Класифікація великоуламкових і піщаних грунтів залежно від гранулометричного складу

Таблиця 2.2

Різновид грунтів	Вміст частинок за розміром в % від маси сухого грунту
Великоуламкові:
Валунний грунт (глибистий)	Маса частинок більших 200мм перевищує 50%
Гальковий грунт (щебенистий)	Маса частинок більших 10мм перевищує 50%
Гравійний грунт (жорств’яний)	Маса частинок більших 2мм перевищує 50%
Піщані:
Піски гравіюваті	Маса частинок більших 2мм перевищує 25%
Піски крупні	Маса частинок більших 0,5мм перевищує 50%
Піски середньої крупності	Маса частинок більших 0,25мм перевищує 50%
Піски дрібні	Маса частинок більших 0,1мм 75% і більше
Піски пилуваті	Маса частинок більших 0,1мм менше 75%

Для класифікації глинистих грунтів використовують показник, який називається числом пластичності

, де (2.18)

- вологість на межі текучості (вологість, при якій грунт переходить з пластичного стану в текучий); - вологість на межі розкочування (вологість, при якій грунт переходить з твердого стану в пластичний).

Вологість на межі текучості відповідає такій вологості грунту, при якій ста-ндартний балансирний конус масою 76г занурюється в грунтове тісто на 10мм за 5с.

Методика випробувань викладена в [3].

Вологість грунту відповідає вологості на межі розкочування, коли джгутики грунтового тіста діаметром 3мм розпадаються в процесі розкочування на елементи довжиною 3 ...10мм. При більшому діаметрі грунт знаходиться в твердому стані (недостатня вологість), а при меншому - в пластичному стані (надмірна вологість).

Методика випробувань викладена в [3].

Великий вміст у грунтах глинистих частинок збільшує питому поверхню грунту, відповідно, збільшується кількість води, необхідної для переходу грунту з твердого стану в текучий. І навпаки, частинки більших розмірів потребують менше води для такого переходу. Безумовно, стан грунту визначається, крім його вологості, ще й мінералогічним складом. Даний підхід цього не враховує, але відповідає основним потребам будівельної практики.

За числом пластичності глинисті грунти розділяються на супіски – 1 ≤ I_L ≤ 7, суглинки – 7 < I_L ≤ 17 і глини – I_L > 17.

5 . Консистенція глинистих грунтів. З підвищенням вологості тіста глинистих грунтів воно переходить у пластичний стан, а потім у текучий. При цьому знижується міцність грунтів. Знаючи природну вологість грунту, а також вологості на межі розкочування і текучості можна оцінити стан, в якому знаходиться грунт. На практиці для визначення стану глинистих грунтів використовують показник текучості

(2.19)

Глинисті грунти залежно від мають слідуючі стани (табл. 2.3).

6. Класифікація грунтів. Повна класифікація грунтів наводиться в ДСТУ Б В.2.1-2-96 “Грунти. Класифікація” [16]. Згідно стандарту всі грунти розділяються на класи, групи, підгрупи, типи, види і різновиди.

К л а с и - за загальним характером структурних зв’язків. Це природні скельні, дисперсні, мерзлі, техногенні грунти.

Г р у п и - за характером структурних зв’язків з урахуванням їх міцності. Клас скельних грунтів розділяють на скельні та напівскельні, дисперсних - на зв’язні та незв’язні.

П і д г р у п и - за походженням та умовами утворення. Скельні грунти відносять до магматичних, метаморфічних та осадових підгруп; дисперсні - до осадової підгрупи.

Т и п - за речовинним складом. Дисперсні розділяються на мінеральні, органомінеральні та органічні.

В и д - за найменуванням грунтів з урахуванням розмірів частинок та показників властивостей. Мінеральні грунти розділяють на великоуламкові, піски і глинисті грунти; органомінеральні - на мули, сапропелі та заторфовані грунти; органічні - на торфи.

Р і з н о в и д и - за кількісними показниками речовинного складу, властивостей та структури грунтів. Великоуламкові грунти та піски розділяються згідно табл. 2.2; глинисті грунти та мули - за числом пластичності (див. п. 2.4) і за показником текучості (див. табл. 2.3); великоуламкові грунти та піски - за коефіцієнтом водонасичення (див. п. 2.3); піски - за щільністю складу (див. п.2.3) та інше.