7.3 Мікроклімат виробничих приміщень

Відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 мікроклімат виробничих приміщень – умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.

За ДСН 3.3.6.042-99 виробниче приміщення – замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова діяльність людей.

Робоча зона – простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

Робоче місце – місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності. Розрізняють: постійне робоче місце – місце, на якому працюючий знаходиться понад 50% робочого часу або більше двох годин безперервно. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то вся ця зона вважається постійним робочим місцем; непостійне робоче місце – місце, на якому працюючий знаходиться менше 50% робочого часу або менше двох годин безперервно.

Категорія робіт – розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.

Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176 – 232 Вт (151 – 200 ккал/год.) – категорія IIа та 233 – 290 Вт (201 – 250 ккал/год.) – категорія IIб.

До категорії IIа належать роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи, або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До категорії IIб належать роботи, що виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням. Виконання на агрегатному верстаті операцій технологічного процесу відноситься до IIб категорії.

Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників.

Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт, вказаної в таблиці 7.3 ГОСТ 12.1.005-88.

Таблиця 7.3. – Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря у робочій зоні виробничих приміщень при роботі на агрегатному верстаті

Період року	Категорія робіт	Температура, °C					Відносна вологість, %		Швидкість руху, м/с
		оптимальна	Допустима				оптимальна	допустима, на робочих місцях постійних та непостійних, не більше	оптимальна	допустима, на робочих місцях постійних та непостійних
			верхня		Нижня
			на робочих місцях
			постійних	непостійних	постійних	непостійних
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Холодний	Середньої тяжкості - IIа	18-20	23	24	17	15	40-60	75	0,2	Не більше 0,3
	Середньої тяжкості - IIб	17-19	21	23	15	13	40-60	75	0,2	Не більше 0,4

Продовження таблиці 7.3

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11
Теплий	Середньої тяжкості - IIа	21-23	27	29	18	17	40-60	65 (при 26°C)	0,3	0,2-0,4
	Середньої тяжкості - IIб	20-22	27	29	16	15	40-60	70 (при 25°C)	0,3	0,2-0,5

Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного обладнання (екрани і т. п.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, конструкцій, що огороджують не повинна виходити більш ніж на 2°C за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт. При виконанні робіт операторського типу, пов’язаних з нервово-емоційним напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22 – 24°C, відносна вологість 60 – 40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/с).

Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю. Перепад температури повітря по висоті робочої зони при забезпеченні допустимих умов мікроклімату не повинен бути більше 3°C для всіх категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та протягом робочої зміни – виходити за межі допустимих температур для даної категорії робіт, вказаних в таблиці 7.3.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35,0 Вт/м² – при опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м² – при величині опромінюваної поверхні від 25 до 50%, та 100 Вт/м² – при опроміненні не більше 25% поверхні тіла працюючого.

При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м² і більше температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, на непостійних – верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць.

При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло, відкрите полум’я) допускається інтенсивність опромінення до

140,0 Вт/м². Величина опромінюваної площі не повинна перевищувати 25% поверхні тіла працюючого при обов’язковому використанні індивідуальних засобів захисту (спецодяг, окуляри, щитки).

При виконанні робіт на агрегатному верстаті відсутні джерела теплового випромінювання, тому допустиме інтенсивне інфрачервоне випромінювання становить 100 Вт/м².

7.4 Освітлення виробничих приміщень

Освітлення виробничих приміщень може бути природним (прямим та відображеним), штучним (електричними лампами) та суміщеним ДБН В.2.5-28-2006.

Приміщення з постійним перебуванням людей повинно мати, як правило, природне освітлення. Природне освітлення поділяється на бокове, верхнє і комбіноване (верхнє і бокове). При двосторонньому боковому освітленні приміщень різного призначення нормоване значення КПО повинно бути забезпечено в розрахунковій точці в центрі приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу і робочої поверхні. При верхньому або комбінованому природному освітленні приміщень різного призначення нормується середнє значення КПО в точках, розташованих на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні (або підлоги). Перша і остання точки приймаються на відстані 1 м від поверхні стін (перегородок) або осі колон.

У виробничих приміщеннях із зоровою роботою І-ІП розрядів слід використовувати суміщене освітлення. Допускається застосовувати верхнє природне освітлення у складальних цехах, де роботи виконуються в значній частині об’єму приміщення на різних рівнях підлоги і на різноорієнтованих у просторі робочих поверхнях. При цьому нормовані значення КПО приймаються для розрядів І, II, III відповідно 10; 7; 5 %.

Для виробничих приміщень нормовані значення КПО допускається приймати відповідно до таблиці 7.4:

а) В районах з температурою найбільш холодної п’ятиденки мінус 28 °С і нижче – за кліматичними будівельними нормами.

б) В приміщеннях з боковим освітленням, глибина яких за умов технології або вибору раціональних об’ємно-планувальних рішень не дозволяє забезпечити нормоване значення КПО.

в) В приміщеннях, де виконуються роботи І - III розрядів.

Таблиця 7.4. – Нормовані значення КПО при суміщеному освітленні

Розряд зорової роботи	Найменше нормоване значення КПО ен %, при суміщеному освітленні
	При верхньому або комбінованому освітленні	При боковому освітленні
1	2	3
I	3	1,2
II	2,5	1

Продовження таблиці 7.4

1	2	3
III	2	0,7
IV	1,5	0,5
V і VII	1	0,3
VI	0,7	0,2

Для виробничих приміщень при установленні нормованих значень КПО слід:

а) Освітленість від системи загального штучного освітлення підвищувати на один ступінь за шкалою освітленості (крім розрядів Iб, Iв, IIб). Освітленість від системи загального освітлення повинна складати не менше 200 лк при розрядних лампах і 100 лк при лампах розжарювання. Створювати освітленість більше 750 лк при розрядних лампах і 300 лк при лампах розжарювання дозволяється тільки за наявності обґрунтування.

б) Освітленість від світильників загального освітлення в системі комбінованого підвищувати на один ступінь за шкалою освітленості, крім розрядів Iа, Iб, IIа.

в) Коефіцієнт пульсації К_п для І-III розрядів не повинен перевищувати 10%.

При виконанні в приміщеннях робіт І-ІІІ, IVa, IVб, IVв, Va розрядів слід застосовувати систему комбінованого освітлення. Передбачати систему загального освітлення допускається при технічній неможливості або недоцільності влаштування місцевого освітлення, що конкретизується в галузевих нормах, узгоджених з органами Державного санітарного нагляду.

За наявності в одному приміщенні робочих і допоміжних зон слід передбачати локалізоване загальне освітлення (за будь-якої системи освітлення) робочих зон і менш інтенсивне освітлення допоміжних зон, зараховуючи їх до розряду VІІІa.

Освітленість робочої поверхні, створена світильниками загального освітлення в системі комбінованого, повинна складати не менше 10% нормованої для комбінованого освітлення при таких джерелах світла, які застосовуються для місцевого освітлення. При цьому освітленість повинна бути не менше 200 лк при розрядних лампах, не менше 75 лк – при лампах розжарювання. Створювати освітленість від загального освітлення в системі комбінованого більше 500 лк при розрядних лампах і більше 150 лк при лампах розжарювання допускається тільки за наявності обґрунтувань.

У приміщеннях без природного світла освітленість робочої поверхні, утворена світильниками загального освітлення в системі комбінованого, слід підвищувати на один ступінь.

Відношення максимальної освітленості до мінімальної не повинно перевищувати для робіт І-III розрядів при люмінесцентних лампах 1,3; при інших джерелах світла – 1,5; для робіт розрядів IV-VII – 1,5 і 2,0 відповідно.

Нерівномірність освітленості допускається підвищувати до 3,0 в тих випадках, коли за умов технології світильники загального освітлення можуть установлюватися тільки на площадках, ко­лонах або стінах приміщення.

У виробничих приміщеннях освітленість проходів та ділянок, де робота не виконується, повинна складати не більше 25% від нормованої освітленості, але не менше 75 лк при розрядних лампах і не менше 30 лк при лампах розжарювання.

У цехах з повністю автоматизованим технологічним процесом слід передбачати освітлення для спостереження за роботою устаткування, а також додаткове включення світильників загального і місцевого освітлення для забезпечення необхідної освітленості при ремонтно-налагоджувальних роботах.

Основні вимоги до виробничого освітлення робочих приміщень:

1. Створення комфортних умов для роботи зорового аналізатора. Забезпечення високої загальної працездатності людини. Рівень освітленості повинен відповідати точності і складності виконуваної роботи.

2. Необхідно забезпечити рівномірне розподілення яскравості на робочій поверхні, а також у межах навколишнього простору. Для підвищення рівномірності природного освітлення великих цехів використовують комбіноване освітлення. Світле фарбування стелі, стін і виробничого обладнання допомагає рівномірному розподілу яскравості у полі зору.

3. На робочій поверхні не повинно бути різких тіней.

4. Відсутність у полі зору прямої і відбитої блискучості. Обмеження прямої блискучості досягається зменшенням яскравості джерел світла, доцільним вибором захисного кута, підвищенням висоти підвісу світильників. Ослаблення відбитої блискучості досягається вірним вибором напрямку світлового потоку на робочу поверхню, а також зміною кута нахилу робочої поверхні. Там, де це можливо, слід змінити блискучі поверхні матовими.

5. Спектр джерел світла повинен максимально наближатися до спектра сонячного випромінювання.

6. Повинні бути забезпечені сталість освітленості робочих поверхонь і усунення змін світлового потоку, викликаних коливанням напруги мережі і пульсацією світлового потоку.

7. Безпечність, економічність та надійність – вимоги до світлової установки.

7.5 Заземлення, занулення виробничих приміщень

Широке використання електроенергії приводить до значного розширення кола осіб пов’язаних з експлуатацією електроустановок. Електроустановками називається сукупність машин, ліній, допоміжного обладнання (разом зі спорудами та приміщеннями, у яких вони встановлені), призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі,

розподілу електроенергії та перетворення її у інші види енергії.

Порушення вимог електробезпеки при роботі на електроустановках, як правило, приводить до електротравм. Виникнення електротpавм може бути викликано: дотиком до частин, що проводять струм; дотиком до апаратів, що знаходяться у аварійному режимі; попаданням під напругу кроку; наближенням до апаратів високої напруги (поразка електричною дугою).

Електричний струм може викликати: термічну (опік); хімічну (зміни складу крові); механічну (розрив тканин); біологічну (подразнення та порушення живих тканин організму, фібриляція серця) та інші дії.

Гранично допустиме значення напруги дотику і струму встановлені для шляхів струму від однієї руки до іншої і від руки до ніг. Напруга дотику і струм, який протікає через тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі електроустановки, не повинні перевищувати значень наведених у таблиці 7.5 згідно ГОСТ 12.1.030-81.

Таблиця 7.5. – Напруга дотику і струм, який протікає через тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі електроустановки

Вид струму	U, В	I, мА
	не більше
Змінний, 50 Гц	2,0	0,3
Змінний, 400 Гц	3,0	0,4
Постійний	8,0	1,0

За ГОСТ 12.1.038-82 захисне заземлення або занулення повинно забезпечувати захист людей від уражень електричним струмом при дотику до металевих неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою у результаті ушкодження ізоляції. Захисне заземлення потрібно виконувати передбаченим електричним з’єднанням металевих частин електроустановок з “землею” або її еквівалентом. Занулення слід виконувати електричним з’єднанням металевих частин електроустановок з заземленою точкою джерела живлення електроенергією за допомогою нульового захисного провідника.

Захисному заземленню або зануленню підлягають металеві частини електроустановок, які доступні для дотику людини і не мають інших видів захисту, що забезпечують електричну безпеку. Захисне заземлення або занулення електроустановок слід виконувати: при номінальній напрузі 380 В і вище змінного струму, та 440 В і вище постійного струму – у всіх випадках; при номінальній напрузі від 42 В до 380 В змінного струму і від 110 В до