4. Особливості інтермедії. Українські інтермедії 2-ої пол.. 17-18 ст.

Інтермедія (від лат. intermedius — те, що знаходиться посередині) — комічна п'єса або сцена, яку виконували між діями основної драми. Ці сценки давали глядачеві можливість розважитися, вони заповнювали час, який відводили артистам для відпочинку. Часто інтермедії були інсценізацією народних анекдотів ("Кіт у мішку"), пародіювали повір'я, побутові сценки. У XVII—XVIII ст. інтермедія стала частиною шкільної драми на історичну або релігійну тему. До нашого часу дійшли інтермедії з великодніх і різдвяних драм М. Довгалевського та Г. Кониського. Інтермедія мала вплив на формування побутової комедії і водевіля.

Сьогодні інтермедія живе в цирку та на естраді, заповнює паyзи між номерами програми. Інтермедія — це п'єса, яку виконує клоун на манежі цирку, і конферансьє на естраді. Клоунада бере початок у мистецтві скоморохів, вона використовує репертуар ярмаркових блазнів. Наприкінці XIX століття з'явилися клоунади соло, дуети, тріо. В основі клоунади сюжетний трюк, ексцентрична кінцівка. Текст клоунади включає словесні каламбури, раптовий перехід від однієї теми до іншої, гротеск, сатиру, гумор, буфонаду, фарс, гіперболізацію.

Інтермедію в конферансі може виконувати один актор, який перетворюється в образ літературного персонажа, або два. У парному конферансі використовуються інтермедії-сценки та інтермедії-діалоги. Історія парного конферансу знає таких талановитих акторів, як Юрій Тимошенко і Юхим Березін.

5. Шкільна драма в Україні.

Шкільна драма жанр церковної драматургії. Шкільна драма з'явилася у XV ст., поширилася в Італії, Франції, Нідерландах, Австрії, Німеччині, Польщі. В Україні шкільні драми створювалися у XVII—XVIII ст. переважно викладачами піїтики, а використовувалися вчителями і учнями духовних шкіл. Для шкільних драм використовувалися біблійні сюжети, а згодом історичні явища і факти. Шкільна драма мала віршовану форму, строгу композицію, вона складалася з 3—5 актів, після кожного виступав хор, який розважав глядачів.

Драма включала пролог і епілог. Вистави відбувалися до Різдва і Великодня. Історія шкільної драми пов'язана з такими творами, як "Олексій, Божий чоловік" (1674 p.), "Милість Божа, од неудоб носимих обид лядских чрез Богдана Зиновія Хмельницкого, преславного войск Запорозких, свободившая..." (сценізована у 1728 p.). Найвиразніший твір цього жанру — трагікомедія "Володимир" (1705 р.) Феофана Прокоповича.

6. Українська драматургія 2-ої пол.. 17-18 ст.

В українській літературі драма з'являється у XVIII ст. ("Милість Божія"), високого рівня розвитку набуває в XIX ст. у творчості Т. Шевченка ("Назар Стодол я"), І. Котляревського ("Наталка Полтавка"), Івана Карпенка-Карого (І.К. Тобілевича) ("Бурлака", "Наймичка"), І. Франка ("Украдене щастя"), Лесі Українки ("Кассандра").

Драму XX століття репрезентують твори В. Винниченка ("Молода кров", "Чорна Пантера і Білий Ведмідь"), М. Куліша ("Зона", "Патетична соната", "Маклена Граса"). Значний внесок у розвиток драми у XX столітті зробили І. Кочерга, Я. Мамонтов, Іван Дніпровський, Ю. Японський. На рубежі XX—XXI століття з'являються твори представників нового покоління — І. Андрусяка, В. Герасимчука, Б. Жолдака, І. Ірванця, Д. Кешелі.

Є різні жанри драми:

соціальна ("Будка" 1. Франка), героїко-психологічна ("Гріх" В. Винниченка), соціально-політична ("Кассандра" Лесі Українки), побутова ("Дві сім'ї" М.Л. Кропивницького), соціально-побутова ("Назар Стодоля" Т. Шевченка), лірико-психологічна ("Місяць у селі" І. Тургенєва), психологічна настроєва ("Блакитна троянда" Лесі Українки), історична ("Маруся Богу славка" М. Старицького).