16. Характеристика старої і нової драми у статті м.Вороного « Драма живих символів».

Серед творців “нової психологічної драми” чи драмою “живих символів”», М.Вороний називав такі ім”я : В. Винниченко, Пшибишевський, Вислянський, Гауптман, Цехов, Ібсен.

В драмі живих символів дослідник прагне окреслити особливості нової драми, котрі, як він наголошує, полягають передусім в перенесенні уваги з зовнішньої акції на внутрішній світ персонажів: “Нова драма малює боротьбу індивідуума з самим собою; се драма почувань, передчувань, докорів сумління, драма неспокою, вагання волі, ляку і жаху; се страшний образ кривавого побоїща в душі людини...”. “Виймаючи з душі дійової особи все те, що складає трагедію її життя, – пише М. Вороний, – автор утворює нову постать, утворює проект внутрішньої боротьби і конфлікту, – і вже має дві сильні постаті, що раз у раз впливають одна на одну”

17. Шляхи модернізації українського театру на початку хх ст.

Театральне мистецтво – вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами. Нині в Україні діє понад 130 професійних театрів, серед яких національні, драматичні, музично-драматичні театри, театри драми і комедії, юного глядача, ляльок та театри-студії. Українська драматургія ХІХ — початку ХХ ст. явила літературі і театру новаторські концептуально, різнопланові за стильовими ознаками, художнім мисленням сценічні твори. Ядром цього потужного мистецького потоку стала «нова драма». Її символіка, зосередженість на внутрішній боротьбі характерів, пристрасна дискусійність, наповненість психологічно-екзистенційними ситуаціями означили відхід у слові і театральній дії від традиційної драми, утвердження нових стильових, виражальних можливостей у письмі та на сцені. Той бурхливий у розвитку української драматургії, театру, театральної критики час відкрив простір для реалізації таланту великого грона новаторськи налаштованих драматургів і театральних діячів, творив нового читача і глядача. Найсуголоснішою йому передусім була драматична творчість І. Карпенка-Карого, Лесі Українки, Олександра Олеся, В. Винниченка. 

18. О.Олесь як представник символізму в українській драматургії. Проблеми юрби і героя в його драматичному етюді «По дорозі в казку».

Олександр Iванович Кандиба 1878-1944 рр.

Олесю не довелося завойовувати своєï поетичноï слави. Вона сама прийшла до нього на другий день пiсля друку першоï книжки його поезiй.

Дії драм О.Олеся побудовані на контрасті між прекрасним і рідним минулим, до якого герої обернені всією своєю істотою, і буденною сучасністю, позбавленою поезії й високих поривань. Персонажі знемагають під тягарем буднів й шукають тієї межі, за якою простягається «царство духу». Олесь змушував своїх персонажів балансувати на крихкій грані, він дав нову для українського мистецтва конструкцію драматичного дійства, побудовану на основі паралельного існування просторового, часового й чуттєво-ілюзорного світів. З усвідомлення неможливості внести в жорстокий практицизм матеріального світу чутливість, властиву справжній природі людини, виростає песимізм Олесевих настроїв. Відтак вічний шлях до досягнення гармонії відхиляється в ірреальні площини. Ірреальність приходить через спогад, сон як віднайдену можливість втечі людини у світ прекрасного й рідного для неї минулого.

Драматичний етюд «По дорозі в казку» є одним із взірців української символістської драми, оскільки проблемно-тематичні площини автор вирішив максимально абстрактно. Персонажі не мають імен (Хлопчик, Дівчина, Перший з натовпу), наскрізною є символіка (Казка — казкова омріяна країна, світле майбутнє, добро, благо, червоні маки — дороговказ до цієї мети, дорога — очищення). В етюді «По дорозі в Казку» відчутний вияв філософії двох світів — матеріального й духовного. І хоча духовний світ є вищим, ціннішим, перемагає матеріальний, звідси й песимістичний фінал твору, адже до Казки не потрапив ніхто. Автор залишає відкритим питання, чи вдасться комусь із тих, хто пішов назад у темряву, бодай одним оком побачити, цю Казку.

Проблематика героя в його долі. В тому, що він прагнув допомогти людям, а вони в ньому зневірились і зрадили. Це можна побачити у короткому змісті твору:

І картина

Люди з юрби нарікають, що в лісі, де вони живуть, холодно, голодно, що тут не можна жити.Молодий хлопець пропонує шукати дорогу з лісу, з нього сміються. Дівчина приходить його пожаліти, він ображається. Дівчина говорить, що любить шевця. Хлопець говорить, що той - не орел, а любити треба лише орлів, героїв.Хлопець нарікає на байдужість людей, рабську покору, задоволення малим. І йде шукати дорогу з лісу, до сонця.Народ вирішує йти за хлопцем, який вказав їм мету життя.