Висновки

На підставі вищевикладеного матеріалу можна зробити висновок, що торговельна марка, як окремий елемент права інтелектуальної власності має глибоке історичне коріння, та існувала ще в стародавні часи. ЇЇ виникнення пов’язане з розвитком товарних відносин, коли на ринку з’явилася велика кількість товаровиробників, які потребували якогось засобу індивідуалізації свого товару, таким засобом стала торговельна марка. На той час вона мала примітивну форму та мала лише одну функцію - показати приналежність товару до певного товаровиробника. З розвитком ринкових відносин відбувся розвиток товарної марки та трансформація її функцій, торговельна марка почала характеризувати не тільки приналежність товару, а й стала ознакою якості товару, та почала відігравати функцію реклами товару, гарантії його якості.

Після поширення використання торговельної марки як засобу просування товару на ринку, виникла необхідність правового регулювання відносин, що пов’язані з її використанням. Перші нормативні акти, що закріплювали правовий статус торговельної марки лише регулювали відносини щодо її застосування, але не містили механізмів її захисту від недобросовісної конкуренції. З часом недоліки законодавства були усунуті, та було закріплено процедуру набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка полягала в аналізі всього об’єму торговельних марок, які були зареєстровані у відповідному порядку, та усуненні можливості її копіювання іншими суб’єктами господарської діяльності.

Сьогодні правове регулювання права інтелектуальної власності на торговельну марку здійснюється як на національному так і на міжнародному рівні. Міжнародні нормативні акти закріплюють загальні положення щодо використання права інтелектуальної власності на товарні знаки, та на торговельну марку зокрема та встановлюють процедуру реєстрації товарних марок на міжнародному рівні. Національним законодавством регулюються відносини щодо використання торговельної марки в середині кожної країни, при цьому, порядок її реєстрації та використання відрізняється, також відрізняються вимоги встановлені до суб’єктів підприємництва при набутті права власності на торговельну марку, та строки, на які видається свідоцтво на виключне право її використання. За загальним правилом право інтелектуальної власності на торговельну марку суб’єктами міжнародного підприємництва повинне реєструватися в кожній країні, де вона буде використовуватись, окремо та відповідно до положень національного законодавства кожної країни, в країнах де дана торговельна марка не зареєстрована суб’єктом міжнародного підприємництва, будь-який суб’єкт підприємництва має право зареєструвати дану марку, та використовувати її як законний володілець даного права.

Саме через випадки недобросовісної конкуренції, які полягають в копіюванні торговельних марок суб’єктів підприємництва, що мають свідоцтво яке надає їм виключне право її використання, іншими суб’єктами підприємницької діяльності, виникла необхідність захисту виключного права інтелектуальної власності на торговельну марку його законними володільцями. На сьогодні існують заходи щодо надання можливості реалізації права на захист та охорону права інтелектуальної власності на товарні знаки, вони визначаються як внутрішніми так і міжнародними нормами права. Метою цих заходів є визначення найбільш ефективного способу захисту права на товарні знаки. Сьогодні існують міжнародні установи, в яких законний володілець права на торговельну марку може оскаржити незаконні дії, які перешкоджають чи порушують дане право. На національному рівні захист здійснюється органами визначеними законодавством.

Проте, існування будь-якої, навіть високорозвинутої системи правового захисту тих або інших об'єктів, втрачає свій сенс, якщо їх власникам не буде забезпечена реальна можливість здійснювати захист своїх прав. В зв'язку з цим, завжди існує необхідність чіткого врегулювання на законодавчому рівні питань, пов'язаних з реалізацією власником свого права на захист. Тому, висвітлюючи проблеми гармонізації законодавства України про товарні знаки з міжнародними нормами, не можна обійти увагою вивчення тієї правової ситуації, яка склалася в чинному вітчизняному законодавстві по захисту права власності на товарний знак. Так сьогодні не існує чіткого визначення відповідальності за порушення права на товарні знаки, а положення, які передбачають дану відповідальність не забезпечують достатньої його охорони, та передбачають лише заходи економічного та адміністративного впливу.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що правове регулювання статусу торговельної марки попри її глибоке історичне походження, на сьогодні ще не є досконалим, і потребує подальшого розвитку та модернізації для забезпечення більш ефективних способів та методів правового регулювання.