- •10. Методи політичного прогнозування і особливості їх застосування.
- •11.Прогнозування механізмів виникнення, ескалації політичних конфліктів і запобігання їм.
- •13. Прогнозування можливих наслідків політичних рішень.
- •14. Організація та проведення політичної рекламної кампанії.
- •16. Розробка стратегії та тактики виборчої кампанії.
- •17. Організація та проведення передвиборчої агітації.
- •18. Інформаційне забезпечення роботи правлячої команди.
- •19. Вибір моделі та технології прийняття урядових рішень. Моделі прийняття рішень: формальна, змагальна, колегіальна.
- •20. Вибори як процедура формування владних відносин. Роль виборів у суспільному житті.
- •21. Виборчі технології як засіб регулювання електоральної поведінки.
- •22. Правова регламентація виборчого процесу.
- •23. Типологія виборчих систем.
- •24. Інформаційне забезпечення роботи політичної (виборчої) кампанії.
- •25. Роль інформації в політичному житті суспільства.
- •26. Маніпуляція в політичній кампанії.
- •28. Вивчення особливостей функціонування ринку влади в Україні.
- •29. Виборча інженерія як засіб політичної боротьби.
- •30. Імідж та основні його типи.
- •31. Формування іміджу політичних акторів.
- •32. Імідж політичного лідера як суспільно-політичний феномен.
- •33. Основні способи формування іміджу політичного лідера.
- •34. Особливості формування іміджу політичної партії.
- •35. Політична реклама та її різновиди в сучасних маркетингових технологіях.
- •36. Політичні технології: суть і особливості реалізації.
- •37. Політичні технологи: характеристика та класифікація.
- •38. Класифікаційний вимір адміністративного ресурсу.
- •40. Характеристика форм, методів і засобів використання змі під час виборчої кампанії.
- •41. Поняття і сутність політичного маніпулювання.
- •42. Використання політичної реклами у боротьбі за владу.
- •43. Політична реклама на телебаченні.
- •44. Політична реклама та її різновиди в сучасних маркетингових технологіях.
33. Основні способи формування іміджу політичного лідера.
У процесі вироблення політичної реклами політичний лідер і його команда або політична партія чи інша політична сила неминуче стикаються із проблемою співставленості їх реального образу тому, який ідеально склався в суспільній свідомості. Такий ідеально існуючий Образ позначається терміном «імідж» (англ. ітаgе - образ). Практично мова йде про штучну імітацію об'єкта чи людини. Імідж – це головний товар, який пропонується на політичному ринку. А тому завдання щодо формування іміджу політика чи політичної партії в загальному подібні до завдань маркетологів продажу товарів. При ньому завжди постає питання: чому людина купує товар? Очевидно, тому, що він задовольняє якусь потребу. У зв'язку із цим головне завдання маркетолога полягає в тому, щоби з'ясувати людські уподобання, створити товар, який ті уподобання може задовольнити.
Спеціалісти в галузі політичної реклами виділяють такі основні етапи створених її реалізації політичного іміджу: ? вивчення ідеологічних та соціопсихологічних настанов громадян щодо «ідеального» образу політичного суб'єкта, який сформувався в суспільній свідомості; ? дослідження реальних характеристик іміджу даного політичного суб'єкта, який спонтанно сформувався до початку політичної кампанії; ? створення іміджу політичного суб'єкта, який буде рекламуватися («упаковки», яку повинні «купити» виборці); ? розробка системи форм, методів і засобів рекламування створеного іміджу; ? реалізація системи рекламування («продаж» створеного іміджу). При цьому слід зауважити, що в особистому іміджі політика поєднуються три базові характеристики особистості, які відображаються в іміджі: біологічна, психологічна та соціальна.
Конструюючи образ політика, для кожної із основних категорій населення слід підібрати кілька рис характеру кандидата, які повинні імпонувати певній категорії. Здійснюючи політичну рекламу, слід пам'ятати, що при разючій невідповідності рис характеру та особистих якостей реального політика під час його безпосереднього контакту з виборцями можуть виникнути розбіжності, тому образ, який формується через засоби масової інформації, дані розбіжності можуть зруйнувати і завдати непоправної шкоди всьому перебігу політичної кампанії. Політичний імідж є надзвичайно складним феноменом, який створюється на ґрунті специфічного поєднання інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльніших чинників. Це є поєднанням раціональних та ірраціональних факторів впливу на суспільну та індивідуальну свідомість.
34. Особливості формування іміджу політичної партії.
Сьогодні в Україні функціонує більше, ніж 120 партій, але для населення вони практично нічим не відрізняються одна від одної.
Очевидно, в такій ситуації першочерговим завданням для кожної партії стає формування її індивідуального іміджу. Уособлений, він має наочно продемонструвати виборцям, у чому специфіка та переваги цієї партії і чому саме їй слід віддати симпатії. Абстрактні роздуми про загальне благо вже не дають бажаного результату. Кожен виборець жадає відчути, в отриманні яких особистих вигід йому і його родині сприятиме прихід до влади цієї партії. Тому неефективним вже стають звернення політформувань до всього народу, час диктує орієнтацію на конкретну групу виборців і її інтереси.
Кожна політична партія повинна чітко показати виборцям, яким чином її ідеї змінять життя на краще, який взаємозв'язок між характеристиками й ідеями партії, з одного боку, та ії інтересами й прагненнями конкретного виборця, з іншого.
Будь-яка правляча партія завжди акцентує увагу електорату на своїх досягненнях, які, мовляв, будуть ще більш значними в разі її переобрання, й переконує виборців у тому, що партія-конкурент, яка прагне влади, не в змозі змінити на краще все те негативне, до чого ще не дійшли руки правлячої партії.
Кожна партія воліє створити у виборців відчуття їх особистої причетності до великих звершень, до визначальних подій. Опозиційна політична сила завжди прагне створити негативний образ правлячої партії, показати невикористані нею можливості й нереалізовані шанси, звинуватити її в усіх негараздах.
Стратегія конструювання іміджу партії може базуватися на протесті: "Проти підвищення податків", "Проти послаблення обороноздатності", "Проти порушення прав людини" і т.д. Іншим варіантом є постановка мети: "За зміни", "Зробимо країну могутньою", "Подолаємо кризу". Як правило, стратегії будуються на збалансуванні турботи про необхідні суспільству зміни та компетенції партії в даних питаннях.
Найбільш яскраво й концентровано іміджеві характеристики виражені в гаслах, як, наприклад, у такому: "Життя краще з консерваторами".
Зазвичай, політичні партії використовують у виборчих кампаніях як позитивну, так і негативну інформацію, що дозволяє уникнути роздратованості виборців. Але при цьому вони намагаються дотримуватися певних рамок співвідношення позитиву й негативу. Фахівці рекомендують дотримуватись приблизно такого балансу: 60 відсотків позитивної інформації, 40 відсотків – негативної.
Щодо збору негативної інформації, то тут багатьма партіями західноєвропейських країн проводиться значна робота. Постійно аналізуються й обробляються матеріали друкованих відань, відеозаписи, аби отримати відомості про те, що говорили чи обіцяли лідери партії-конкуренга в недалекому чи навіть досить віддаленому минулому, скажімо, аж під час попередньої кампанії, і нагадати виборцям про невиконання якихось пунктів, та мати контраргументи на різні випадки тощо.
У сучасній політичній практиці майже не використовуються в реальній управлінській діяльності партійні програми та передвиборні обіцянки тієї чи іншої партії, в першу чергу з числа переможниць виборних перегонів, представники якої зайняли ключові позиції як у Верховній Раді, так і в органах місцевого самоврядування. Про партійні програми ж фактор політичної реклами згадується хіба що напередодні нових виборів, та й то стосовно виключно нових у них накреслень та нових передвиборних обіцянок. Практично відсутній аналіз виконання колишніх своїх (і чужих) передвиборних зобов'язань будь-якими партіями.
