- •Поняття осудності, обмеженої осудності та неосудності. Правові наслідки визнання особи неосудною та обмежено осудною.
- •Поняття, мета, підстави застосування примусових заходів медичного характеру.
- •Поняття, ознаки та значення об’єктивної сторони злочину для кваліфікації.
- •Форми співучасті в теорії та кримінальному законодавстві, їх значення для кваліфікації.
- •Поняття співучасті у вчиненні злочину: її об’єктивні і суб’єктивні ознаки.
- •Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •Підстави та межі відповідальності за незакінчений злочин. Добровільна відмова.
- •Суб’єкт злочину і його ознаки за кримінальним правом України.
- •Звільнення від кримінальної відповідальності. Правові підстави та види.
- •Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України.
- •Примусові заходи виховного характеру, види та підстави застосування.
Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України.
Суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. 2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. 3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу. 4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.5. У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Примусові заходи виховного характеру, види та підстави застосування.
1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. 3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає. 4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
