9. Кріпацькі театри в Україні.

Кріпацькі театри і оркестри в Україні— історичний етап розвитку музичної і театральної культури на теренах Україні кінця 17 — середини 19 ст.

Історія

Українські землі в складі Речі Посполитої та Російської імперії мали власну музичну культуру, не відокремлену від музичної і театральної культури країн Західної Європи.

Період поширення кріпацьких театрів

По виходу у відставку багатьох дворян згідно з указом імператора від 1762 року про дворянські вольності, розпочався етап швидкої розбудови панських садиб. Найбагатші облаштували кріпацькі театри. І хоча оркестри і кріпацькі театри виростали на ґрунті феодального за характером примусу і панської забави. Кріпацькі театри в Україні з'явилися ще у XVIII ст., чимало з них функціонувало в першій половині XIX ст. у поміщицьких маєтках (Г. Тарновського, Д. Ширая, Д. Трощинського та ін.). Репертуар цих театрів залежав від художніх уподобань їх власників.

Кріпацький театр Дмитра Ширая

Своєрідним конкурентом вельможі Розумовського став поміщик Дмитро Ширай в тодішній Чернігівській губернії, куди входили сучасна Чернігівська область України та Білгородська область Росії. Д. Ширай створив кріпацький театр в селі Спиридонова Буда, де задіяв більш ніж 200 кріпаків-акторів в балетних та оперних виставах, мав хор та оркестр. Театр Ширая мав на меті отримання прибутку для володаря, тобто був різновидом кріпацького виробництва. Але комерційне спрямування театру не перешкоджало Д. Шираю запрошувати на репетиції педагогів-хореографів, відомих театральних декораторів із Москви та Санкт-Петербурга. Розділ за часів СРСР колишньої Чернігівської губернії адміністративно відокремив село Спиридонова Буда від України, що розташоване нині в Білгородській області, але її музичну історію слід розглядати як спільне культурне надбання обох країн.

Менш відомі кріпацькі теаральні колективи в садибі Качанівка та в селі Озерки Кобиляцького повіту, де поміщик Гавриленко збудував театральний зал^[6]. На жаль, збережено мало відомостей про тогочасний репертуар або ж відомості є лише за окремі роки.

Занепад і зникнення

Професійне зростання музичної культури і виконавського рівня спричинило занепад кріпацьких оркестрів, капел і театрів. У другій третині 19 століття кріпацькі оркестри і театри використовують і кріпаків, і вільних виконавців. Кріпацькі колективи і театри занепадають, а їхні представники або відходять від виконавства, або звільняються й переходять в міста. Кріпацькі театри і оркестри остаточно зникають після скасування кріпацтва 1861 року.

10. Роль російського театру в Україні на поч..19 ст.

Драматургічні спроби В.П.Гоголя-Яновського.

Український театр на початку XIX ст. був представлений кріпацьким, аматорським театром та приватною антрепризою.

Хоча кріпацькі театри в Україні з'явилися ще у XVIII ст., чимало з них функціонувало в першій половині XIX ст. у поміщицьких маєтках (Г. Тарновського, Д. Ширая, Д. Трощинського та ін.). Репертуар цих театрів залежав від художніх уподобань їх власників.

Важливим художнім явищем у контексті становлення професійного українського театру став аматорський театр. Гуртки акторів-аматорів існували переважно у вищих навчальних закладах і гімназіях Полтави, Харкова, Ніжина, Кременчука та інших міст. Найвідоміший аматорський театр, директором якого став /. Котляревський, було створено в Полтаві 1815 р.

Як у кріпацькому, так і в аматорському театрі постановки творів українських авторів були поодинокими випадками. Так, В. Гоголь-Яновський ставив свої драматургічні твори українською мовою в театрі Д. Трощинського, у полтавському театрі були інсценовані п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник".

ПРО АВТОРА:

(Васи́ль Пана́сович (Афана́сійович) Го́голь-Яно́вський — батько письменника Миколи Гоголя. Поміщик, власник села Василівка (сучасне Гоголеве) Миргородського повіту на Полтавщині.

Гоголь-старший любив мистецтво, писав п'єси, які з успіхом ставили у театрі відомого мецената Дмитра Трощинського. Написав українською мовою комедію «Простакъ, или хитрость женщины, перехитренная солдатомъ».)

Одночасно з аматорськими існували трупи приватної антрепризи М. Щепкіна, І. Штейна, Л. Млотковського та ін., які мандрували містами і містечками України, знайомили широку глядацьку аудиторію з драматичним і оперним мистецтвом.

За часів становлення професійного театру з'явилася нова плеяда українських акторів, найвідомішими серед яких були М. Щепкін та К. Соленик.

Виникненню професійного театру передували аматорські вистави. З домашнього аматорського театру генерал-губер­натора Я. Лобанова- Ростовського виник у 1818 р. Полтав­ський театр. В аматорських виставах грав І. Котляревський, котрий у 1819—1821 рр. очолював Полтавський театр. Саме для Полтавського театру він написав 1819р. п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", де використав прийо­ми вертепу, інтермедії, численні народні пісні й водевільні діалоги.

Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Осно-в'яненко, основоположник художньої прози в новій укра­їнській літературі, один із засновників Харківського про­фесійного театру. Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" (1835) і "Шельменко-денщик" (1838).

З новою українською драматургією і театром пов'язані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788 — 1863) і К. Соленика (1811-1851).

М. Щепкін походив з кріпаків, акторську діяльність роз­почав 1805 р. У 1821 р. завдяки участі передових представ­ників громадськості його викуплено з кріпацтва. М. Щепкін набув визнання як основоположник сценічного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Ви­ступав у театрах Харкова, Полтави, мав у Києві власну трупу (1821 — 1823), з 1824 р. — у Малому театрі в Москві.