Билет 1

Хронічне фізичне перенапруження – це стан, що виникає при повторній дії навантажень, що перевищують функціональні можливості організму. Повторна невідповідність навантаження початковому функціональному рівню і характеризується порушенням регулюючої функції ЦНС, що виявляється в неадекватності відновлювальних процесів.

Особливості стану імунної системи організму в процесі спортивного і оздоровчого тренування.

У спортсмена ИС выполняет защитную роль (иммунитет реакция на стресс, а тренировка, нагрузка – это стресс). При большом тренирововчном напряжении ИС снижается. При оздоровительных занятиях – повышается. Признаки понижениия иммунитета: резкий подъем т-ры, появление гнойных заболеваний на теле, простуда, быстрая утомляемость.

Виды иммунитета:

Клеточный – Т-лимфоциты (связан с клетками, реагирующими на чужеродные антигены, происходит разрушение антигена с помощью других клеток)

Гуморальный - В-лимфоциты (формирование защитных антител против антигенов).

Для поднятия состояния ИС необходимы: поливитамины, белковое питание, фарм препараты, иммуностимуляторы, избегать перетренированости.

Хронічне фізичне перенапруження у спортсменів розвивається внаслідок тривалого фізичного навантаження. Його можна спостерігати під час форсованого тренування та тренування з підвищеним навантаженням, що не відповідають функціональним можливостям спортсмена. У виникненні хронічного фізичного перенапруження суттєве значення можуть мати порушення режиму життя, роботи, відпочинку, харчування, фізичні та психічні травми, інтоксикація з запалень хронічної інфекції, тренування на фоні будь-якого захворювання або невдовзі після перенесеного грипу, ангіни, гострого респіраторного захворювання. Усі ці чинники знижують здатність організму переносити фізичні навантаження, у зв’язку з чим звичайні тренувальні та змагальні навантаження, можуть стати для спортсмена надмірними. Хронічне фізичне перенапруження у спортсменів частіше розвивається в основний період тренувального процесу і, особливо, коли спортсмен, який перебуває в «спортивній формі», прагне покращити свої досягнення шляхом нераціонального збільшення тренувальних навантажень. Хронічне фізичне перенапруження може призвести до ураження ЦНС, серця, печінки, нирок і системи крові. Воно може бути також причиною виникнення порушення ритму серця, підвищення або зниження артеріального тиску.

Основними клінічними формами хронічного фізичного перенапруження є: хронічне перенапруження ЦНС; серцевосудинної системи; системи травлення; системи сечовиділення; системи неспецифічного захисту й імунітету; опорнорухового апарату.

До причин захворювань, пов’язаних із заняттям спортом, належать: допуск до тренувань без лікарського контролю (особливо після хвороби), нехтування рекомендаціями лікаря, допуск до тренувань і змагань у хворобливому стані, недотримання термінів допуску до тренувань після перенесених захворювань і травм, неправильна організація та методика тренування, порушення режиму тренування, відпочинку й харчування, поєднання інтенсивних тренувань з великою розумовою та фізичною працею, непомірні фізичні навантаження, несприятливі санітарногігієнічні умови під час тренувань і змагань, недостатнє матеріальнотехнічне забезпечення, шкідливі звички (паління й зловживання алкоголем), а також дисимуляція. Варто зауважити, що у спортсменів високої кваліфікації, клінічні прояви захворювань бувають стертими, а захворюваність зростає в період відповідальних стартів від 5 до 25 разів, що зумовлено імунологічною перебудовою організму у період набуття спортивної форми.

Билет 2

1.Загальний адаптаційний синдром (за Гансом Сельє) та особливості його прояву за умов фізичного тренування.

Общий адаптационный синдром-это комплекс неспецифических реакцій организма на действие раздражителя.

Включает 3 стадии:

Ст.тревоги-соответствует срочной адаптации: для нее характерно возбуждение в гипоталамусе, гипофизе и надподпочичнеках, в результате чего выбрасывается огромное количество адреналина. Это способствует или не способствует быстрой двигательной реакции co стороны организма на действие раздражителя.

Стадия резистентности-втягивание систем организма в работу и совершенствование их деялятельности; наблюдается тогда, когда существует соответствие между обьемом используемых нагрузок и функциональными возможностями орзанизма. Эта стадия может продолжаться до нескольких лет, если правильно организововать систему тренировки.

Стадия истощения-возникает в случае чрезмерного действия раздражителя. Снижается работоспособность, масса тела, наблюдается потеря сна, аппетика, первый признак-нежелание тренироватся. Процесс адаптация срывается.

Если же организм благополучно и достаточно компенсировано реагирует на действие раздражителя, то наступает стадия адаптации к тому или иному раздражителю.

Незважаючи на те що під час виконання фізичних навантажень, основну регулюючу роботу бере на себе нервова система, не менш активно бере участь в цьому процесі і ендокринна система. Вона постійно стежить за станом внутрішнього середовища, зауважує будь-які зміни та швидко на них реагує з метою запобігання порушенню гомеостазу. Свій контроль ендокринна система здійснює за допомогою гормонів, які вона виділяє. Нервова і ендокринна системи спільно забезпечують контроль, регуляцію і взаємодію рухів, а також всі фізіологічні процеси, які з цим пов'язані. Нервова система функціонує дуже швидко, роблячи нетривалі локальні впливи. У свою чергу ендокринна система працює набагато повільніше, але надає триваліший і загальний вплив. У ендокринну систему входять всі тканини і залози, що секретують гормони - це гіпофіз, щитовидна залоза, паращитовидная залоза, надниркова залоза, підшлункова і статеві залози. Всі ці залози виділяють гормони безпосередньо в кров. Дія гормонів подібно хімічним сигналам у всьому організмі. Вони виділяються ендокринними клітинами і транспортуються з кров'ю в спеціальні клітини мішені. Особливістю гормонів є те, що вони переміщуються від клітин, з яких виділилися і впливають на активність інших клітин і органів. Одні гормони діють на безліч тканин, а інші - тільки на окремі клітини-мішені, це обумовлено наявністю в клітинах-мішенях спеціальних рецепторів. Ця взаємодія порівнянно з принципом взаємодії замку і ключа.

Регуляція секреції більшості гормонів регулюється на основі негативної зворотнього зв'язку. Виділення гормонів викликає зміни в організмі, які в свою чергу, гальмують їх подальшу секрецію. Цей зв'язок є основним механізмом, за допомогою якого ендокринна система підтримує гомеостаз.

При фізичних навантаженнях відбуваються суттєві зміни метаболічних процесів у всьому організмі, що супроводжується значними змінами секреції та концентрації ряду гормонів.

Билет 3

1. Гомеостаз, адаптаційні реакції, які підтримують гомеостаз.

внутренняя среда организма, в которой живут все его клетки,- ето кровь, лимфа, межтканевая жидкость. Ее характеризует относительное постоянство – гомеостаз. Адаптация организма (внешняя и внутренняя) – это общебиологическое свойство живых организмов, заключающееся в приспособлении организма к постоянно изменяющимся условиям среды, призванном сохранять в нем гомеостатическое равновесие. Физиологический смысл адаптации организма к внешним и внутренним воздействиям заключается в поддержании гомеостаза и, соответственно, жизнеспособности организма практически в любых условиях, на которые он в состоянии адекватно реагировать.

Приклади гомеостазу:

- Регуляція кількості мікронутрієнтів і води в тілі - осморегуляція. Здійснюється в нирках.

- Видалення відходів процесу обміну речовин - виділення. Здійснюється екзокринними органами - нирками, легенями, потовими залозами і шлунково-кишковим трактом.

- Регуляція температури тіла. Зниження температури через потовиділення, різноманітні терморегулюючі реакції.

- Регуляція рівня глюкози у крові. В основному здійснюється печінкою, інсуліном і глюкагоном, що виділяються підшлунковою залозою.

Рівні адаптаційних процесів:

1. звикання - початковий процес адаптації під впливом короткочасної дії стрессора.

2. функціональну адаптацію - тривалий стан, що виникає під впливом певних подразників, що приводять до фізіологічних змін гомеостазу людини.

3. трофо-пластичну адаптацію - подальший ступінь адаптаційних процесів, не належить до терапевтичної області реабілітаційної медицини, оскільки при ній наступають морфологічні зміни органів і систем людського організму.

Адаптація (пристосування) — це динамічний процес, завдяки якому в організмі підтримується постійність внутрішнього середовища в мінливому зовнішньому середовищі. Вона полягає в перебудові фізіологічних процесів залежно від зміни умов взаємодії організму з навколишнім середовищем, у широкому комплексі фізіологічних зрушень в організмі. Комплекс складних пристосовних реакцій організму, спрямованих на ліквідацію або максимальне обмеження впливу різних факторів зовнішнього середовища, які порушують його постійність, називається гомеостазом. Новий гомеостатичний стан формується завдяки процесу адаптації щоразу, коли в системі організм — середовище виникають значні зміни. Отже, організм і середовище перебувають не в статичній, а динамічній рівновазі, і процес адаптації здійснюється постійно.

Билет 4

Серце, адаптоване до фізичного навантаження, має високу скоротливою здатність. Але воно зберігає високу здатність до розслаблення діастолі при високій частоті скорочень, що зумовлено поліпшенням процесів регуляції обміну в міокарді і відповідним збільшенням його маси (гіпертрофією серця).

Гіпертрофія - нормальний морфологічний феномен посиленою скорочувальної діяльності (гіперфункції) серця. Якщо щільність капілярного русла на одиницю маси серця при цьому підвищується або зберігається на рівні, властивому нормальному міокарду, гіпертрофія відбувається в звичайних фізіологічних рамках. Серцевий м'яз не відчуває нестачі в кисні при напруженій роботі. Більш того, функціональне навантаження на одиницю серцевої маси падає. Отже, і важке фізична навантаження буде переноситися серцем з меншим функціональним напруженням.

Гіпертрофія міокарда - це тривалий процес компенсаторної пристосувальної реакції міокарда. Збільшення серцевого м'яза обумовлено виконанням підвищеної роботи міокарда без певного навантажувального підвищення на його одиницю м'язової маси, при наявних клапанних серцевих вадах і гіпертензії в БКК або МКК.

Процес збільшення серцевого м'яза проходить три стадії розвитку: компенсацію, субкомпенсацию і декомпенсацію. Клінічно два перших етапи практично себе не виявляють, хоча на стадії субкомпенсації іноді з'являються ознаки стенокардії.

В стадии субкомпенсации градиент внутрижелудочкового давления в покое колеблется от 20 до 60 мм рт.ст., увеличивается на фоне физической нагрузки. Больные предъявляют жалобы на перебои, боли в сердце, сердцебиения, однако синкопальные состояния и признаки недостаточности кровообращения отсутствуют.

2.Надання догоспітальної допомоги у випадку гострого інфаркту міокарду.

Инфаркт миокарда - это некроз (гибель) сердечной мышцы, обусловленный острым нарушением коронарного кровообращения в результате несоответствия между потребностью сердечной мышцы в кислороде и его доставкой к сердцу.

Лечение на ранних этапах при возможности сводится к устранению боли, восстановлению коронарного кровотока (тромболитическая терапия, ангиопластика коронарных артерий, АКШ).

В случае остановки сердца необходимо немедленно начать сердечно-лёгочную реанимацию. Доступность автоматических наружных дефибрилляторов увеличивает выживаемость в таких ситуациях.

Устранение боли, одышки и тревоги если приступ ангинозной боли не ослабевает через несколько минут после прекращения физической нагрузки или он возник в покое, больной должен принять нитроглицерин в виде таблетки под язык (0,5 мг) или в виде аэрозоля (0,4 мг в дозе). Если приступ не исчезает через 5 мин, то можно принять нитроглицерин повторно. Если симптомы сохраняются в течение следующих 5 минут после повторного приёма, следует вызвать бригаду скорой медицинской помощи и принять нитроглицерин ещё раз.

Билет 5

1.Раптова смерть у спорті: визначення, причини, запобігання.

Внезапная смерть-это смерть, наступившая через 24часа с момента появления жалоб.

Чаще всего по причине: хронические инфекции; переутомление; использование фармакологических препаратов, относящихся к допингу; алкогольная и никотиновая интоксикация, барометрическая гипоксия; высокая температура окружающей среды в сочетании с высокой влажностью и неправильной экипировкой; попадание в холодную воду; долгое ношение мокрой одежды на открытом воздухе; горячий душ после тренировок, соревнования; недостаточное употребление жидкости; острый психологический стресс; соревновательное условие; низкий уровень обычной двигательной активности, характерологические особенности человека.

По причине травм (голова, шея, грудь, брюшн. полость, допинг, заболевания сердца, сердечно-легочные заболевания, вегетативная недостаточность.

Причини раптової смерті під час занять фізичними вправами

І. Патологія серцево-судинної системи (78,6% всіх випадків)

1. Нерозпізнані вроджені захворювання (аневризми серця і великих судин (аорти, судин мозку, вроджені вади серця);

2. Гостре перенапруження здорового серця

3. Недооцінена набута патологія (міокардіотичний або міодистрофічний кардіосклероз); гіпертонічна хвороба (латентні форми) і ін.

ІІ. Травми внутрішніх органів і головного мозку: рефлекторна зупинка серця після удару в груди, живіт (сонячне сплетення), область шиї (каротидного синуса); розриви печінки, кишечника, селезінки, шлункові кровотечі – після травм живота; закриті травми черепа – удари і струси головного мозку, що призводять до внутрішніх крововиливів

ІІІ. Захворювання, що виникають в результаті використання допінгу

IV. Інші причини (гіпоглікемія, нещасні випадки)

Билет 6

Відомо, що спортивна діяльність супроводжується підвищеним теплотворенням внаслідок різкого зростання швидкості обмінних процесів та теплопродукції м’язів (у 15-20 разів). Тепло, утворене у м’язах, із кров’ю переноситься у ядро тіла, наслідком чого може стати робоча гіпертермія – підвищення температури тіла до 39-40оС. У цьому випадку терморегулюючі системи організму покликані забезпечити віддачу зайвого тепла в оточуюче середовище. Це досягається переважно за рахунок посилення шкірного кровообігу із наступною віддачею тепла шляхом передачі (кондукція, конвекція), випромінювання, випаровування з потом. Підвищена температура зовнішнього середовища запобігає ефективній передачі та випромінюванню. У випадку підвищеної вологості погіршується також тепловіддача шляхом випаровування поту. У цих умовах можливе значне зростання температури тіла. Так, у гарячий і вологий день температура тіла бігунів-марафонців може досягати 41 оС. У випадку, коли немає перешкод для тепловіддачі шляхом потовиділення, його інтенсивне протікання може спричинити інше негативне явище – дегідратацію, або порушення водного балансу тіла. У кінцевому підсумку надмірна втрата води погіршує діяльність серцево-судинної системи, ускладнює потовиділення. Наслідком цього може стати зниження працездатності, перегрів організму, тепловий удар. Таким чином, зниження спортивної працездатності за умов підвищеної температури і вологості повітря визначається в основному такими факторами: • перегрів тіла (гіпертермія); • швидка дегідратація; • порушення водно-сольового обміну; • зниження кисневотранспортних можливостей серцево-судинної системи. При підготовці до змагань, що будуть проходити в умовах підвищеної температури і вологості повітря, спортсмен повинен проводити тренування у таких умовах за 7-12 днів до змагань. Якщо немає можливості забезпечити такі умови, слід використовувати спеціальні костюми, які запобігають віддачі тепла і перешкоджають випаровуванню поту. Тренування у термоізолюючому костюмі23 викликає ефект підвищення теплової витривалості, хоча і не такий великий, як тренування в умовах підвищеної температури і вологості.

1.Фізіологічне обґрунтування спортивної підготовки в гірських умовах.

Планируя спортивный сезон, необходимо выделить основные старты и промежуточные, контрольно-подготовительные и отборочные. Многие из них попадают - низкогорье – 1000-1400 м над уровнем моря; - среднегорье – до 2500 м; - высокогорье – до 4500 м; -снежное высокогорье – выше 4500 м

Низкогорье (предгорье) эффективно после возвращения на равнину, главным образом, не за счет адаптации к гипоксическому фактору, а воздействием комплекса климатических условий для этих высот. Высокогорье, кроме значительно сниженного атмосферного давления и парциального давления кислорода, воздействует на состояние спортсмена перепадом температур, пониженной влажностью.

Тренировочный режим в горах

1.Острая акклиматизация первая неделя – нагрузка: аэробная адаптация, нагрузка 60-80% от запланированной на «равнине».

2.Первый этап адаптации, вторая неделя – чередовать аэробные и анаэробные упражнения, интенсивность должна возрастать.

3.Второй этап адаптации, третья неделя – основной акцент делается на сохранение скорости при аэробной работе на самом высоком уровне. Интенсивность упражнений должна быть сохранена путем увеличения времени для отдыха между упражнениями.

4.Полная адаптация – снижается интенсивность тренировок. Отдых перед соревнованиями.

5.Реадаптация после гор

1. Реадаптация острый период (7-10 дней), режим тренировки – щадящий, соревнования – исключаются.

2. Адаптация с суперкомпенсацией (18-45 дней), режим тренировок – в полном объеме, соревнования – полная реализация.

2. Етапи адаптації до гірських умов та фізіологічні особливості реадаптації.

Этапы адаптации: 1)Острая адаптация 2) Переходная а. 3) Устоячивая а. 4)Реадаптация

Особенности РЕАДАПТАЦИИ:

1)Фаза пониженных возможностей (5-6 дней). - после спуска с гор наступает фаза сниженой работоспособности. Однако 50% спорт-нов в 1-е 3-4 дня способны показать высокий результат, однако потом все равно наступает спад работоспособности.

2)8-12 день: после 1-й фазы проявляется отставленный эффект горной подготовки,

3)10-25 день: пик эффекта горной подготовки;

4) Деадаптация (30-35 день): появляются первые признаки деадаптации, которые в первую очередь затрагивают функции кровообращения, дыхания, утилизация кислорода.

Билет 7

1.Надання догоспітальної допомоги у випадку гіпертонічної кризи

Оказание первой помощи при гипертоническом кризе на догоспитальном этапе. При неосложненных нейровегетативном и водно-солевом кризах применяют программу средней интенсивности:

- внутримышечно или внутрь 40-60 мг фуросемида (лазикса);

- внутривенно клофелин в дозе 1 мл 0,01% раствора в 20 мл изотонического раствора натрия хлорида в течение 10 мин;

- при выраженной тахикардии 30-40 мг анаприлина сублингвально (под язык); может быть использован рауседил (в дозе 1-2,5 мл 0,1% раствора внутримышечно) в комбинации с фуросемидом (действует медленнее, чем клофелин).

Также можно применить нифедипин (коринфар). Сублингвальный прием его в дозе 10-20 мг снижает среднее артериальное давление на 20-25% (гипотензивный эффект проявляется через 5-20 мин и продолжается 3-5 ч). Противопоказанием к его назначению являются кризы у больных с хронической почечной недостаточностью и отеком мозга. В качестве дополнительного средства может быть применен дибазол в дозе 6-10 мл 0,5% раствора (внутривенно медленно).

2.Надання догоспітальної допомоги у випадку гострого інфаркту міокарду.

Инфаркт миокарда - это некроз (гибель) сердечной мышцы, обусловленный острым нарушением коронарного кровообращения в результате несоответствия между потребностью сердечной мышцы в кислороде и его доставкой к сердцу.

Лечение на ранних этапах при возможности сводится к устранению боли, восстановлению коронарного кровотока (тромболитическая терапия, ангиопластика коронарных артерий, АКШ). При выраженной сердечной недостаточности в условиях клиники возможна постановка внутриаортальной баллонной контрпульсации.

В случае остановки сердца необходимо немедленно начать сердечно-лёгочную реанимацию. Доступность автоматических наружных дефибрилляторов увеличивает выживаемость в таких ситуациях.

Устранение боли, одышки и тревоги если приступ ангинозной боли не ослабевает через несколько минут после прекращения физической нагрузки или он возник в покое, больной должен принять нитроглицерин в виде таблетки под язык (0,5 мг) или в виде аэрозоля (0,4 мг в дозе). Если приступ не исчезает через 5 мин, то можно принять нитроглицерин повторно. Если симптомы сохраняются в течение следующих 5 минут после повторного приёма, следует вызвать бригаду скорой медицинской помощи и принять нитроглицерин ещё раз. Если боль сохраняется на момент приезда бригады скорой медицинской помощи, врач применяет морфин. Предварительно 10 мг морфина гидрохлорида разводят в 10 мл 0,9 % раствора хлорида натрия или дистиллированной воды. Первую дозу 2-5 мг (то есть 2-5 мл раствора) вводят внутривенно струйно. Затем дополнительно вводят 2-5 мг каждые 5-15 минут до устранения боли или возникновения побочных эффектов.Введение морфина при инфаркте миокарда без подъёма сегмента ST увеличивает риск смерти.

При наличии у больного артериальной гипоксемии (насыщение артериальной крови кислородом <90 %), одышки или других признаков сердечной недостаточности дают увлажненный кислород (через маску или носовой катетер) со скоростью 2-5 л/мин. Артериальную гипоксемию по возможности определяют с помощью пульсоксиметрии.

Больному с выраженным возбуждением, тревогой, страхом (которые не исчезают после введения наркотического анальгетика) можно назначить транквилизатор (например, диазепам внутривенно 2,5-10 мг). Также важно успокоить пациента и его близких.

Стенокардия (грудная жаба) возникает при ишемической болезни сердца и обусловлена наличием коронарной недостаточности из-за сужения просвета венечной артерии сердца при атеросклерозе, или же сосудистым спазмом. При приступе стенокардии возникает характерное ощущение сдавливания, тяжести или жжения за грудиной, с распространением в левое плечо, руку, кисть или нижнюю челюсть. Состояние может сопровождаться страхом, потливостью.

Приступы стенокардии во время физической нагрузки и эмоциональных напряжений говорят о наличии стенокардии напряжения.

Первая помощь при стенокардии: Необходимо принять комфортное, спокойное, предпочтительно сидячее положение/

Прием нитроглицерина : 1 таблетка под язык или 1-2 капли 1 % раствора нитроглицерина на кусочке сахара. Принимать препарат нужно в самом начале приступа. Можно принять ½ таблетки, если препарат провоцирует сильную головную боль.

Для уменьшения головной боли от приема нитроглицерина можно дать пациенту горячий чай, цитрамон.

При наличии выраженной тахикардии или аритмии принять адреноблокаторы ( анаприлин до 40 мг сублингвально, атенолол или метапролол, если назначил терапевт)

Если после повторного приема не удается купировать приступ, а также при развитии таких симптомов, как : - усиление болей за грудиной - резкая слабость - затруднение дыхания

- обильный холодный пот, следует вызвать скорую медицинскую помощь, поскольку существуют риск возникновения инфаркта миокарда.

Билет 8

1.Надання догоспітальної допомоги у випадку гіпоглікемічної коми. Если нет возможности сделать инъекцию, поручают кому-либо вызвать машину скорой помощи и приступают к введению глюкозы всеми доступными способами:

1.пока сохранён глотательный рефлекс — пострадавшему дают пить раствор глюкозы или любой сладкий сок (виноградный, яблочный и подобный, предпочтение отдают сокам без мякоти, напитки на сахарозаменителях здесь бесполезны), 2.если глотательный рефлекс отсутствует, а зрачки широкие и не реагируют на свет — капают раствор глюкозы под язык пострадавшего, поскольку даже в коме при расстройстве микроциркуляторного русла способность усваивать глюкозу из-под языка сохраняется, но делают это с осторожностью — капают небольшими количествами, чтобы пострадавший не захлебнулся (в глубокой коме человек утрачивает глотательный рефлекс). Фирмы-производители выпускают глюкозу в виде геля — при наличии достаточного опыта, можно использовать гель или мёд, химическая формула которого идентична сахарозе.

2.Анафілактичний шок: поняття, перша допомога.

Є вкрай важливим для тих осіб, які пройшли анафілактичний шок завжди мати при собі, так-званий, паспорт алергіка, де є вказана інформація на який саме алерген була алергія, а також наявність шприцу із епінофрином (адреналіном) при повторному нападі шоку.

Анафілактичний шок є небезпечним (існує вірогідність летального результату) через багато факторів, а саме: після такого шоку у хворого можуть наступити ускладнення у вигляді алергічного ураження серцевого м'яза (міокардиту), нирок (гломерулонефриту), печінки (гепатиту), різних уражень нервової системи та ін.

Сиптоми : свербіж, відчуття задишки, важкості і стиснення у грудях, утруднене дихання, можливо спостерігати почервоніння шкіри, запаморочення, відчуття жару, озноб та слабкість, а також чхання та нежить, головні болі.

Діагностика:

1) огляд лікаря; 2) при необхідності будуть проведені лабораторні дослідження (наприклад: ЗАК, ЗАС, ІДК, БАК, за необхідності інші додаткові);

3) інструментальні обстеження: ЕКГ, R-графія ОКГ, визначення артеріального і венозного тиску, а також інші за необхідності.

Лікування: • Режим – палатний (палата інтенсивної терапії).

• Дотримання дієти, виключення харчові алергенів.

• Медикаментозне лікування (лікувальні заходи до прийняття у вдділення реанімації).

3. Надання догоспітальної допомоги у випадку анафілактичного і травматичного шоку.

Анафилактический шок - острая генерализованная алергенная реакция срочного типа, кот. возникает на повторное введение в организм алергена и сопровождается выделением медиаторов, что вызывают угрозу для жизни, нарушение деятельности жизненно важных органов и систем (ССС, ЦНС, ДС). Анафилектический шок могут справоцировать инсектный, пищевой или лекарства-алергены.

Травматический шок - вызванное травмой (тяжелой кровопотерей, аллергической реакцией, интоксикацией) тяжелое состояние, сопровождающееся выраженными нарушениями функций жизненно важных органов, в первую очередь кровообращения и дыхания. Признаки: бледность кожи и слизистых оболочек, холодные кожные покровы, беспокойство, одышка, частый малый пульс, снижение АД, уменьшение ОЦК, сердечного выброса, плохое кровоснабжение периферических тканей.

Неотложная помощь: адекватное обезболивание, остановка кровотечения, иммобилизация, согреть пострадавшего, напоить чаем (теплым и сладким).

Билет 9

1.Надання догоспітальної допомоги у випадку електротравми.

Электротравма — повреждения, возникающие в результате воздействия электрического тока большой силы или разряда атмосферного электричества (молнии). Электротравма также возникает при дуговом контакте, когда человек находится вблизи от установки с напряжением более 1000 В, особенно в помещениях с высокой влажностью воздуха.

Признаки: на коже часто появляются пятна темно-синего цвета, напоминающие разветвления дерева («знаки молнии»), что обусловлено расширением сосудов. При поражении молнией общие явления выражены значительнее. Характерно развитие параличей, глухота, немота и остановка дыхания.

Первая помощь: немедленное прекращение действия электрического тока. Прикосновение к пострадавшему незащищенными руками при неотключенном электрическом токе - опасно. Местные повреждения следует обработать и закрыть повязкой. При повреждениях, сопровождающихся легкими общими явлениями (обморок, кратковременная потеря сознания, головокружение, головная боль, боли в области сердца), первая помощь заключается в создании покоя и доставке больного в лечебное учреждение. При тяжелых общих явлениях, сопровождающихся расстройством или остановкой дыхания, развитием состояния «мнимой смерти», единственно действенной мерой первой помощи является немедленное проведение искусственного дыхания и массаж сердца.

2.Надання догоспітальної допомоги у випадку синдрому тривалого здавлення.

Синдро́м дли́тельного сдавле́ния - возникающий вследствие продолжительного нарушения кровоснабжения (ишемия) сдавленных мягких тканей.

Неотложная помощь: на месте обязательное наложение жгута на сдавленную конечность выше повреждённого места, иммобилизация конечности, холод на поврежденный участок. Дальнейшее лечение направлено на восстановление кровообращения в поврежденной конечности (реперфузию), борьбу с токсемией, острой почечной недостаточностью.

ВЕНОЗНОЕ: менее интенсивно. Из поврежденных вен темная, вишневого цвета кровь вытекает непрерывной, равномерной струей. Помощь: давящей повязки, для чего поверх раны, прикрытой бинтом или чистой тканью, накладывают несколько слоев марли или комок ваты и плотно забинтовывают.

ВНУТРЕННЕЕ: кровь изливается в замкнутые полости. Признаки: бледность, на коже выступает липкий холодный пот, дыхание частое, поверхностное, пульс частый и слабого наполнения. Помощь: уложить больного или придать ему полусидячее положение и к предполагаемой области кровотечения (живот, грудь, голова) приложить пузырь со льдом или бутылку с холодной водой

Чужорідне тіло, що потрапило в дихальні шляхи, може привести до їх повної закупорки і задушення. Задушення відбувається у тому випадку, коли їжа або сторонній предмет замість стравоходу потрапляє в трахею.

Схема надання першої допомоги:

- сильно нагніть тулуб потерпілого вперед;

- завдайте декілька інтенсивних ударів долонею між лопаток;

- станьте за спиною потерпілого, обхватіть його руками за талію, з силою натисніть в середину живота у напрямку знизу вверх одночасно ударяючи потерпілого об себе (повторить це 4-5 разів);

- продовжуйте поштовхи в живіт до тих пір, поки чужорідне тіло не буде витягнуто, а потерпілий не почне дихати або посилено кашляти;

- якщо потерпілий втратив свідомість, покладіть його на живіт, спробуйте дістати чужорідний предмет;

- приступіть до реанімаційних заходів;

- викличте швидку допомогу або негайно доставте постраждалого до лікувальної установи.

Неприпустимо:

- спробувати дістати чужорідний предмет пальцями, пінцетом;

- наносити удари по спині кулаком (лише розкритою долонею!);

- залишати потерпілого у непритомному стані лежати на спині.

Билет 10

1. Надання догоспітальної допомоги у випадку харчового отруєння.

Необходимо выяснить, какой продукт стал причиной отравления, по возможности, изъять его. Если пострадавший в сознании, необходимо промыть ему желудок: дать 5-6 стаканов кипяченой воды (не следует применять растворы марганцовокислого калия затем, надавливая на корень языка пальцем, вызвать у больного рвоту. Дать активированный уголь: 10-20 таблеток залить стаканом холодной кипяченной воды, довести до кашицеобразного состояния, дать выпить пострадавшему. Через 2-3 часа повторно промывают желудок. Следует повторить это 2-3 раза. При потере сознания следует убедиться, что сердце больного работает, и дыхание есть. Если нет, то нужно провести сердечно-легочную реанимацию. Если сердце и легкие работают, необходимо смочить ватку нашатырным спиртом и дать понюхать больному.

Билет 11

1.Загальне вчення про хвороби. Етіологія і патогенез.

Этиология - это учение о причинах и условиях возникновения болезни. Патогенез - это механизм развития и исхода болезни. Периоды развития:

1) латентный (скрытый) - отсутствуют субъективные ощущения болезни, но уже происходят реакции между инфектом и организмом, мобилизация защитных сил организма, изменение гомеостаза;

2) продромальный (начальный) - первые неясные симптомы заболевания: недомогание, часто озноб, головная боль, небольшие мышечные и суставные боли. Длительность этого периода - 1–2 сут.

3) клинический - отчётливо выражены симптомы конкретного инфекционного заболевания и характерные морфологические изменения.

4) угасания болезни — постепенное исчезновение клинической симптоматики, нормализация температуры и начало репаративных процессов.

5) реконвалесценция (выздоравление) - может иметь разную длительность в зависимости от формы болезни, её течения, состояния пациента.

Билет 12

1.Методи визначення біологічного віку у юних спортсменів та напрямки використання цього критерію у практиці спорту.

Біологічний вік – поняття збірне, воно відображає індивідуальний фактор досягнутий рівень морфофункціональної зрілості окремих тканин, органів, систем і цілісного організму. БВ залежить від генетичних особливостей росту і розвитку, а також від умов зовнішнього середовища, в якому виховується дитина.

Актуальною проблемою у ФВ є невідповідність між паспортним і БВ, який може сягати у підлітковий період 4-5 років.

Методи визначення біологічного віку у юних спортсменів

1. Метод оцінювання ступеня статевої зрілості (для підлітків). Дослідження розвитку первинних і вторинних статевих ознак, які потім зіставляються із нормативними значеннями.

2. Метод оцінювання скелетної зрілості (для дітей 6-7 років). Зіставлення кількості постійних зубів із табличними даними або довжина тіла дитини, або співвідношення окружності голови до довжини тіла.

3. Методи оцінювання показників стану ССС, дихальної сист, коодинації рухів (після 20 років).

Використання цього критерію у практиці спорту зумовлють необхідність диференціювати методику проведення занять із фізичного виховання, добирати засоби і методи, адекватні біологічному розвитку, а не календарному вікові; можна використовувати для визначення функціональних можливостей організму, складання програм фізкультурно-оздоровчих занять і контролю за функціональним станом пд час занять.

Билет 13

1. Надання догоспітальної допомоги у випадку відкритого чи закритого перелому.

Заключается в правильной иммобилизации конечности. Это очень важно, так как уменьшает боль, предупреждает смещение отломков, снижает опасность повреждения их острыми краями сосудов, нервов, мышц, облегчает транспортировку пострадавшего в болницу.

При открытых переломах, кроме иммобилизации, необходимо остановить кровотечение, смазать края раны 5-процентным раствором йода и наложить стерильную повязку. Больной нуждается в срочной госпитализации. Для временной иммобилизации применяют различного вида шины, а при отсутствии шин — различные подручные средства: доски, палки, пучки прутьев и т. п.

Гострі травми у спортсменів. Перша допомога.

Хронічні захворювання суглобів найбільш часто зустрічаються в циклічних і ігрових видах спорту, мікротравматична тендопатія власної зв'язки надколінка — у швидкісно-силових видах, остеохондрози хребта і хронічна патологія міоентезичного апарату — у циклічних, складних-координаційних і швидкісно-силових видах спорту, захворювання стоп (подовжня і поперечна плоскостопість) — у циклічних видах спорту.

При розтягуванні зв'язок необхідно зафіксувати пошкоджений суглоб тугою пов'язкою і прикласти до пошкодженого місця міхур з льодом чи холодною водою.

При вивиху або при підозрі на нього необхідно пошкоджену кінцівку зробити нерухомою, наклавши на неї шину або фіксуючу пов'язку, якомога швидше відправити дитину до хірурга.

Перша медична допомога при травматичному токсикозі та її послідовність: визволення від здавлювання, туга пов'язка, джгут вище місця здавлювання, накладання стерильної пов'язки при наявності ран, іммобілізація кінцівок, знеболювання, застосування холоду, зігрівання потерпілого, транспортування до лікувального закладу.

При відкритому переломі, тобто коли на місці перелому рана, перша допомога перш за все полягає в зупинці кровотечі І накладанні стерильної пов'язки. При цьому потрібно слідкувати за тим, щоб уламки кістки не занурювалися вглиб рани, оскільки в подальшому це може призвести до запалення та загнивання кістки.

Зупинивши кровотечу та наклавши пов'язку, пошкодженій кінцівці забезпечують спокій шинуванням. Шинування полягає в прикріпленні до кінцівки різних шин для надання нерухомості уламків зламаної кінцівки. Воно є найважливішим засобом попередження шоку, бо значно зменшує біль в області перелому. Крім того, воно оберігає тканини, що оточують місце перелом), від додаткових пошкоджень під час транспортування.

При шинуванні необхідно дотримуватися наступних правил: забезпечити нерухомість принаймні двох найближчих суглобів (одного вище перелому, іншого нижче перелому). А при пошкодженні стегна - трьох суглобів нижньої кінцівки (тазостегнового, колінного, гомілкового). Шинна пов'язка не повинна стискати великі судини, нерви та уламки кісток, шину краще обгорнути ватою та обмотати бинтом. Якщо це неможливо, шину накладають поверх м'якої підкладки (вата, рушник).

При закритих переломах шини завжди накладають поверх одягу та взуття; якщо перелом відкритий - лише після накладання пов'язки і зупинки кровотечі, накладання джгута.

Фіксують шину бинтами, хусточками тощо.

Билет 14

Печінковий больовий синдром являє собою патологічний стан, основним симптомом якого є гострі болі безпосередньо під час виконання фізичних навантажень в правому (іноді лівому) підребер'ї або в обох підребер’ях. Найбільш типова поява подібного болю в області печінки під час бігу на довгі і марафонські дистанції, на лижних гонках, велогонках та інших пов'язаних з виконанням тривалих і інтенсивних фізичних навантажень видах спортивної діяльності. Нерідко з'являється також відчуття важкості і розпирання в правому підребер'ї із розповсюдженням у спину і праву лопатку, а іноді – з блювотою. В ряді випадків поряд з гострим може виникати і ниючий біль тупого характеру, інтенсивність якого зростає зі збільшенням фізичного навантаження. Печінковий больовий синдром нерідко змушує спортсмена перервати виконання фізичного навантаження, що призводить або до повного зникнення больових відчуттів, або до їх різкого послаблення. В останньому випадку вони можуть ще тривалий час зберігатися, купуючи ниючий характер.

Частота цього синдрому у спортсменів чітко зростає з віком, спортивним стажем і підвищенням рівня майстерності. У висококваліфікованих спортсменів, які мають значний стаж занять спортом, печінковий больовий синдром спостерігається майже в 5 разів частіше, ніж у спортсменів III розряду.

Прийнято виділяти дві групи причин виникнення печінкового больового синдрому:

Перша група – гемодинамічні:

- збільшення обсягу печінки за рахунок погіршення відтоку крові, що призводить до розтягування її капсули, і як наслідок – болю;

- зменшення обсягу печінки у результаті виходу депонованої у ній крові в судинне русло як механізм строкової адаптації системи циркуляції до напруженої м'язової діяльності, що призводить до натягу зв'язок, фіксуючих її в черевній порожнині, і за рахунок цього – болю (подібний варіант можливий у початківців спортсменів).

Друга група – холестатичні, тобто пов'язані із застоєм жовчі у результаті дискінезії жовчовивідних шляхів гіпокінетичного або гіперкінетичного типів і аномаліями розвитку жовчовивідної системи (наприклад, жовчний міхур у вигляді пісочного годинника).

Лікування спортсменів, які страждають печінковим больовим синдромом, складається із заходів, спрямованих на зняття гострого нападу болі в правому підребер'ї і систематично проведеної терапії.

Профілактика передбачає усунення основних причин, що викликають печінковий больовий синдром, і супутніх факторів ризику виникнення.

Билет 15

Перетренованість – буває 2-х типів (Г.А. Макарова, 2002):

І тип (розвивається в результаті постійної фізичної і психічної перевтоми)

Може виявлятися у вигляді синдромів:

1) Невротичного (невроз І, ІІ і ІІІ стадії);

2) кардіалгічного;

3) вегетативно-дистонічного;

4) змішаного.

Симптоми: зниження загальної і спортивної працездатності, відсутність інтересу до тренувань, апатія, сонливість або дратівливість, поганий сон, тягар в області серця, погіршення адаптації до навантажень, порушення пульсу, зміна АТ.

Лікування: відпочинок 1-3 тижні; зменшення навантаження, зняття нервової напруги (сон, музика і ін. Відновні засоби) – до повного відновлення.

Билет 16

ІІ тип

(розвивається при надлишкових об'ємах фізичного навантаження на тлі високого рівня витривалості як феномен «переекономізації» забезпечення м'язової діяльності). Виявляється в нездатності показати високі спортивні результати за відсутності будь-яких патологічних симптомів. Необхідне перемикання на інший вид занять.

Фізичне перенапруження (ФП)

Виділяють 3 клінічних форми ФП:

1. Гостре фізичне перенапруження.

2. Хронічне фізичне перенапруження.

3. Хронічно виникаючі гострі прояви фізичного перенапруження.

Гостре фізичне перенапруження – це гострий стан, що розвивається підчас або відразу після одноразового, надзвичайного для початкового функціонального стану навантаження, що викликає патологічні зміни або проявляє приховану патологію органів і систем, яка веде до порушення їх функції.

Вегетативні розлади: Поява холодного поту; Нудота; Блідність шкірних покривів; Тахікардія, Загальна слабкість.

Судинної системи: Непритомність; Гравітаційний шок; Ортостатичний колапс.

Серця: Гостра дистрофія міокарду; Гостра серцева недостатність: (лівошлу-ночкова, правошлу-ночкова, змішана); Інфаркт міокарду; Крововилив у серцевий м'яз; Розрив міокарду.

Дихальної системи: Емфізема легень; Спонтанний пневмоторакс; Гостра легенево-серцева недостатність.

ЦНС:- Спазм судин головного мозку з розвитком парезів, паралічів; Гіпнотичний сон; Ретроградна амнезія; Стан патологічного афекту; Рефлекторний, больовий, травматичний шок

Нирок: Гемоглобинурия (внаслідок внутрішньосудинного гемолізу і гемоглобінемії); Міоглобінурія з розвитком міоглобінурійного нефрозу і ниркової недостатності (при травматичному міозиті); Крововилив в ниркову паренхіму з розвитком інфаркту нирки

Інші прояви: Міогенний лейкоцитоз; Гіпоглікемічні стану; ДВС-синдром

Билет 17

ВТОМА – фізіологічне явище, яке після закінчення роботи проходить самостійно.

Перевтома – пограничний (передпатологічний) стан, що розвивається при недостатньому відновленні.

Перенапруження різних органів і систем

Перенапруження ЦНС – патологічний стан, що розвивається в результаті порушення нейрогуморальної регуляції і протікає найчастіше за типом неврозів.

Перевтома. Ø Найчастіше настає після перенесених захворювань, загальної втоми.

Ø Симптоми:

- небажання тренуватися;

- зниження працездатності;

- підвищена втомлюваність;

- зниження настрою, погіршення сну, ознаки неврозу;

- порушення координації рухів;

- вегетативна дисфункція;

- погіршення реакції на фізичне навантаження;

- порушення ритму серця, нестійкість АТ.

Рекомендації: зменшення інтенсивності навантажень; додаткові дні відпочинку; посилення відновних заходів (повноцінне харчування, вітамінізація, нормалізація сну, масаж, гідропроцедури та ін.)

2. Поняття стомлення і відновлення.

Стомлення слід розглядати як складний процес, що зачіпає всі рівні діяльності організму (молекулярний, субклітинний, клітинний, органний, системний, цілісного організму) і що виявляється в сукупності змін, пов'язаних із зрушеннями гомеостазу, регулюючих, вегетативних і виконавчих систем, розвитком відчуття втоми, тимчасовим зниженням працездатності.

Стомлення - особливий вид функціонального стану людини, що тимчасово виникає під впливом тривалої або інтенсивної роботи і призводить до зниження її ефективності. Стомлення виявляється в зменшенні сили і витривалості м'язів, погіршенні координації рухів, в зростанні витрат енергії при виконанні однієї і тієї ж роботи, в уповільненні реакцій і швидкості переробки інформації, ускладненні процесу зосередження і перемикання уваги і інших явищах.

При розгляді проблеми стомлення в спорті широко використовуються такі поняття, як стомливість, стомлюваність, стомленість, перевтома.

Стомливість - об'єктивна властивість роботи викликати стомлення. Стомливість будь-якого виду діяльності визначається, з одного боку, величиною навантаження на організм, а з іншої - ступенем фізичної і психічної підготовленості людини до певних видів роботи.

Стомлюваність - властивість організму людини в цілому, окремих його частин або систем бути схильним до стомлення. Конкретна реалізація цієї властивості, тобто глибина стомлення, що розвивається, при одному і тому ж навантаженні, залежить від ступеня адаптації людини до певного виду діяльності і його тренованості, фізичного і психологічного стану, рівнів мотивації і нервово-емоційної напруги.

Стомленість - стан всього організму або окремих його частин, відповідний певному ступеню стомлення. Градація ступеня стомленості людини оцінюється по суб'єктивних відчуттях, стані різних психофізіологічних функцій, зміні ефективності роботи.

Перевтома - сукупність стійких функціональних порушень в організмі людини, що виникають в результаті багатократного надмірного стомлення, що повторюється, не зникаючих за час відпочинку і таких, що є несприятливими для здоров'я людини. Тривала перевтома є однією з причин розвитку перенапруження і різного роду захворювань.

Слід розрізняти зміст понять стомлення і втома. Стомлення - це об'єктивний процес, що виникає унаслідок напруженої або тривалої діяльності, а втома - суб'єктивне сприйняття і віддзеркалення цього процесу, що оберігає організм від надмірного виснаження. Не менш важливою для теорії і практики спортивної підготовки є фазність відновних реакцій, яку зазвичай прийнято пов'язувати з показниками працездатності - її зниженням, відновленням, суперкомпенсацією і стабілізацією.

Відновлення - процес, що протікає як реакція на стомлення і направлений на відновлення порушеного гомеостазу і працездатності. Відновлення після фізичних навантажень означає не тільки повернення функцій організму до початкового або близького до нього рівня. Якби після тренувальної роботи функціональний стан організму спортсмена лише повертався до початкового рівня, зникла б можливість його вдосконалення шляхом цілеспрямованого тренування.

Билет 18

2. Особливості фізичної працездатності жінок-спортсменок у різні фази менструального циклу. Значення у практиці спортивного тренування.

1, 3 и 5 фазы понижение, повышается функциональная стоимсоть выполняемой работы, возникает состояние физиологического стресса.

2 и 4 –повышение.

1 фаза менструальная (1-7 день): снижается кислородная емкость крови и, соответственно, аэробные возможности организма; снижается мышечная сила, быстрота и выносливость.

2 фаза постменструальная (4-12 день): в результате накопления в организме эстрогена повышается функционирование ЦНС, дыхания, кровообращения; облегчается автоматизация движений, работоспособность повышается.

3 фаза овуляция (13-14 день): содержание эстрогена в крови снижается, а уровень прогестерона еще невелик; падает основной обмен на 50%, снижается содержание эозинофилов; резко снижается физ. работоспособность.

4 фаза постовуляторная (15-25 день): на фоне повышения концентрации прогестерона, вновь происходит повышение уровня обменных процессов и работоспособности.

5 фаза предменструальная (26-28): снижается содержание всех половых гормонов и увеличивается количество тироксина – гормона щитовидной железы, повышается возбудимость ЦНС, ЧСС, ЧД, АД; снижается острота зрения и слуха, повышается раздражительность, утомляемость; отмечается потеря аппетита, недомогание, боли внизу живота, пояснице, головная боль; работоспособность падает.

Необхідно ширше використовувати тренувальні методи, спрямовані на розвиток силової витривалості тому, що такі навантаження добре переносить жіночий організм. Жінкам слід уникати тривалих однобоких і граничних навантажень, які можуть бути причиною травм. Слід широко використовувати вправи для розвитку гнучкості.

Статеві відмінності найбільш вираженими стають з початком статевого дозрівання. Спеціальної уваги заслуговує періодичність ряду фізіологічних функцій, відповідно оваріально-менструального циклу (ОМЦ). Жінки виконують найрізноманітнішу фізичну та розумову роботу зазвичай однаково повноцінно в усі фази ОМЦ. Спеціальні дослідження показали, що лише у 18,4% спортсменок, що продовжують тренуватися і брати участь у змаганнях в передменструальної і менструальної фазах циклу, результати погіршуються. Однак характер реакції організму жінок на ОМЦ може бути різним. Тому одним із завдань раціональних систематичних занять фізичними вправами з жінками є пристосування всіх органів і систем організму до нормального, звичайного функціонування під час ОМЦ.

У передменструальний і менструальну фази жінкам, які не мають спортивних розрядів, не можна брати участь у змаганнях. У заняттях повинні бути знижено навантаження, виключені стрибки і соскокі. Жінки, які мають спортивні розряди нижче першого, можуть брати участь у змаганнях лише при доброму самопочутті і з дозволу лікаря. У тренувальних заняттях їх слід систематично готувати до виконання звичайних навантажень в усі фази ОМЦ. Висока спортивна кваліфікація жінок говорить, зокрема, про те, що регулярними тренувальними заняттями вони підготовлені до участі в змаганнях в будь-яку фазу циклу без шкоди для свого здоров'я.

При складанні тренувальних планів для жінок необхідно мати на увазі, що ритмічним коливанням ОМЦ повинна відповідати така ж крива тренувальних навантажень. А саме на час підвищення працездатності до і після ОМЦ слід планувати максимальні тренувальні навантаження і контрольні прикидки, на період зниження працездатності - найменше навантаження. Якщо ж реакція організму спортсменки на ОМЦ несприятлива, в передменструальний і менструальну фази слід планувати гігієнічну гімнастику, прогулянки і навіть повний відпочинок.

У заняттях з жінками на початку кожного підготовчого періоду необхідно відводити місце вправ, що зміцнює м'язи живота, спини, поясниці і внутрітазовие м'язи, щоб зберегти нормальне положення внутрішніх статевих органів. Дуже важливо, щоб були м'який, пружний грунт, м'які місця приземлення, взуття на м'якій підошві. Особливу увагу слід звертати на поєднання рухів із диханням. Фізичні вправи мають сприяти усуненню зайвих жирових відкладень і не викликати гіпертрофію м'язів, що порушує естетичні норми форм жіночого тіла.

Билет 19

У спортивній медицині використовують функціональні проби головним чином з фізичним навантаженням. Взагалі функціональні проби поділяють на одномоментні, тобто з одним навантаженням, дво- і тримоментні (2 і 3) навантаження. За принципом активності їх поділяють на проби з дозованим, тобто стандартним, навантаженням (субмаксимальні тести) і проби з максимальним навантаженням (максимальні тести). Останні можна використовувати лише для висококваліфікованих спортсменів, які звикли до фізичних напружень. Звичайно оцінку результатів проб з фізичними навантаженнями проводять, реєструючи частоту пульсу, рідше артеріальний тиск.

Найбільшого розповсюдження отримали проби із фізичним навантаженням, які є стандартизованими та чітко дозованими. До одномоментних проб відносять:

1. 20 присідань за ЗО сек. (проба Мартине-Кушелевського)

2. 60 підскоків за ЗО сек (проба ГЦОЛІФК)

3. 2-х хвилинний біг в темпі 180 кроків за хв.

4. 5-ти хвилинний біг (4 хв. повільно, на останній хв. в швидкому темпі)

В двохмоментних фізичних пробах навантаження виконується 2 рази з невеликим проміжком часу між ними. Наприклад: РWС170, РWС150, РWС130 та ін.

При обстеженні спортсменів раціонально використовувати 3-х моментну пробу Лєтунова з різними по інтенсивності та тривалості фізичними навантаженнями:

1) 20 присідань за ЗО сек;

2) 15-секундний біг на місці в максимальному темпі (стегно піднімається до горизонтального рівня);

3) біг на місці протягом 3-х хвилин в темпі 180 кроків на хв;

Перше навантажений - розминка, друге виявляє здатність до швидкої адаптації серцево-судинної системи, спрямованої на посилення кровообігу. Третє - виявляє здатність організму стійко підтримувати посилений кровообіг на високому рівні протягом відносно тривалого часу.

Функція органів і систем, в першу чергу серця, яке відіграє провідну роль життєдіяльності організму, у більшості випадків оцінюють на основі обстежень в стані спокою, в той час як резервні можливості серця можуть проявлятися лише під час роботи, яка за інтенсивністю перевищує звичні навантаження. Це відноситься як до спортсменів, дозування навантаження у яких неможливе без визначення фізичної працездатності, так і до осіб, що не займаються фізичною культурою та спортом, прихована коронарна недостатність яких може не проявлятися клінічно та електрокардіографічно в умовах щоденного режиму.

Класифікація функціональних проб:

1. За типом навантаження (фізичні вправи, зміна положення тіла, затримка дихання та ін.) Всі вони повинні чітко дозуватись. Найчастіше використовуються фізичні вправи.

2. За кількістю навантажень:

а) одномоментні: проба з 20 присіданнями (проба Мартіне);

2-х, 3-х мометні, комбіновані проби, наприклад проба Летунова, 20 присідань за 30 секунд, 15-секундний біг з максимальною швидкість (на місці) та 3-х хвилинний біг.

3. За типом показників, що підлягають вивченню: система кровообігу, дихальна, вегетативна нервова, ендокринна системи та ін.

4. за часом реєстрації вихідного сигналу, тобто по часу вивчення реакції на навантаження:

а) безпосередньо під час навантаження (наприклад, субмаксимальний тест РWC170) при цьому вивчається безпосередня реакція на навантаження під час виконання (тестування потужності);

б) після навантаження (проба з 20 присіданнями, Гарвардський степ-тест), коли показники вивчаються після закінчення навантаження, тобто при цьому вивчається характер відновних процесів в організмі (тестування відновлення)

5. За характером навантаження

а) стандартне (присідання, біг, відскоки, піднімання вантажів та ін.), які виконуються в певному темпі; б) дозоване;

6. За дозуванням:

а) рівномірне навантаження (сходження на сходинки при проведенні Гарвардського степ-тесту);

б) поступово зростаючого навантаження з інтервалами (субмаксимальний тест PWC170);

в) безперервне зростаюче навантаження (тест Наваккі)

7. За принципом активності:

а) субмаксимальний тест (субмаксимальний тест PWC170);

б) максимальний тест – проби з максимальним навантаженням (тест Наваккі), вони використовуються лише для висококваліфікованих спортсменів.

Правила проведення функціональних проб:

1. Вивчати функцію організму в цілому, окремих функціональних систем чи органів у стані спокою. Отримані результати співставляють з необхідними стандартними показниками, характерними для відповідного віку, статі, зросту, масі тіла та ін. В цих випадках оцінку потрібно робити дуже обережно у зв’язку з великою індивідуальною різницею та варіабельністю нормальних величин.

2. Досліджують функцію усього організму, окремі функціональні системи чи органи в умовах стандартного чи дозованого фізичного навантаження.

3. Оцінюють результати отриманих досліджень. Отримана інформація необхідна як для вибору фізичних вправ і їх дозування так і для дослідження функціональної здатності обстежуваного, його резервних можливостей.

4. Підібрані навантаження повинні відповідати руховому статусу обстежуваного.

5. Комплекси показників, які реєструються повинні бути порівняно доступні для спостереження, достатньо чутливі до фізичних навантажень і відображати інтегральні функції організму обстежуваного.

При проведенні навантажувальних тестів звичайну оцінку їх результатів проводять, реєструючи частоту серцевих скорочень, рідше - артеріальний тиск. При необхідності ці показники доповнюють реєстрацію ЕКГ, ФКГ, вимірюванням газообміну, легеневої вентиляції, деяких біохімічних констант та ін.

ПРОБИ З ФІЗИЧНИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

Під час масових профілактичних оглядів, етапного лікарського контролю фізкультурників та спортсменів нижчих розрядів використовують проби з помірним фізичним навантаженням: проби з 20 присіданнями чи 60 підскоками за 30 сек.; 15-секундний біг на місці з максимальною швидкістю, високо піднімаючи стегна; біг на місці підтюпцем протягом 3 хвилин у темпі 180 кроків за 1 хв. та ін. Кожна з них може використовуватися як самостійно, так і в різних комбінаціях. Наприклад, комбінована проба Летунова включає 20 присідань, 15-секундний біг з максимальною швидкістю та 3 хв. біг в темпі 180 кроків за хвилину. В останній час використовується проба Руж’є.

Проба з 20 присіданнями (проба Мартіне)

Щодо характеристики проби з 20 присіданнями за 30 секунд згідно класифікації функціональних проб, то це проба в якій використовуються фізичні вправи, одномометна, вивчається стан серцево-судинної системи, показники збираються після виконання навантаження, навантаження стандартне, рівномірне, середньої інтенсивності.

Методика проведення проби з 20 присіданнями за 30 секунд. Проба Мартіне проводиться практично здоровим особам. Тому після виключення проти показів (наявність скарг, захворювань, зниження функціональних можливостей та ін.) приступають до проведення проби.

Збір вихідних даних. Обстежуваний сідає лівим боком до лікаря, кладе ліву руку на стіл. На ліве плече йому накладають манжетку тонометра за загальноприйнятими правилами. Через 1,5-2 хв. підраховується у пацієнта на променевій артерії пульс за 10 секунд до тих пір, поки він не стабілізується, тобто одна і та ж цифра не повториться 2-3 рази. Після цього вимірюють артеріальний тиск. Отримані показники заносять в лікарсько-контрольну картку.

Проби зі зміною положення тіла

До функціональних проб зі зміною положення тіла відносять ортостатичну та клиностатичну проби.

Ортостатична проба полягає у вивченні змін частоти серцевих скорочень після переходу з положення лежачи у положення стоячи.

Методика проведення. У обстежуваного після 5-хвилинного перебування у положенні лежачи підраховують частоту пульсу за 15 сек, потім пропонують повільно встати і вже в положенні сточи двічі підраховують пульс за 15 с: відразу після вставання (визначають безпосередньо реакцію на навантаження) та через 3 хвилини стояння (вивчають пізню реакцію).

Оцінка проби. Кожний з отриманих показників перемножують на 4, визначаючи частоту пульсу за 1 хв. Збільшення частоти пульсу на 10-16 ударів за хвилину після вставання та стабілізація її на рівні, підвищеному на 5-8 ударів через 3 хвилини свідчить про задовільний функціональний стан симпатичної ланки вегетативної нервової системи. Більш високий рівень частоти пульсу безпосередньо після зміни положення свідчить про підвищену чутливість, а через 3 хвилини – про підвищений тонус її, що притаманне недостатньо тренованим особам та особам з лабільною нервовою системою. Більш низький рівень частоти вказує на пониження чутливості та тонусу симпатичної і підвищення чутливості та тонусу парасимпаточної частини вегетативної нервової систем. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток тренованості. Такі особи менш чутливі до негативного впливу екстремальних ситуацій внутрішнього та зовнішнього характеру.

Кліностатична проба. Її проводять у зворотній послідовності щодо ортостатичної. Після 5 хвилин стояння підраховують частоту пульсу за 15 сек., потім обстежуваний повільно переходить у положення лежачи, і в цьому положенні 2 рази підраховують пульс за 15 сек: зразу ж і через 3 хвилини перебування у положенні лежачи.

Оцінка проби: кожний з отриманих показників перемножують на 4 і порівнюють між собою. Нормальна реакція – зниження частоти серцевих скорочень на 8-14 ударів за хвилину одразу після переходу у положення лежачи і зменшення цієї реакції на 6-8 ударів через 3 хв. Більше зниження одразу після зміни положення свідчить про підвищену збудливість, а через 3 хв – про підвищений тонус парасимпатичної ланки вегетативної нервової системи, підвищення – про зниження її реактивності та тонусу.

Практичне використання. Проби зі зміною положення тіла найчастіше використовується для вивчення функціонального стану вегетативної нервової системи. Повторні проведення проб в процесі тренувань дають можливість попередити виникнення стану перетренованості, при якому порушення функціонального стану вегетативної нервової системи являється однією з перших ознак. У ослаблених осіб проби зі зміною положення тіла можуть використовуватися для визначення функціонального стану серцево-судинної системи у той період, коли інші (більш інтенсивні) навантаження протипоказані.

Проби із затримкою дихання

Проба Штанге. Методика проведення: обстеження у положенні сидячи робить глибокий (не максимальний) вдих, затискує ніс пальцями і скільки може затримує дихання. Час затримки відмічається секундоміром, який зупинять у момент початку видиху. Максимальний глибокий вдих робити не рекомендується, бо це сприяє розтягненню легень, подразненню блукаючого нерву, що може привести до прискореного подразнення дихального центру і скорочення часу затримки дихання.

Оцінка проби. У здорових, але не тренованих осіб час затримки дихання (інспіраторне апное) коливається умежах 40-60 с у чоловіків та 30-40 с у жінок. Треновані спортсмени можуть затримувати дихання: на 60-120 с чоловіки і 40-95 с жінки, а деякі з них – на декілька хвилин.

Проба Генчі-Сабразе. Методика проведення: після звичайного (не надмірного) видиху досліджуваний затискує ніс пальцями і затрачає дихання скільки зможе. Тривалість затримки дихання відмічається секундоміром, який зупинять при початку вдиху.

Оцінка проби. Тривалість затримки дихання у здорових нетренованих осіб при проведенні проби Генчі-Сабразе (експіраторне апное) коливається в межах 25-40 с у чоловіків і 15-30 с – у жінок. У спортсменів 50-60 с у чоловіків і 30-50 с у жінок.

Використання в практичній медицині. Серцево-легеневі апнотичні проби дають інформацію про функціональний стан кардіо-респіраторної системи. При цьому необхідно зважати на залежність результатів проби від вольових якостей досліджуваного. Співвідношення між інспіраторною та експіраторною апнотичною паузою дорівнює 1:2. При наявності відхилень у стані серцево-судинної системи тривалість затримки дихання скорочується на 50 і більше відсотків. Співвідношення між цими паузами може досягнути у них 1:1. Погіршуються показники апнотичних проб і при захворюваннях дихальної системи.

Билет 20

ЗАСОБИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ У СПОРТІ

Спортивні рекорди з кожним роком поліпшуються, а межі, які відділяють успіх від невдачі, зменшуються. Підвищення спортивних результатів значною мірою зумовлено збільшенням інтенсивності і тривалості тренувальних навантажень. Але це часто не дає високих результатів і може призвести до хронічного стомлення і дегенеративних змін в організмі спортсмена. В розвитку строкової, поточної і тривалої адаптації до фізичних навантажень провідна роль належить фізіологічним реакціям, які здійснюються не тільки в процесі м'язової діяльності, а й після робочого періоду, оскільки організму притаманні не два кардинальні стани - спокій і діяльність, а три - спокій, діяльність і відпочинок. Тому спеціально організований відпочинок після виконання вправ слід розцінювати як невід'ємну частину тренувального процесу. Тренери і спортсмени шукають і інші способи досягнення перемоги. Деякі з них дійсно поліпшують м'язову діяльність, а деякі можуть призвести до жахливих наслідків.

Впровадження раціональних режимів навантаження і відпочинку, залежно від важкості тренування, є одним з основних організаційних заходів збереження працездатності та запобігання перевтомі людини, що займається спортом. Відпочинок сприяє видаленню продуктів робочого метаболізму; поповнює енергетичні запаси, пластичні речовини й ферменти, витрачені під час м'язової діяльності; забезпечує підвищення функціональних можливостей організму.

Слід також відмітити і засоби екстреного підвищення працездатності і віддалення втоми. Це, зокрема, різні хімічні стимулятори. Одна група цих стимуляторів включає речовини, які впливають на обмінні процеси, зменшуючи несприятливі гуморальні зрушення. Це глюкоза, фосфати, аскорбінова кислота, вітаміни та мікроелементи. Друга група стимуляторів включає речовини, які діють спеціально на нервову систему. До них належать фенамін, препарати лимоннику, женьшеню, кофеїн тощо. Вони можуть давати як справжню стимуляцію за рахунок активації відновлювального процесу по ходу роботи, так і призводити до збільшення функціональних затрат через віддалення процесу гальмування. При цьому порушення коркової нейродинаміки погіршує якість виконання роботи, особливо там, де необхідна координація рухів.

Але слід знати, що часте використання засобів, що підвищують працездатність або прискорюють відновлювальні процеси, стримує подальше наростання тренованості. Використання спеціальних засобів виправдано лише у виняткових випадках: у разі тяжкої перевтоми, багатоденних відповідальних змагань, коли функціональне напруження знаходиться на межі можливостей або вже переходить фізіологічну межу.

Отже, вагомим фактором високої працездатності є фізичне тренування у поєднанні з активним відпочином на початку втоми, дотриманням раціонального режиму навантаження, розумової праці та відпочинку, застосуванням педагогічних, психологічних та медико-біологічних факторів відновлення. Педагогічні засоби включають раціональний розподіл навантажень і відпочинку у місячних і тижневих циклах, протягом тренувальних занять шляхом доцільно організованої м'язової діяльності, створення позитивного емоційного тонусу тренувань тощо.

Психологічні засоби включають навіюваний сон-відпочинок, м'язову релаксацію, спеціальні дихальні вправи (психотерапевтичні засоби); психорегулювальне тренування, музику, світломузику (психопрофілактичні засоби); зниження негативних емоцій, різнобічний відпочинок, комфортабельні умови побуту (психогігієнічні засоби) тощо.

Медико-біологічні засоби відновлення забезпечуються: збалансованим харчуванням; застосуванням водних процедур, сауни, лазні, масажу тощо.

Билет 21

Фізіологічна класифікація фізичних вправ

Вплив фізичних вправ на стан функцій організму визначається багатьма причинами, які умовно можуть бути об'єднані в групи педагогічних, психологічних, біохімічних і фізіологічних факторів. Особливу роль в класифікації фізичних вправ грають фізіологічні закономірності рухів. Фізіологічною основою класифікації фіз вправ можуть бути режим м'язової діяльності (статичний, динамічний, змішаний), ступінь координаційної складності, ставлення вправ до розвитку якостей рухової діяльності (фізичним якостям), відносна потужність роботи і інші ознаки. Одним з можливих ознак, які можуть бути покладені в основу фізіологічної класифікації, є спосіб виконання фізичних вправ - стандартний або нестандартний (варіативний). Так, для циклічних вправ характерні стандартні (постійні, не змінні) способи виконання. Бігун, плавець, велосипедист виконують порівняно невелику групу вправ, в яких суворо чергуються певні фізіологічні параметри руху. Для нестандартних вправ характерні постійна зміна умов спортивної діяльності, а разом з нею і зміна форми рухів і їх фізіологічних характеристик (бокс, боротьба, фехтування, спортивні ігри). Фізичні вправи можуть бути поділені за такими критеріями:

1. за біомеханічною структурою руху - на циклічні (веслування, біг, плавання і т.д.) і ациклічні (бокс, боротьба, гімнастика і т.д.) ;

2. по прояву фізичних якостей - на вправи, що вимагають переважного розвитку швидкості - швидкісні (біг на короткі дистанції), вибухової сили - швидкісно-силові (стрибки в довжину і висоту, метання), витривалості (лижні гонки, біг на довгі дистанція), сили (важка атлетика), координації - складно-технічні (гімнастика, гірські лижі, фігурне катання);

3. за особливостями локомоций - на вправи, що їх переважно ногами (біг, ковзанярський і велосипедний спорт), руками (плавання, гімнастика), руками і ногами ( ходьба на лижах);

4. за потужністю виконуваної роботи - на вправи максимальної, субмаксимальної, великої, помірної і попеременной потужності;

5. по переважному джерелу енергії - на вправи, що виконуються в зоні аноеробно-алактатного, аноеробно-лактатного, змішаного анаеробно-аеробного та аеробного енергетичного забезпечення ;

6. за рівнем енерговитрат - на вправи, що їх з високими енерговитратами, при споживанні кисню 4-6 л/хв (біг, лижні гонки, плавання), середніми - 2-4 л/хв (спортивні ігри) і низькими - менше 2 л/ хв (фігурне катання, бокс, боротьба);

7. за характером регламентації навантаження - на вправи заданого обсягу роботи (веслування, плавання, біг і т.д.) і вправи заданого часу роботи (бокс, боротьба, футбол, хокей і т.д. );

8. за обсягом активної м'язової маси - на локальні, при яких в роботу залучається до однієї третини м'язової маси, регіональні - до двох третин м'язової маси та глобальні - більше двох третин м'язової маси;

9. за характером (виду) м'язової роботи - на статичні і динамічні

В даний час загальновизнаною є класифікація, запропонована В.С. Фарфелем, який всі види спортивних вправ розділив на пози і рухи. Рухи поділяються на два класи - стандартні (стереотипні) і нестандартні (ситуаційні). Перші формуються за принципом стереотипу, виконуються у завжди заздалегідь відомих умовах, в певній послідовності. Другі - хоч і містять ряд завчених, стереотипних елементів, але виконуються в нестандартних умовах, непостійних ситуаціях, з великими варіаціями, що характерно для єдиноборств і спортивних ігор, а також для кросів. Групу стандартних рухів можна умовно розділити на дві підгрупи:

-рух з кількісною оцінкою (в кг, м, с); -рух з якісною оцінкою (у балах).

Перша підгрупа може бути підрозділена на циклічні (з повторюваними циклами рухів) і ациклічні руху.

Циклічні, у свою чергу, діляться по зонах відносної потужності (максимальної, субмаксимальної, великої, помірної). Ациклические поділяються на:

-швидкісно-силові (стрибки, метання);

-власне силові (підняття штанги);

-прицільні (стрільба, кидки і подачі м'яча і т.д.).

Рухи за якісною оцінкою можуть бути поділені:

-з видів спорту (спортивна і художня гімнастика, акробатика, фігурне катання, стрибки у воду і на батуті);

-за характеристикою рухів (сила, швидкість, координація, орієнтування у просторі та часі, рівновагу, гнучкість, безопорность, виразність).

Билет 22

1. Загальні принципи оцінки фізичної працездатності у спортсменів.

Физическая р-ть - это к-во мех. работы, кот может выполнить спортсмен с макс. интенсивностью. Она зависит от телосложения, антропометрических данных, силы и выносливости мышц.

Методы:

1. Тест PWC170 (велоэргометре или спец нагрузка) – смысл теста состоит в определении мощности работы, которую спортсмен способен выполнять при ЧСС 170 уд./мин. То есть устанавливется минимальную интенсивность физ нагрузки, которая выводит деятельность ССС и кардиораспираторной сист в обл оптимального функционирования.

2. Гарвардский степ-тест (подъем по ступенькам) – кол-но оцениваются востановительные процессы после дозированной мышечной работы.

3. Проба Руфье - представляет собой нагрузочный комплекс, предназначенный для оценки выносливость ССС при физических нагрузках

4. Тредмилэргометрия (беговая дорожка).

5. МПК – оценка аэробной продуктивности, то есть функц возможности ССС и ДС;

6. Лабораторные исследования – вычесление уровня мол кислоты в крови и кислородного долга.

Физическую работоспособность чаще всего изучают в лабораторных, условиях моделируя физ нагрузку на велоэргометре, подъем по ступенькам (степ-тест) или ходьба на беговой дорожке.

В целях определения общей физической работоспособности у детей и подростков наиболее широко используется проба PWCI7O с однократной физической нагрузкой Принцип теста PWC170 основан на том, что, по мнению его авторов, существует линейная зависимость между ЧСС и мощностью выполняемой paбoты. Смысл теста состоит в определении мощности работы, которую спортсмен способен выполнять при частоте сердечных сокращений 170 уд./мин.

Проба Руфье - представляет собой нагрузочный комплекс, предназначенный для оценки выносливости сердечно-сосудистой системы при физических нагрузках. После 5-минутного спокойного состояния в положении сидя подсчитать пульс за 15 с (Р1), затем в течение 45 с выполнить 30 приседаний. Сразу после приседаний подсчитать пульс за первые 15 с (Р2) и последние 15 с (Р3) первой минуты периода восстановления. Результаты оцениваются по индексу, который определяется по формуле. Результаты оцениваются по величине индекса от 0 до 15. Меньше 3 — хорошая работоспособность; 3—6 — средняя; и т.д.

Гарвардский степ-тест целесообразно использовать у детей не моложе 15-16 лет. Суть теста в подъеме на ступеньку 50 см с частотой 30 р за мин. Продолжительность нагрузки и высота ступеньки зависят от пола, возраста и антропометрических данных. Потом измеряют ЧСС через интервал 1, 2, 3 мин. Потом по времени и ЧСС вычисляют индекс Гарвардского теп-теста, которы дает возможность сделать вывод про состояние ССС и работоспособности организма.

Вычисление МПК (Максимальное потребление кислорода), которое является показателем общего максимального объема аэpoбных процессов, которые могут совершаться в организме в единицу времени. МПК зависит от различных факторов, но, прежде всего от функционального состояния системы внешнего дыхания, диффузионной способности легких и легочного кровообращения.Прямой способ исследования МПК сводится к выполнению обследуемым рабoты с нарастающей мощностью при одновременном определении величины поглощения кислорода. В какой-то момент исследования, несмотря на нарастание мощности paботы, цифра поглощения кислорода перестает увеличиваться. Эта цифра и представляет собой МПК. Она может достигать 5,5-6,5 л кислорода в 1 мин. при легочной вентиляции равной 180-220 л. Обычно такое исследование проводится при велоэргометрии (можно и степ-тесты).

Билет 23

Одним з основних завдань, що вирішується в процесі фізичного виховання, є забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей, притаманних людині. Фізичними якостями прийнято називати вроджені (успадковані генетично) морфо-функціональні якості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність людини, що одержує свій повний прояв в доцільнїй руховій діяльності. До основних фізичних якостей відносять м'язову силу, швидкість, витривалість, гнучкість і спритність.

Для практики фізичного виховання найбільше значення має швидкість виконання людиною цілісних рухових дій в бігу, плаванні, пересування на лижах, велогонках, веслування і т.д., а не елементарні форми її прояву. Проте ця швидкість лише побічно характеризує швидкість людини, оскільки вона обумовлена не тільки рівнем розвитку швидкості, але і іншими факторами, зокрема технікою володіння дією, координаційними здібностями, мотивацією, вольовими якостями та ін.

Здатність якомога швидше набрати максимальну швидкість визначають на фазі стартового розгону або стартової швидкості. У середньому цей час становить 5-6 с. Здатність якомога довше утримувати досягнуту максимальну швидкість називають швидкісною витривалістю і визначають задистанційної швидкості.

Витривалість-це здатність протистояти фізичному стомленню в процесі м'язової діяльності.

Мірилом витривалості є час, протягом якого здійснюється м'язова діяльність певного характеру і інтенсивності. Наприклад, в циклічних видах фізичних вправах (ходьба, біг, плавання тощо) вимірюється мінімальний час подолання заданої дистанції.

Гнучкість - це здатність виконувати рухи з великою амплітудою.

Термін «гнучкість» більш прийнятний, якщо мають на увазі сумарну рухливість всуглобах всього тіла. А стосовно окремих суглобів правильніше говорити «рухливість», наприклад «рухливість у плечових, тазостегнових або гомілковостопних суглобах». Хороша гнучкість забезпечує свободу, швидкість і економічність рухів, збільшує шлях ефективного докладання зусиль при виконанні фізичних вправ. Недостатньо розвинена гнучкість ускладнює координацію рухів людини, тому що обмежує переміщення окремих ланок тіла.

За формою прояву розрізняють гнучкість активну і пасивну.

За активної гнучкості рух з великою амплітудою виконують за рахуноквласної активності відповідних м'язів. Під пасивною гнучкістюрозуміють здатність виконувати ті ж рухи під впливом зовнішніх розтягуючих сил: зусиль партнера, зовнішнього обтяження, спеціальних пристосувань і т.п.

Спритність – складна комплексна рухлива якість, рівень розвитку якої визначається багатьма факторами. Найбільше значення мають високо-м'язове розвинене почуття і так звана пластичність нервових кіркових процесів. Від ступеня прояву останніх залежить терміновість освіти координаційних зв'язків та швидкості переходу від одних установок і реакційдо інших. Основу спритності складають координаційні здібності.

Під рухово-координаційними здібностями розуміються здібності швидко, точно, доцільно, економно та винахідливо, тобто найбільш абсолютно, вирішувати рухові завдання (особливо складні і виникають несподівано).

Об'єднуючи цілий ряд здібностей, що відносяться до координації рухів, їх можна певною мірою розбити на три групи.

Перша група. Здібності точно порівнювати і регулювати просторові, часові і динамічні параметри рухів.

Друга група. Здібності підтримувати статичну (позу) і динамічну рівновагу.

Третя група. Здібності виконувати рухові дії без зайвої м'язової напруженості (скутості).

Билет 24

1.Основні етапи онтогенезу та особливості розвитку рухових якостей організму людини

Онтогенез (развитие) – индивид. развитие чел в пр-се жизни – в физиологии характеризуется соотношением процессов анаболизма и катаболизма на разных этапах взросления и старения. Двигательные качества так же имеют характерные особенности проявления в онтогенезе, так как они напрямую определяются степенью созревания систем организма человека.

Выделяются сенситивные периоды развития двигательных качеств, которые отражают наличие оптимальных условий для развития того или иного качества.

Сила (12-18; 20-24) - возможность гипертрофии скелетной мускулатуры; гормональная активность половых желез, обуславливающая эндокринное обеспечение роста активной мышечной массы (синтез тестостерона).

Выносливость (12-35) – сп-сть сердца к гипертрофии, васкуляризация скелетной мускулатуры. Гормональная активность поджелудочной железы и надпочечников, обеспечивающих эффективность «эндокринных осей».

Скоростные способности (8-11) - Миелинизация нервных волокон. Развитие анаэробных механизмов энергопродукции.

Ловкость (10-14) - Уравновешивание процессов возбуждения и торможения в ЦНС, обеспечивающее повышение точности двигательных действий. Созревание сенсорных систем и механизмов координации их сигналов, благодаря чему ЦНС получает более адекватную оценку обстановки.

Гибкость (4-7;8-9) - уровень окостенения суставных капсул, определяющих амплитудные характеристики движений.

Билет 25

У процесі занять фізичною культурою і безпосередньо при виконанні вправ стан людини змінюється як у часі , так і в залежності від виконуваної роботи. Це обумовлено вимогами, що пред'являються навантаженням організму, відносної інертністю включення в роботу вегетативних систем, особливостями вищої нервової діяльності людини і т.д.

1) Передстартовий стан характеризується тими змінами в організмі, які відбуваються в процесі очікування майбутньої роботи. Здійснювані за механізмом умовних рефлексів, вони сприяють мобілізації організму на очікувану діяльність, завдяки чому відбувається більш швидке і ефективне входження в саму роботу.

У тваринному світі передстартовий стан виражено, принаймні в часі, досить слабо, так як фізіологічний стрес, що вимагає руху, розвивається або як реакція на поступово наступаючі в організмі зміни (голод, холод), або як раптово виникаюча життєво важлива обставина (небезпека, поява статевого партнера). У людини ж рухова активність у процесі фізичної культури носить штучний характер і планується заздалегідь. Природно, що і очікування майбутньої роботи вже готує організм до неї: змінюється активність обмінних процесів, тонус м'язів, діяльність серцево-судинної, дихальної та інших вегетативних систем, терморегуляція та ін. Причому характер відбувающихся в передстартовому стані змін багато в чому відповідає особливостям майбутньої роботи.

Наявність у людини другої сигнальної системи, вміння абстрагуватися від дійсності і передбачати майбутнє багато в чому робить людину психологічним заручником майбутнього, змушує його чекати. Саме ж очікування у різних людей протікає по-різному, що переважно зумовлено їх психолого та фізіолого-типологічними особливостями. У зв'язку з цією обставиною розрізняють кілька різновидів передстартових реакцій.

Бойова готовність - передстартовий стан, що забезпечує оптимальну мобілізацію організму до майбутньої роботи. При цьому в ЦНС пожвавлюються тимчасові зв'язки, що формують руховий динамічний стереотип, нормалізуються взаємини процесів збудження і гальмування в ній, наскільки підвищується обмін речовин і активність кислородо-транспортних систем. Чим ближче момент початку заняття, тим більше вираженими виявляються ці процеси.

Передстартова лихоманка відображає переважання в ЦНС збудливих процесів. Найчастіше вона буває у людей холеричного темпераменту і характеризується переважанням симпатичного відділу вегетативної нервової системи. Вже задовго до початку рухової активності в крові у людини з'являється багато гормонів стресу, він переживає, порушується сон і т.д. В результаті передстартової лихоманки спортсмен «перегорає», вже до старту розтрачуючи свій енергетичний і психологічний потенціал, і розраховувати на високий результат йому не доводиться.

Передстартова апатія обумовлена переважанням в ЦНС гальмівних процесів і частіше зустрічається у людей із слабким типом нервової діяльності - меланхоліків. Сама людина при цьому пригноблений, переконаний, що у нього нічого не вийде, життєвий тонус знижений. Природно, що виконує він фізичні вправи з почуттям приреченості, без необхідного настрою, організм же його не готовий до високого результату, навіть якщо змаганню передувала значна тренувальна робота і об'єктивно спортсмен готовий до високих досягнень.

2) Розминка безпосередньо передує основній роботі і має основною метою домогтися оптимального стану організму до початку цієї роботи. Включає дві частини - загальну і спеціальну. Загальна розминка являє собою ряд вправ, які найчастіше однотипні незалежно від виконуваної основної роботи, і вирішує наступні завдання:

- нормалізація психосоматичного стану фізкультурника або спортсмена;

- поступова активізація обмінних процесів і вегетативних функцій організму до оптимального рівня.

Звичайно загальна розминка являє собою повільний з поступово наростаючою інтенсивністю біг і ряд загальнорозвиваючих вправ. Останні спрямовані не тільки на активізацію обміну речовин, але і підбираються таким чином, щоб привести людину в стан бойової готовності. Тому за наявності передстартової лихоманки підбираються загально-розвиваючі вправи спокійного характеру, без різкої зміни темпу і ритму, добре знайомі людині. При наявності ж передстартової апатії вправи повинні бути різкими, з швидкою зміною ситуацій і т.д. - Ті, які б активізували збудливі процеси в ЦНС.

Загальна розминка повинна закінчуватися не раніше початку потовиділення, що сигналізує про включення в роботу терморегуляції. У цьому стані в'язкість м'язів і сухожиль виявляється зниженою, а їх еластичність зростає, завдяки чому сила і швидкість м'язового скорочення збільшуються. У той же час, при підвищенні температури тіла, більш активно протікають процеси в ЦНС, збільшується просвіт периферичних судин і падає опір в них, що забезпечує поліпшення кровопостачання робочих тканин.

Спеціальна розминка вирішує наступні завдання:

- відновлення рухового динамічного стереотипу;

- підготовка рухового апарату безпосередньо до майбутньої роботи.

У спеціальній розминці застосовуються, вправи, специфічні для даного виду спорту (біг - для бігуна, робота з м'ячем - для баскетболіста, робота на снарядах - для гімнаста і т.д.). У такій розминці пожвавлюються тимчасові зв'язки, що формують руховий динамічний стереотип, і забезпечується оптимальний рівень автоматизації рухів. Так як при виконанні спеціальних вправ в роботу включаються безпосередньо ті відділи опорно-рухового апарату, на які припадатиме основне навантаження, то поступово їх стан все більшою мірою наближається до того, яке необхідно для найбільш ефективного виконання вправи. У спеціальній розминці тривають зусилля з нормалізації психічного стану фізкультурника, формується його настрій на виконання майбутньої роботи.

Розминку проводять до досягнення того стану, який необхідно для початку ефективного включення в основну роботу. Не допускається, щоб під час розминки у людини наступало стан втоми. Тривалість розминки визначається багатьма факторами: індивідуальними особливостями фізкультурника, погодою, передстартовим станом і т.д. Природно, що чим інтенсивніше майбутня робота, тим довший повинна бути розминка, оскільки потрібно домогтися більш високого рівня функціонування.

Після закінчення розминки до початку основної роботи, як правило, проходить деякий час. Період цього часу не повинен помітно знижувати фізіологічні функції, але зберігати високу активність терморегуляції і рухового динамічного стереотипу.

Зазвичай цим вимогам відповідає період від 5 до 8 хвилин (зрозуміло, це час суто індивідуально і, крім того, залежить від погоди, стану фізкультурника та інших факторів). Безпосередньо перед виконанням основної роботи рекомендується зробити кілька специфічних дій (коротке прискорення у спринтера, кидки в корзину у баскетболіста і т.д.).

3) Впрацювання являє собою процес посилення діяльності організму в перший період роботи, що сприяє найбільш ефективному виконанню самої роботи. У процесі впрацювання відбувається подальша оптимізація рухового динамічного стереотипу і поступове досягнення вегетативними функціями максимально можливого для даної роботи рівня активності. Особливе значення має друга обставина, так як діяльність внутрішніх органів відрізняється відносною інертністю.

Впрацювання різних функцій відбувається не одночасно. Так, руховий апарат і частота серцевих скорочень входять в роботу швидше, ніж артеріальний тиск і ударний об'єм серця; легенева вентиляція - швидше, ніж споживання кисню та ін. Природно, що чим інтенсивніше виконувана робота, тим активніше, але довше йде впрацювання, тому при вправах малої аеробного потужності (прискорена ходьба, легкий біг) воно може тривати 1 -2 хвилини, а при максимальної аеробного потужності (марафон) - 5-7 хвилин. У тих же видах діяльності, які протікають в перехідному і анаеробному режимах, впрацювання може взагалі закінчитися вже після завершення роботи.

У перший період виконання вправи робота м'язів забезпечується в основному за рахунок анаеробних механізмів з утворенням молочної кислоти. Її потрапляння в кров активізує через ЦНС і спеціальні рецептори, що знаходяться в судинній системі і безпосередньо у вегетативних органах, діяльність останніх. Отже, окислення утворилася в перший період роботи молочної кислоти - так званий кисневий борг - може відбуватися частково як в процесі самої подальшої роботи, так і після її закінчення. Причому чим потужніша вправа, тим більший утворюється кисневий борг і тим більший час потрібно після закінчення роботи для його відшкодування. Важливо, що правильно проведена розминка вкорочує період впрацювання.

«Мертва точка» і «друге дихання». Через деякий час після початку напруженої і тривалої роботи часто настає особливий стан, який називають «мертвою точкою» і яке характеризується важкими суб'єктивними відчуттями, серед них основні - задишка, утруднення в грудях, пульсація судин у мозку, бажання припинити роботу. Об'єктивно при цьому підвищується споживання кисню, підвищуються виведення СО2, частота серцевих скорочень, потовиділення. Основною причиною цього є надмірно інтенсивний початок виконання роботи і накопичення в зв'язку з цим в організмі молочної кислоти. Якщо в момент «мертвої точки» знизити інтенсивність виконання роботи, досить швидко вона проходить і настає раптове полегшення, що виявляється, насамперед, у появі нормальної («комфортного») дихання - так зване «друге дихання». В умовах же змагань, коли знижувати інтенсивність роботи не можна, для досягнення «другого дихання» потрібно докласти великі вольові зусилля. «Друге дихання» має свідчити про те, що організм достатньо мобілізований для задоволення робочих своїх запитів.

4) Стійкий стан. При виконанні вправ постійної аеробного потужності слідом за впрацюванням настає стійкий стан, що характеризується стабілізацією фізіологічних функцій організму на відносно постійному рівні. При вправах малої потужності є якісна відповідність між потребою організму в кисні (кисневим запитом) і її задоволенням - істинний стійкий стан. При більш високих потужностях існує деяка невідповідність між запитом і задоволенням, однак, незважаючи на поступово накопичуємий кисневий борг, протягом деякого часу фізіологічні функції продовжують залишатися незмінними - це так зване умовне, або помилкове, стійкий стан. Утворений при цьому кисневий борг тим більше, чим могутніше і триваліша робота. У вправах ж анаеробної потужності стійкий стан виділити взагалі не можна, так як протягом усього часу їх виконання швидко підвищується кисневий борг і відбуваються прогресивні зміни інших фізіологічних функцій.

Билет 26

1.Фізіологічні показники тренованості у стані спокою та за стандартних не максимальних навантажень.

Тренированность – это сост-е готовности к определённому виду д-сти. В сост покоя отмечается феномен экономизации функции. Характер проявления данного феномена зависит от специфики вида спорта.

Основные показатели тренированности в покое:

- отмечается увеличение размера сердце (у спринтеров до 600 см3, у среднивиков 876 см3, у стайеров 970 см3, рекордная величина 1700 см3)

- ярким показателем является брадикардия (у спринт – 69 уд/мин, средневиков 65, у стайеров – 52). Эти показатели являются проявлением высокой экономичности сердца.

- увеличивается ЖЕЛ (за счет развития дыхательных мышц) у спринт – 4.5-5л, средневиков – 5.8, у плавцов 5.6-6.5, у гребцов -7, рекордная величина – 9 л. Частота дыхания снижается до 6-7-8.

- увеличивается время задержки дыхания (это показатель устойчивости к гипоксии; спринт 106 сек, средневики – 125, стайеры - 146)

- увелич. обьем цирк. крови, кол-во эритроцитов и гемаглобина - гипертрофия мышц

- повышение содержания энергетических источников в мышцах

- повышение активности ферментов - повышение способности к напряжению и расслаблению

Основные показатели при стандартных нагрузках:

Характерной особ. проявления феномена экономизации функций является меньшая выраженность функц. Сдвигов у лиц более тренированных по сравнению с нетренированными.

-меньшее повышение ЧСС;

-в сист. дых изменения в показателях легочной вентиляции и газообмена становиться менее выраженной у более тренированных

-менее выразительно накопления лактата в крови и нарушения показателей гомеостаза.

-устойчивое состояние наступает при более низком потреблении кислорода.

Билет 27