14. Трагедія «Переяславська ніч» м.Костомарова як драма ідей.

у 1840—1841 pp., письменник зробив спробу створити наці­онально-історичну героїчну трагедію. В альманасі «Сніп» (1841) він опублікував трагедію «Переяславська ніч» про події початку національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького — визволення Переясла­ва. Значно пізніше М. Костомаров у своїй автобіографії дав творові досить точну характеристику: зазначивши, що трагедія написана «пятистопннм ямбом без рифм, не разбивая на действия, со введением хора, что придава­ло ей вид подражания древней греческой трагедии», він пише: «Сюжет трагедии взят из зпохи Хмельницкого при самом начале его восстания, но мне значительно повредило доверие, оказанное таким мутньш источни-кам, как «История русов» Конисского и «Запорожская старина» Срезнев-ского ²; кроме того, я уклонился от строгой сообразности с условиями века, которнй взялся изображать, и впал в напьпценность и идеаль-ность, развивши в себе последнюю под влиянием Шиллера» ³. Для дуже авторитетного історика середини 70-х pp. (коли він продиктував свою автобіографію) таке порушення принципу історичної точності в усьому, до найдрібніших деталей і мови, виглядало, справді, річчю вкрай неприєм­ною. Проте надалі, в наступних драмах, йому вдавалося дотримуватися принципу історизму досить суворо.

Сюжет трагедії, де на чільному місці — національно-релігійний момент визвольної боротьби, тримається на протиборстві двох ідей — помсти, носієм якої є легендарний отаман Лисенко, та християнського прощення й примирення, втілених в образі священика Анастасія. Волею автора, але в далекий від реальності спосіб, перемагає ідея примирення. Так, як і в шексігірівському «Гамлеті», супротивники — Лисенко й польський старо­ста, завдавши один одному смертельних ран, миряться перед смертю, і Лисенко спиняє різанину в місті; новацією для української драми був образ сестри Лисенка й коханої старости — Марини. Це — високоромантичний образ жінки, яка приносить в жертву заради визво­лення батьківщини свого коханого й сама бажає загинути разом з ним; коли ж її брат і коханий вбивають одне одного в двобої, вона йде в монастир.

15. Відтворення діяльності народолюбної інтелігенції на селі в п’єсі б.Грінченка

«На громадській роботі». Традиції та новаторство його драматургії.

П’єси Грінченка, як соціально-психологічні, так і історичні, були відгомоном злоби дня, реально «працювали» на ріст національного Самоусвідомлення. Зазначимо, що п’єси Грінченка нерівноцінні; це стосується довершеності цілих творів і різних частин однієї й тієї ж п’єси.

 Втіленням ідеалу письменника у драмах стає центральний позитивний герой ( Яворенко- «На громадській роботі»). У ході розвитку твору відбувається трансформація конфлікту. Грінченко часто зображує внутрішню конфліктність характеру й динаміку його, що є типовим для конфлікту реалістичного плану. Останній може переплітатись у п’єсі із конфліктом романтичного плану — суперечності між ідеалом та дійсністю («На громадській роботі»). Таке поєднання було характерне для української драматургії останніх десятиліть XIX — початку XX ст.

 Внутрішній стан героя чи антигероя в п’єсах Б. Грінченка слід розглядати — там, де дозволяє матеріал, — під кутом зору деяких елементів. Грінченко зробий внесок у дослідження дилеми екзистенційного вибору, котра поставала перед героєм, що опиняється в чужому середовищі. Автор показує химерні схрещення в різних модифікаціях дії двох культур на індивіда (Підкова — «На громадській роботі.

 Конфлікт п'єси "На громадській роботі" розвивається в двох ракурсах - соціальному й родинному. Патріотично настроєний і ґрунтовно освічений інженер Арсен Яворенко передає свої кошти на осушення болота, що займало велику територію селянських угідь, але темна затуркана маса, підбурювана місцевою заможною верхівкою, руйнує греблю, і вода заливає поля. Герой втрачає віру в народ, у можливість співпраці з ним, хоч окремі селяни (Павленко, Семен) всіляко підтримують його благородні починання. Особисте життя Яворенка руйнується - дружина Ольга легковажно зраджує його з сусіднім панком Крашевичем. Прискорюють розв'язку п'єси такі ситуації: викрадення Ольгою договору, шахрайство сільської верхівки. Розуміє і допомагає Арсенові його сестра Харита, яка теж у міру своїх сил намагається допомогти селянам - організовує дитячу хату, надає медичну допомогу. У фіналі твору "На громадській роботі" селяни звертаються до Яворенка з проханням їх урятувати і тепер уже висловлюють йому свою довіру. Отже, автор надіється на подальше взаемопорозуміння і спільну працю інтелігенції та народу.