Міністерство освіти і науки україни національний університет “львівська політехніка”

Контрольна робота

З навчальної дисципліни «Логіка»

“ Структура доведення: теза, аргумент, демонстрація.”

Виконав:

студент групи ПВ-12

Дуплеца В. І.

Перевірено:

Асистент кафедри ІДП

Андрусяк І. П.

М. Львів

2016

Зміст:

Вступ

1. Поняття доведення

2.Теза

3.Аргумент

4.Демонстрація

Висновок

Список використаної літератури

Додатки:

• Таблиця 1. Історичні етапи розвитку науки логіки

• Таблиця 2. Відношення між поняттями

• Таблиця 3. Логічні сполучники

• Таблиця 4. Зображення логічного квадрату

Вступ

У практиці міркувань ми часто зустрічаємося із ситуацією, коли необхідно не тільки мати істинне положення, але й продемонструвати чому це положення істинне чи хибне, в чому полягає його доцільність або недоцільність. Цей спосіб інтелектуальної діяльності називають аргументацією.

Аргументацію можна визначити як спосіб міркування, який складається із доведення і спростування, в ході яких формується переконання в істинності чи хибності якогось положення як у самого автора так і у опонентів.

Доведенням і спростуванням широко користуються в різних науках і різноманітних галузях людської діяльності. Але лише у логіці розкривається природа доведення і спростування, описується їх структура, визначаються спеціальні правила.

Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою здійснення цього процесу в мисленні є доказ (доведення). Він якісно відрізняється за складністю порівняно з поняттям, судженням і умовиводом - тому і розглядається окремо від них

Термін доведення вживається у подвійному сенсі: по-перше, як вираження самого передбачення про причину спостережуваних явищ, по-друге, для позначення логічного процесу, який веде до побудови цього передбачення і його перевірки.

1. Поняття доведення

Правильне мислення характеризується чіткою визначеністю, послідовністю, неодмінною умовою його є несуперечливість і доказовість. Логічною основою необхідності доказового мислення є закон достатньої підстави, який не лише дозволяє, а й змушує людину сумніватися в істинності пропонованих їй думок. Згідно з цим законом, достовірними можна вважати лише обґрунтовані, доведені думки, істинність яких встановлена.

Про необхідність доказового мислення свідчить практи­ка. У наш час доказовість мислення набуває якісно нового значення. Це пояснюється потребою викорінення виробленої впродовж десятиліть звички вірити «на слово» так званим класикам, поширенням різноманітних марновірств. До того ж у деяких галузях виробництва (ядерне, хімічне) надзвичайно небезпечно використовувати недостовірні знання, ігнорувати найменші можливості збою техніки. Говорячи про надійну й безаварійну роботу атомних станцій, академік Б. Патон зазначав, що навіть звичайна оцінка типу «ймовірність відмови системи протягом року дорівнює 0,001» вже не може влаштувати, бо, як сумно жартують системотехніки, «навіть найбільш малоймовірна подія колись обов'язково відбудеться».

Судження - це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою. Відзначимо, що найважливішою характеристикою судження є його істинність або хибність – тобто правдивість або неправдивість віддзеркалення дійсності. На відміну від судження, поняття не має такої характеристики. Істинність або хибність судження є об’єктивною ознакою – воно не залежить від нашого ставлення і знання ознак предмету. Відзначимо, що істинність судження завжди є конкретною – вона залежить від певного контексту, ситуації, часу. Істинним є, за певних обставин скажімо, такі судження “Студент вищого учбового закладу є ерудованою людиною”

Отже, будь-яке судження, висловлене про що-небудь, є або істинним або хибним. Тому для того, щоб воно було сприйняте як істинне, необхідно переконатися у його істинності. Або, навпаки, переконатися у його хибності і не сприймати як істинне (але про це буде далі).

В істинності деяких положень можна переконатися шляхом безпосереднього співставлення їх з дійсністю, у процесі практичної діяльності. Але таким чином перевірити істинність того чи іншого положення можна далеко не завжди. Так, наприклад, істинність суджень про факти, що мали місце раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів, вони вже не існують в дійсності і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо.

Доведення - це процес думки, що полягає в обгрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких установлена раніше.

Наприклад, якщо нам необхідно довести істинність судження про те, що “Ненавмисне вбивство є діяння суспільно небезпечне”, то ми наводимо два судження, істинність яких установлена раніше:

1) -який злочин є діяння суспільно небезпечне.

2) Ненавмисне вбивство є злочин.

І за правилами категоричного силогізму виводимо істинність одержуваного судження.

Доведення є умовивід. У наведеному прикладі воно представлене у вигляді одного умовиводу.

Умовиводом називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень отримують нове судження.

Процес отримання нової думки (надалі - виведення), базується на певних правилах та законах логіки. Тому виведення в умовиводі носить закономірний характер. Це зумовлює таку особливість умовиводу, на відміну від поняття і судження, що він характеризується не адекватністю, істинністю або хибністю, а правильністю чи неправильністю.

У більшості ж випадків доведення є складними, і складаються з багатьох умовиводів.

Термін “доведення” вживається у кількох значеннях:

1. Доведення - це факти, за допомогою яких обгрунтовується істинність того чи іншого положення.

2. Доведення - позначення джерел даних про факти, наприклад, літописи, оповіді очевидців, мемуари тощо.

3. Доведення - процес мислення, логічний процес обгрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень.

Саме у цьому значенні термін “доведення” вживається у формальній логіці. Вона вивчає доведення як процес мислення.

Процес мислення характеризується такими особливостями:

1. Процес мислення становить складну єдність. Мислення не пов’язане з мовою, але виражене в мові .

2. Мислення дорослої людини має узагальнений характер.

3. Для мислення характерна проблемність, тобто пошук зв’язків у кожному конкретному випадку, у кожному явищі, яке є об’єктом пізнання.

4. Мислення - стрижень будь-якої розумової діяльності людини.

Не слід плутати такі поняття, як “доведення” і “судовий доказ”, якими користується сучасна юридична паука і практика.

Судовий доказ - це специфічна форма пізнання істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ. Судовий доказ не зводиться до логічного доведення, поняття ці не тотожні. Судовий доказ - поняття ширше, ніж поняття “логічне доведення”.

Логічне доведення - це розумова діяльність, це розумовий процес обгрунтування однієї істини за допомогою інших істин. До того ж логічне доведення відбувається за допомогою однієї лише логіки. А судовий доказ користується не лише законами діалектики, а й підлягає під юридичні закони.

Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні. Іншими словами, доказ – форма мислення, за допомогою якої розкривається істинність одних суджень і хибність інших.

Доведення — це процес думки, що полягає в обґрунту­ванні істинності якогось положення (судження, концепції) за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше шляхом побудови відповідного міркування.

Мовною формою вираження доведення є більш-менш складні мовні конструкції, які складаються з сукупності речень, які певним чином зв’язані між собою і висловлюють логічний ланцюг умовиводів. Доведення спирається на умовивід, але не зводиться до нього, не є простою арифметичною сумою умовиводів. Подібно до того, як судження репрезентує себе у вигляді зв’язку понять, а умовиводи у формі зв’язку суджень, так і доведення репрезентує собою зв’язок умовиводів (а, відповідно, суджень і понять).