22. Правова регламентація виборчого процесу.

Принципи виборчого права якнайкраще втілюються у процедурі організації та проведення виборів, яку традиційно називають виборчим процесом.

Процесуальне здійснення суб’єктами своїх прав і обов’язків є основним змістом норм виборчого права, переважна більшість яких є процесуальними. тож виборчий процес можна визначити як спрямовану на формування представницьких органів публічної влади та обрання виборних посадових осіб діяльність суб’єктів виборчого права з реалізації закріплених процесуальними нормами юридичних прав і обов’язків шляхом здійснення в певній послідовності низки виборчих дій.

Отже, виборчий процес — це:

• діяльність суб’єктів виборчого права, тобто здійснення ними юридично значущих дій, шляхом здійснення яких ці суб’єкти реалізують закріплені правовими нормами права і обов’язки;

• діяльність прямо передбачених правовими нормами суб’єктів, тобто осіб, органів, організацій та їх об’єднань, наділених відповідними їх правовому статусу процесуальними правами і обов’язками;

• діяльність, спрямована на формування виборних органів і обрання виборних осіб. Виборчий процес має суто цільове призначення, юридичним результатом якого стає формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування і обрання посадових і службових осіб цих органів;

• діяльність, врегульована процесуально-правовими нормами. Це означає, що виборчий процес може розпочатися лише на підставі і у відповідності з законом. Виборчий процес здійснюється у визначеній правовими нормами процесуальній формі;

• здійснення виборчих дій в певно визначеній послідовності. поступальний перебіг виборчого процесу — його необхідна і неодмінна риса. Виборчі дії здійснюються послідовно.

.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

• законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;

• політичного плюралізму та багатопартійності;

• публічності та відкритості;

• рівності суб’єктів виборчого процесу перед законом;

• рівності прав усіх кандидатів, а також партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу;

• свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу всіх кандидатів і партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії;

• неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу, і кандидатів на пост президента України, кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. слід відзначити, що ціла низка процесуально-правових принципів закріплює на практиці основні засади виборчого процесу, перелічені вище.

23. Типологія виборчих систем.

Під виборчою системою розуміють спосіб організації та проведення виборів, зафіксований у юридичних нормах; порядок, за яким рішення виборців трансформуються у владні повноваження.

Тип виборчої системи залежить від комбінації низки елементів:

1) кількісного критерію визначення результату виборів (переможця визначають більшістю голосів чи пропорційним представництвом);

2) типу виборчих округів (одномандатні чи багатомандатні);

3) форми висування кандидатів і способів голосування;

4) типу виборчого списку.

Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану (мажоритарно-пропорційну).

Мажоритарна виборча система (лат. majorite — більшість) — виборча система, згідно з якою переможцем є той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб'єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи притаманний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Залежно від способу встановлення переможця, виділяють:

1. Мажоритарну систему абсолютної більшості (переможцем стає той кандидат, котрий набрав понад 50 % голосів виборців). Якщо жодний із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, відбувається другий тур виборів, у якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.

2. Мажоритарну систему відносної більшості (переможцем стає кандидат, котрий набрав найбільшу кількість голосів, порівняно з іншими кандидатами, але не обов'язково більше половини).

3. Мажоритарну систему кваліфікованої більшості (кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість, зазвичай 2/3чи 3/4 голосів виборців). Застосовують вкрай рідко через високу нерезультативність.

Переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв'язку між кандидатом і виборцями округу;

2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) до парламенту потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;

6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;

7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.