5. Проаналізуйте вчення Арістотеля про категорії. Охарактеризуйте особливості понять субстанція та акциденції. (на основі трактату "Категорії" Гл. 4-5).

Перше  систематичне вчення про категоріi в античній філософії було розроблено в працях батька логіки Аристотеля, насамперед у "Категоріях". Заслуга Аристотеля полягає вже в тому, що він точно встановлює, які поняття слід зараховувати до категорій. У 4-ій главi сказано про 10 категорiй. 1. Кількість – це властивість субстанції, яка удосконалює її в матеріальному аспекті;. Наприклад, малий, одиничний. 2. Якість – це властивість, яка вдосконалює буття в аспекті форми. Наприклад, кольоровий, слабкий, освічений.  3. Відношення – це властивість буття, яка полягає у його стосунку до іншого буття, у підпорядкуванні чогось комусь. Наприклад, менший, подібний. 4. Дія – це властивість, завдяки якій субстанція стає діючою причиною чого-небудь. Наприклад, гуляє, співає, читає. 5. Пасивність (зазнавання) – властивість субстанції, що виявляється у здатності прийняти “в себе” акт дії. Наприклад, відчуває біль, заслуховується. 6. Час – властивість субстанції, яка є мірою руху матерії. Наприклад, вчора, у 1812 р. 7. Місце – властивість матеріальної субстанції, поверхня якої оточена поверхнею інших тіл, які співвідносяться з якимось відносно нерухомим осередком. Наприклад, на вулиці, під столом. 8. Положення – властивість, що випливає із взаємних відношень частин, що складають саму субстанцію. Наприклад, стоїть, сидить. 9. Володіння – властивість, що випливає з відношення субстанції до зовнішніх матеріальних речей. Наприклад, людина стосовно свого одягу, майна. 10.Страждання А у 5-iй главi автор роздумує, що таке сутність. Сутність, звана так в самому основному, первинному і безумовному сенсі, - це та, яка не знаходиться ні в якому підляганні, як, наприклад, окрема людина або окремий кінь. А другими сутностями називаються ті, до яких як до видів належать сутності, так звані в первинному сенсі, - і ці види і їх роди; наприклад, окрема людина належить до виду "людина", а рід для цього виду - "жива істота". Тому про них говорять як про друге сутності, наприклад "людина" і "жива істота". Субстанція - це річ, що перебуває в собі як у суб’єкті. Суб’єктність у ній визначає самостійність буття, здатність бути носієм – основою акцидентальних властивостей. Наприклад, рослина, тварина, людина. Акциденцiя - буття, перебуваюче у суб’єкті. Усе, що існує, існує: 1) в собі; 2) у чомусь іншому. Інакше кажучи, все, що є буттям, є: 1) у субстанційний; 2) у акцидентальний спосіб. Наприклад, буття Іван є: 1) Іваном Гнатюком; 2) блондином, вусатим, високим, освіченим, одруженим тощо.

6. Порівняйте християнську есхатологію з мусульманською. Проаналізуйте вчення про апокатастасіс.

Есхатологія- релігійне вчення про кінцеву долю окремих людей, людства і світу в цілому.  Християнська есхатологія - розділ есхатології , який відбиває погляди християн на питання про кінець світу і Другого Пришестя Христа. Християнська есхатологія, подібно есхатології іудаїзму, відкидає циклічність часу і проголошує кінець цього світу. У християнстві есхатологію можна умовно розділити на загальну і приватну. Перша говорить про долю цього світу і про те, що чекає на нього в кінці. Приватна есхатологія вчить про посмертне буття кожної людини. Величезну роль для християнської есхатології грає хіліазм і месіанізм. Більшість християнських конфесій вірить в ту чи іншу форму встановлення тисячолітнього царства, тобто міленаризм. Крім того всі християни перебувають в очікуванні другого пришестя Месії, явління якого і буде кінцем світу і встановлення царства Божого, тобто месіанізм. Однією з характерних особливостей мусульманської есхатології є той факт, що вона не вичерпується одним пророчим видінням. Вірші, що описують перебіг історичного процесу, зустрічаються в різних місцях Корану. Їхній сенс не зовсім зрозумілий без спеціального коментаря зі Сунни пророка Мугаммада. Та навіть при наявності коментарів багато подій не піддається раціональному аналізу. Ісламські першоджерела стверджують, що людям не дано знати всіх подробиць останніх днів і їхню хронологію. Знання про це належать Аллахові. Апокатастасіс - поняття, яким позначалося повернення речей у свій первісний стан. Так само називається вчення про загальне спасіння (відновлення), засуджене Церквою як єретичне. Слово апокатастасіс у значенні відновлення використовувалося св. отцями в сенсі повернення в благодатний стан. Так, св. Юстин Філософ, св. Іриней Ліонський писали про те, що Христос відновлює віруючих у Нього. Окремі положення апокатастасіса як вчення про загальне відновлення («відновлення всього») вперше сформулював Климент Олександрійський. Так, він допускав кінцівку пекельних мук, можливість покаяння диявола і всіх грішників, припускав, що пекельні муки можуть бути очисним вогнем для занепалих ангелів і людей.  Апокатастасіс був неодноразово засуджений Церквою як вчення хибне і згубне, яке позбавляє порятунку тих, хто його дотримується. Апокатастасіс, самим твердженням, що порятунок не залежить від життя людини, від її морального вибору, а в кінцевому підсумку врятуються всі, по суті заперечує необхідність Євангелія, відродження у Христі, виконання заповідей, духовного вдосконалення, самої Христової Церкви і християнства взагалі. Навпаки, святі отці вчать, що в майбутньому столітті не буде місця обробленню порятунку, не можна буде покласти початок покаяння, і нас очікує вже віддання за те, як ми прожили це тимчасове життя, коли кожен отримає по його справах, добрих, або злих, і місце кожного буде визначено станом його душі в момент суду.