волі і довільності з мотиваційно – потребовою сферою людини. Визначення волі як причини активності людини можна знайти як у закордонній, так і у вітчизняній психології (А. Леонтьєв, Л. Божович, С. Рубінштейн, та ін.) У цьому зв’язку, підкреслює Е.Смирнова., доцільно розрізняти утримання двох уживаних у психології термінів – воля і довільність.

Волю можна представити як наявність стійких і усвідомлених бажань чи мотивів поведінки, які підпорядковують собі інші. Розвиток волі, виходячи з цього, буде полягати у становленні власних бажань дитини, їх визначеності і стійкості. Довільність, по Л. Виготському, потрібно розуміти як здатність володіти собою, своєю зовнішньою і внутрішньою діяльністю. Розвиток довільності полягає в оволодінні засобами, дозволяють усвідомити свою поведінку і керувати ним .

Вольова діяльність складається з певних вольових дій, які поділяють на прості і складні.До простих належать ті, при яких людина без коливань йде до наміченої мети, йому ясно, чого і яким шляхом він буде домагатися. Для простого вольової дії характерно те, що вибір мети, прийняття рішення на виконання дії певним способом здійснюються без боротьби мотивів [У складному вольовому дії виділяють наступні етапи:

1) усвідомлення мети і прагнення досягти її;

2) усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

3) поява мотивів, які стверджують або заперечують ці можливості;

4) боротьба мотивів і вибір;

5) прийняття однієї з можливостей як рішення;

6) здійснення прийнятого рішення

Етап «усвідомлення мети і прагнення досягти її» не завжди супроводжується боротьбою мотивів у складному дії. Якщо мета задана ззовні і її досягнення обов’язково для виконавця, то її залишається тільки пізнати, сформувавши у себе певний образ майбутнього результату дії. Боротьба мотивів виникає на даному етапі тоді, коли у людини є можливість вибору цілей, черговості їх досягнення. Боротьба мотивів, яка виникає при усвідомленні цілей, - це не структурний компонент вольової дії, а певний етап вольової діяльності, частиною якої виступає дію. Кожен з мотивів, перш ніж стати метою, проходить стадію бажання (в тому випадку, коли мета вибирається самостійно). Оскільки у людини в будь-який момент є різні значимі бажання, одночасне задоволення яких об’єктивно виключено, то відбувається зіткнення протиборчих, незбіжних спонукань, між якими належить зробити вибір. Цю ситуацію і називають боротьбою мотивів. На етапі усвідомлення мети і прагнення досягти її боротьба мотивів дозволяється вибором мети дії, після чого напруга, викликана боротьбою мотивів на цьому етапі, слабшає.

Етап «усвідомлення ряду можливостей досягнення мети» – це власне розумове дію, що є частиною вольової дії, результат якого – встановлення причинно-наслідкових відносин між способами виконання вольової дії в наявних умовах і можливими результатами.

На наступному етапі можливі шляхи та засоби досягнення мети співвідносяться з наявною у людини системою цінностей, що включає переконання, почуття, норми поведінки, провідні потреби. Тут кожен з можливих шляхів проходить обговорення в аспекті відповідності конкретного шляху системі цінностей даної людини.

Етап боротьби мотивів і вибору виявляється центральним у складному вольовому дії. Тут, як і на етапі вибору мети, можлива конфліктна ситуація, пов’язана з тим, що людина приймає можливість легкого шляху досягнення мети (Це розуміння – один з результатів другого етапу), але в той же час в силу своїх моральних почуттів або принципів не може його прийняти. Інші шляхи є менш економічними (і це теж людина розуміє), але зате проходження їм більше відповідає системі цінностей людини [6, с. 352]. p> Результатом вирішення цієї ситуації є наступний етап – прийняття однієї з можливостей як рішення. Він характеризується спадом напруги, оскільки дозволяється внутрішній конфлікт. Тут уточнюються засоби, способи, послідовність їх використання, тобто здійснюється уточнене планування. Після цього починається реалізація наміченого на етапі здійснення прийнятого рішення.

Етап здійснення прийнятого рішення, однак, не звільняє людину від необхідності докладати вольові зусилля, і часом не менш значні, ніж при виборі мети дії або способів його виконання, оскільки практичне здійснення наміченої мети знову ж пов’язане з подоланням перешкод.

Воля людини характеризується певними якостями. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості свободи, властиві окремим людям. Кожне вольова якість має свою психофізіологічну структуру, яка в одних компонентах може співпадати у різних вольових якостей, а в інших – розходитися. Головною ознакою стійкості вольових якостей є ступінь сталості прояви вольового зусилля в однотипних ситуаціях. Співвідношення цих властивостей у різних людей може бути різним.

Насамперед, прийнято виділяти силу волі як узагальнену здатність долати значні труднощі, що виникають на шляху до досягнення поставленої мети. Саме перешкоди, подолані за допомогою вольових зусиль, є об’єктивним показником прояви сили волі. Серед різних проявів сили волі прийнято виділяти такі особистісні риси, як витримка і самовладання, які виражаються в умінні стримувати свої почуття, коли це потрібно, в недопущенні імпульсивних і необдуманих дій, в умінні володіти собою і змушувати себе виконувати задумане дію. Іншою характеристикою волі є цілеспрямованість. Під цілеспрямованістю прийнято розуміти свідому і активну спрямованість особистості на досягнення певного результату діяльності. Дуже часто, коли говорять про цілеспрямованість, використовують таке поняття, як наполегливість. Це поняття характеризує прагнення людини в досягненні поставленої мети навіть у найскладніших умовах. Важливою характеристикою волі є ініціативність. Ініціативність полягає в здатності робити спроби до реалізації виникли у людини ідей. Зробити перший усвідомлений крок до реалізації нової ідеї може тільки самостійна людина. Самостійність – це характеристика волі, яка безпосередньо пов’язана з ініціативністю. Самостійність проявляється у здатності усвідомлено приймати рішення і в умінні не піддаватися впливу різних факторів, перешкоджають досягненню поставленої мети. Від самостійності слід відрізняти негативізм. Негативізм більшістю психологів розцінюється як слабкість волі, що виражається в невмінні підпорядкувати свої дії доводів розуму, свідомим мотивами поведінки, у невмінні протистояти своїм бажанням, провідним до неробства, та ін.

Психологи відзначають, що ініціатива, демонстрована людиною, крім самостійності завжди пов’язана ще з однією якістю волі – рішучістю. Рішучість полягає у відсутності зайвих вагань і сумнівів при боротьбі мотивів, у своєчасному і швидкому прийнятті рішень. Насамперед рішучість проявляється у виборі домінуючого мотиву, а також у виборі адекватних засобів досягнення поставленої мети. Рішучість проявляється і при здійсненні прийнятого рішення. Від рішучості, як позитивного вольового якості, необхідно відрізняти імпульсивність, яка характеризується поспішністю в прийнятті рішень, необдуманість вчинків. Винятково важливим вольовим якістю людини є послідовність дій людини. Послідовність дій характеризує те, що всі здійснювані людиною вчинки витікають з єдиного керівного принципу, якому людина підпорядковує все другорядне та побічне. Послідовність дій, у свою чергу, найтіснішим чином пов’язана з самоконтролем і самооцінкою. Таким чином, вивчення наукової літератури, присвяченої проблемі вольових якостей, свідчить про тому, що ці якості розглядаються різними авторами в різних контекстах і в різних термінах. Разом з тим можна виділити два основні підходи до визначення сутності цих понять і до їх дослідження. Перший з них розглядає довільність (і волю) в контексті проблеми свідомості, другий – у контексті проблеми мотивації.

Результати будь-якого вольового дії мають для людини два наслідки: перший – це досягнення конкретної мети; друге пов’язане з тим, що людина оцінює свої дії і витягує відповідні уроки на майбутнє щодо способів досягнення мети, витрачених зусиль.

Отже воля – психічна функція, яка полягає в здатності індивіда до свідомого управління своєю психікою і вчинками в процесі прийняття рішень для досягнення поставлених цілей. Позитивні якості волі, прояви її сили сприяють успішності діяльності. До вольових якостей часто відносять мужність, наполегливість, рішучість, самостійність, терпіння, самовладання, цілеспрямованість, витримку, ініціативність, сміливість та інші. Поняття ʺволяʺ дуже тісно пов’язане з поняттям « свобода «. Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, а тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою укріплення волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективний засіб виховання вольових якостей. Для виховання волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам’ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності. Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.