Розділ іі позиція церкви щодо явища мережі інтернет

Христос показав себе хорошим комунікатором. Він різноманітно вмів донести інформацію до людей. Вони йшли за його простотою і, водночас, глибиною слів. Спаситель використовував універсальні притчі для кращої зрозумілості таємниць Небесного Царства. Сенс такого способу голосіння Божого Слова полягає в тому, «щоб зробити сприймаючого самостійно активним»¹⁵. Притча про сіяча, яка була виголошена серед великої маси людей (Мт. 13, Мр. 4, Лк. 8), є способом показати, як несеться слово Боже, і які є приймачі цього Слова. Апостоли та перші християни безпосередньо голосили різним громадам Слово Боже, а інколи писали послання. Але так чи інакше донедавна більшою мірою Церква здійснювала євангелізаційну місію способом особистої зустрічі. Нікому не секрет, як тонко вмів подати інформацію блаженний Августин. Його вчення щодо комунікації полягало в тому, що «комунікація є тим, що робить доступною власну думку для іншого».

У ХХ ст. роль спілкування була глибоко усвідомлена саме на рівні філософських узагальнень, спричинивши комунікативний переворот. Стрімкий розвиток медіа в інформаційну добу дає багато нових переваг і недоліків. Велика міра цих плюсів та мінусів стосуються духовного, етичного, морального вимірів, на що Церква як Матір повинна мати свою точку зору, застереження та напрямні щодо користуванням мас-медіа, а особливо інтернетом. Розуміємо, що Церква своїм моральним авторитетом мала захистити право на істинність поданої інформації та чистоту комунікації, що є важливим Божим даром. Прогрес, що відбувся у світі мас-медіа, був зауважений Церквою на найвищому рівні. На ІІ Ватиканському Соборі, що відбувся у 1962-1965 роках, було прийнято низку документів, які торкалися ставлення Церкви до мас-медіа, такі як: Душпастирська конституція «Про Церкву в сучасному світі», декларація «Про релігійну свободу», декрети «Про місійну діяльність Церкви», «Про засоби соціальної комунікації» та ін. Церква має і бути готова відповісти на нові виклики заміни культури низькопробною.

В грудні 1963 року в історії Церкви Вселенський Собор вперше обговорював питання про засоби соціальної комунікації й видав відповідний документ під назвою Inter Mirifica. Якраз там вперше запроваджено сам вираз «соціальна комунікація». Декрет Inter Mirifica запроваджує Всесвітній день комунікації (п. 18), «щоб навчати вірних їхніх обов’язків у цих речах». Їх просять не тільки молитися за апостольську працю, а й допомагати фінансово. Його відзначають щороку, починаючи з 6 травня 1967 року. Документ зазначає, що із співпрацею з духовенством «на мирянах лежить обов’язок надихати мас-медіа християнським і людським духом, щоб вони повною мірою відповідали покладеним на них людським сподіванням та замислам Божим»¹⁶. «З появою комп’ютерних телекомунікацій і комп’ютерних мереж Церква отримала нові засоби для сповнення своєї місії… Миттєвий доступ до інформації дає Церкві можливість поглиблювати діалог із сучасним світом¹⁷».

Документ Inter Mirifica говорить про те, що:

Інтернет — це таки справді новий форум, коли розуміти це слово так, як розуміли його давні римляни, тобто як громадське місце, де вирішують політичні та ділові справи, відправляють релігійні обряди й де минає все суспільне життя городян, — і саме там навіч проявляється все найкраще й найгірше в людській природі. Цей заюрмлений і повний гармидеру майдан ніс на собі відбиток довколишньої культури, але водночас розвивав і паростки своєї власної¹⁸.

Як нам відомо, у 1998 році святим папою Іваном Павлом ІІ покровителем інтернету проголошено Ісидора Севільського. У Середньовіччі твори святого Ісидора Севільського вважалися дуже важливим джерелом інформації. Незважаючи на те, що в той час всі книги ще переписувались вручну, до нашого часу збереглося близько тисячі переписаних рукою примірників книг святого Ісидора Севільського. Як у його час «Етимологія» давала найбільшу можливість отримати інформацію у різноманітних галузях, так і тепер таку можливість дає всесвітня мережа¹⁹.

Слова нині є вкрай недосконалим засобом комунікації, бо «значення міститься не у словах, а у свідомостях»²⁰.

«Нові способи вираження, які розвиваються в цифровій комунікації, більше формують інтуїтивну і емоційну здатність, ніж аналітичну. Вони орієнтують на іншу логічну організацію думки і відносин з реальністю, часто віддаючи перевагу образу і гіпертекстуальним зв’язкам. Традиційна межа між письмовою і усною мовою стирається на користь письмової комунікації, що набуває форму і безпосередність усного мовлення»²¹.

Поширеним стало явище, коли рекламодавці таким способом через приховану рекламу впливають на велику масу не свідомих на це людей, часом насаджуючи типове або споживацьке бачення світу. Тому кожен християнин повинен розуміти, що користування ЗМІ та наслідки є під його особистою відповідальністю. Якість ЗМІ залежить від способу користування. Багато думок щодо реклами мають негативний характер. Адже критики розуміють природу реклами саме у нав’язуванні думки, переконанні. Павло VI пише про невідворотність від цього явища такими словами: «Реклама мусить існувати в ЗМІ, адже це основне джерело прибутку журналістів. Нам залишається навчитися правильно сприймати мистецтво реклами і її вплив на нас»²².

Для ефективності реклами інтернет-сайтів розміщують її саме між актуальною чи популярною інформацією. Та чи потрібна реклама для Церкви? Документ CОMMUNIO ET PROGRESSIO: говорить:

«Проведення «пропагандистських кампаній» (як це часом називають) з тим, щоб впливати на думку громадськості, виправдане тільки тоді, коли ця кампанія служить правді, коли її мета й методи не зневажають людської гідності й відповідають громадським інтересам — чи національним, чи міжнародним»²³.

Перенасичення послугами інтернету може призводити до негативного морального та психологічного впливу. Неврегульоване користування інтернетом має на меті також і деструкцію духовного життя. Тому наступним завданням Церкви є давати чіткі напрямні в користуванні інтернетом, співпрацювати з антивірусними, антиспамерними, кампаніями, щоб разом не дозволити проникнути шкоді до користувачів інтернету. Церква повинна представляти шкалу моральності для організацій, яка бореться із насильством та порнографією в інтернеті.

Церква має сприяти відстоюванню правдивої інформації та боротьбі із шахрайством, що є, напевно, одним з найбільших проблем в інтеренеті. На кінець, Церква через інтернет може не лише подавати інформацію, а й спілкуватися з вірними у різноманітний спосіб, про що ми говоритимемо у третьому розділі²⁴.

В одному із інтерв’ю блаженніший Любомир сказав щодо винуватців розповсюдження негативної інформації по інтернету, що винні не молодь, а старші. Молодь не придумала ні порнографії, ні насилля – лише старші. Тому несправедливо робити у тій ситуації винуватцями молодих людей. Другий Ватиканський Собор висловився щодо цього такими словами: «Щоб усі ці засоби правильно вживати, потрібно усім, хто ними користується, знати норми морального порядку і вірно їх застосовувати. Вони повинні постійно мати перед очима: мету, місце та час, і все інше, чим здійснюється повідомлення»²⁵.

Інтернет завжди асоціюють з джерелом розваг та відпочинку. Місія Церкви полягає в тому, щоб за короткий період часу всесвітня мережа Інтернет стала також можливістю для духовного збагачення у різноманітніший спосіб. Церква схоластичним шляхом може поступово навертати користувачів інтернету до втрачених ідеалів. Іван Павло ІІ сказав, що всі повинні прийняти виклик нових відкриттів і технологій, прикласти «до них моральне бачення, закорінене в нашій релігійній вірі, в нашій повазі до людської гідності і в нашім завзятті, щоб перетворювати світ згідно з Божим планом»²⁶. Церква завжди була за те, щоб людина мала право бути відкритим на правду, тому вона проти непрофесійності журналістів та безвідповідальності будь-кого, хто неправдиво, безграмотно чи аморально викладає ту чи іншу інформацію.

Противники проповідництва через мас-медіа ресурси можуть сказати, що ЗМІ не чують реакції тих, до кого вони доносять інформацію. Церква повинна залучати ітернет-простір як один із приоритетніших способів у душпастирстві, якраз через можливість віртуального спілкування. Церква повинна проявляти ініціативу праці та співпраці в інтернет-просторі не тільки для проповідування Божого Слова, а й збереження розуміння моралі, гуманізму, етики і т.п. серед різноманітної пропаганди, яка ставить за мету знівелювати закладені Богом цінності:

Освіта та навчання щодо Інтернету повинна бути частиною комплексних програм медіаосвіти, доступною для членів Церкви. Наскільки це можливо, пастирське планування соціальних комунікацій слід передбачити для цієї підготовки у формуванні семінаристів, священиків, релігійних і поклади пастирські персоналу, а також вчителів, батьків і учнів²⁷.

Захистити від деструктивного впливу Церква може способом підготовки сприймачів до різного роду інформації. Користувачі інтернету повинні ставитися критично до кожної інформації, що пропонується тим чи іншим сайтом, звіряти її з іншими джерелами, при потребі висувати свої побажання, а деколи – критику. Церква повинна завжди надавати напрямні як користуватися інтернетом, слідкувати за новими небезпеками і застерігати користувачів, особливо, щоб негативна інформація не впливала на дітей.

Велика проблема в тому, що інтернет-простір великою мірою без жодного цензурного фільтру і обмежень до доступу. Тому Церква закликає усіх «членів Церкви повинні одностайно домагатися, щоб засоби комунікації без проволоки стали на службу різним формам апостольської праці і щонайдіяльніше допомагали Церкві повсякчас і повсюди, де це потрібно. Миряни, які професійно займаються медіа, нехай також будуть свідками Христовими: по-перше, фахово і в апостольському дусі виконуючи свої обов’язки, а по-друге, безпосередньо допомагаючи, в міру своїх можливостей, душпастирській праці Церкви й докладаючи до цієї праці свій власний технічний, економічний, культурний або мистецький внесок»²⁸. Церква вбачає в цих засобах «дари Бога», які допомагають втілювати в життя Божий план спасіння. Ці технічні новації мають також шляхетне завдання — зближувати людей. Поширюючи знання про спільні надії та страхи, вони допомагають людям швидше віднаходити потрібні розв’язки й рішення. Зближення і єднання людей — це ті найголовніші засади, на які спирається християнська оцінка значення цих технічних знарядь для людського добробуту²⁹.

«Оновлене звіщання несе віруючим (навіть літеплим чи непрактикуючим) – нову радість у вірі та євангелізаційну плідність»³⁰. На сьогоднішній час немає розробленого плану для душпастирської діяльності в сфері соціальної комунікації, особливо через інтернет-простір. На жаль, мало розроблена інструкція як на загальноцерковному рівні, так і на парафіяльному. Тому сьогодні Церква має надію на молоде духовенство, яке, опираючись на ті вказівки, що вже є, створили і розвинули нові інструкції та стратегії користування інтернетом для пасторальної діяльності. І найважливіше, щоб спланована стратегія увійшла в дію.

Важливо також пам’ятати, що:

віртуальна реальність не є заміною реальної присутності Христа в Євхаристії, сакраментальною реальності інших таїнств, і загального поклоніння в людському суспільстві з плоті і крові...Ось ще один аспект Інтернету, який вимагає вивчення і роздуми. У той же час, в пастирському плануванні (через інтернет) слід розглянути питання про те, як вести людей від кіберпростору до істинної спільноти, і як через навчання і катехизації інтернет міг би згодом використовуватися для підтримки і збагачення прихильності до християнського³¹.