ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. Суть та функції субкультури та соціального виховання………….…….5

1.1 Поняття дитячої субкультури та соціального виховання………………………..5

1.2 Дитячий фольклор, як одна із основних функцій дитячої субкультури...….….7

1.3 Особливості дитячої субкультури в сучасному соціумі………………………..10

РОЗДІЛ 2. Теоретичні підходи до вивчення та дослідження дитячої субкультури…………………………………………………………………………..14

2.1 Теоретичні дослідження проблем дитячої субкультури……………………..14

2.2 Феномен дитячої субкультури як місце особливого самовизначення педагога-вихователя……………………………………………………………………………20

Висновки………………………………………………………………………………29

Список використаної літератури……………………………………………………31

ВСТУП

Світ дітей співіснує зі світом дорослих в одному і тому ж фізичному просторі, проте інколи ми, дорослі, буваємо сліпими по відношенню до життя і культури “племені дітей”. Нам, дорослим, здається, що неймовірно просто оцінити, наприклад, ті зусилля, які необхідні для найпростіших рухів: взяти в руки іграшку, точно визначити межі ліжка, щоб не впасти з нього. Для дитини яка ще не має найпростіших понять, таких як іграшка, не кажучи вже про більш складні речі, це ціла наука. Малюк змушений постійно вивчати і досліджувати для того щоб спочатку отримати досвід, а потім перевести його в знання.

Головними помічниками і супутниками дитини на цьому шляху, окрім батьків, являються ровесники. Приблизно у п’ятирічному віці, наслідуючи традиції дитячої субкультури, діти об’єднуються для сумісного дослідження просторів навколишнього великого світу.

Дитяча субкультура – особлива система існуючих в дитячому середовищі уявлень про світ, цінності, сукупність особливостей поведінки, форм спілкування і діяльності самих дітей. Свого роду культура в культурі, яка живе за своїми специфічними законами, хоч і вбудована в загальне культурне ціле.

У широкому смислі дитяча субкультура трактується як – все, що створено людським суспільством для дітей і дітьми; у більш вузькому – смисловий простір цінностей, установок, способів діяльності і форм спілкування здійснюваних в дитячих спільнотах в тій чи іншій конкретно історичній ситуації розвитку.

Актуальність дослідження: проблема соціального розвитку і соціального виховання привертає увагу багатьох сучасних дослідників. Вплив суспільства і оточення на адаптацію і розвиток особистості викликає особливий інтерес. Дитяча субкультура як простір розвитку соціалізованості дитячої особистості постійно перебуває під впливом різних життєвих обставин, які ми називаємо соціальними факторами. Вони впливають на дитину, спричинюючи певні зміни в її свідомості, взаєминах із тими, хто її оточує, поглядах на світ у цілому.

Під терміном “дитяча субкультура” розуміємо особливий значеннєвий простір цінностей, настанов, способів діяльності та форм спілкування, що здійснюються в тій чи іншій конкретно історичній соціальній ситуації розвитку (В. Абраменкова). Дослідниками даного напрямку є німецька дослідниця Е. Кей, англійський вчений А. Чембелен, а також О. Хрісман, М. Осоріна, В. Абраменкова, С. Кон, Н. Іванова, А. В. Мудрик.

Зміст даного дослідження полягає в усвідомленні дитячої субкультури як базисної надбудови дитячого співтовариства, під впливом і в просторі якої відбувається соціалізація дітей, та як результат – поступове набуття ними соціальної компетентності. Передбачається, що цілеспрямована робота з дитячим співтовариством у навчально-виховному процесі початкової школи може опосередковано впливати на збагачення дитячої субкультури та забезпечувати відповідно зворотній вплив на формування соціальної компетентності як показника соціалізованості дошкільнят та молодших школярів.

Об’єкт дослідження: процес соціалізації дошкільнят та молодших школярів.

Предмет дослідження: дитяча субкультура як фактор соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Мета дослідження: на основі теоретичного аналізу досліджень виявити характер взаємозв’язку субкультури дітей та соціального виховання, а також визначити ряд умов: визначити особливості впливу дитячої субкультури на процес соціалізації дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, теоретично обґрунтувати формування соціальної компетентності як показника соціалізованості дошкільнят і молодших школярів у просторі дитячої субкультури. А також, керуючись результатами теоретичних досліджень, підтвердити ефективність особистісного самовизначення педагога в дитячій субкультурі, як досягнення професійної успішності в системі додаткової освіти дітей.

Методи та методики дослідження: теоретичний аналіз джерел та документів.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, які містять п’ять підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальна кількість сторінок

РОЗДІЛ 1.

Суть та функції субкультури та соціального виховання

1. Поняття дитячої субкультури та соціального виховання

А. Б. Орлов вважає, що кожне нове покоління приходить в життя здоровим і гармонійним, але стикається із системою формування цінностей які задаються із зовні, воно намагається відновити цілісність своєї особистості, її автентичність (відповідність) своєму внутрішньому Я, своїй сутності, ніколи не припиняючи боротьбу проти свого духовного руйнування і не зупиняли спроб особистісної інтеграції. [1]

На думку М. С. Кагана сучасний погляд на виховання як “формування ієрархічної системи цінностей особистості, яке відповідає і вимогам суспільства, і досягнутому людством рівнем культури, та індивідуальним особливостям людини яка вступає в життя”, припускає, що суть даного процесу заключається не в інформуванні про цінності, не в їх вивченні і нав’язуванні, а перед усім, в залученні до ціннісної свідомості інших людей.

Сучасною технологією, яка базується на вказаних концептуальних положеннях виступає дитяча субкультура.

Субкультура – це неінституціоналізована форма соціального формування дитинства, яка регулює взаємодію дітей всередині свої групи і на рівні вікових підгруп. Носієм основних культурних цінностей є дитяча спільнота, котра транслює їх через традиції, звичаї, ритуали і т.д.

Також, субкультурою вважають один із засобів соціалізації та автономізації людини в суспільстві. Вона стала предметом досліджень у соціології, культурології, антропології, психології, педагогіці, та літературознавстві. Російська дослідниця М. Осоріна в своїй книзі “Секретний світ дітей у просторі світу дорослих” зазначає, що “дитяча субкультура виконує ті ж основні функції, що й культура дорослих”. [2, С.275]

Ще Осоріна виділяє три основних фактори, які визначають формування моделі світу дитини:

1. Вплив “дорослої” культури.

2. Особисті зусилля самої дитини, які проявляються у різних видах її інтелектуально-творчої діяльності.

3. Вплив дитячої субкультури, традиції якої передаються з покоління в покоління дітей.

Свідченням зростаючого, останнім часом, інтересу до вивчення дитячої субкультури є те, що містке поняття “дитяча субкультура” займає місце в психологічному словнику.

Сьогодні дослідженню дитячої субкультури, міфів і стереотипів у свідомості сучасної дитини присвячені труди М. В. Осоріної, Н. Іванової, І. В. Носко, В. В. Абраменкової, М. П. Чередникової та ін..

Поняття дитячої субкультури виникли в останні десятиліття і пов’язано з ростом гуманізації і демократизації суспільного життя: Організацією Об’єднаних Націй (ООН) в 1959 році прийнята “Декларація прав дитини”, 1979 рік оголошений роком дитини, в 1989 році по ініціативі Польщі була прийнята Міжнародна Конвенція про права дитини – завдяки даним актам стався поворот суспільної свідомості від розуміння дитини як істоти, яка тільки “готується стати особистістю” до визнання самоцінності дитинства в розвитку загальнолюдської культури і можливості дітей приймати участь в різних сферах суспільного життя.

Головним завданням дитячої субкультури є зафіксувати вікові проблеми розвитку особистості в соціумі, спираючись на досвід попередніх поколінь дітей, та запропонувати можливі шляхи вирішення труднощів. На сьогодні немає єдиного визначення “субкультура дитинства”. Тому базуючись на деяких дефініціаціях, можна запропонувати власне робоче визначення: субкультура дитинства – загальноприйнятий у дитячій спільноті комплекс культурних елементів, який сприяє становленню особистості дитини та її соціалізації в суспільстві: норми поведінки, етичні та моральні установки, моделі спілкування, побутовий устрій, захоплення, розваги, звичаї, імідж, фольклорно-літературна творчість. [3]

Дитяча субкультура визначається як універсальний механізм соціалізації дитини тому, що вона на думку деяких вчених найбільш сприяє природньому включенню дитини у систему соціального зв’язку та стосунків під час якого вона пізнає світ ровесників, а також отримує можливість показати оточуючим свій власний внутрішній світ та задовольнити потребу в самостійності та активності.

Що ж таке соціалізація. Це процес засвоєння людиною досвіду того суспільного життя і тих суспільних стосунків в які вона потрапила при народженні і в яких росте та мужніє. Цей процес є багатогранним та постійним, він відбувається поступово, але неухильно. Людина засвоює і активно відтворює соціальний досвід, систему соціальних зв’язків та стосунків у своєму власному досвіді. В результаті соціалізації людина отримує якості, цінності, переконання, форми поведінки які схвалює суспільство, необхідні їй для нормального життя в суспільстві. Людина навчається співробітничати та взаємодіяти з іншими людьми. Соціалізація виключає пасивну позицію людини в житті, вона передбачає необхідну активну участь її в засвоєнні загальнолюдської культури людських стосунків, в формуванні певних соціальних норм, ролей і функцій, набуття вмінь і навиків необхідних для їх успішної реалізації.

Джерел соціалізації багато, але сім’я – головне джерело. Як справедливо підмітив П. Бомарше, “кожна людина завжди чия-небудь дитина”. В сім’ї соціалізація відбувається найбільш природно і безболісно і основним її механізмом є виховання. [4]