- •10. Методи політичного прогнозування і особливості їх застосування.
- •11.Прогнозування механізмів виникнення, ескалації політичних конфліктів і запобігання їм.
- •13. Прогнозування можливих наслідків політичних рішень.
- •14. Організація та проведення політичної рекламної кампанії.
- •16. Розробка стратегії та тактики виборчої кампанії.
- •17. Організація та проведення передвиборчої агітації.
- •18. Інформаційне забезпечення роботи правлячої команди.
- •19. Вибір моделі та технології прийняття урядових рішень. Моделі прийняття рішень: формальна, змагальна, колегіальна.
- •20. Вибори як процедура формування владних відносин. Роль виборів у суспільному житті.
- •21. Виборчі технології як засіб регулювання електоральної поведінки.
- •22. Правова регламентація виборчого процесу.
- •23. Типологія виборчих систем.
- •24. Інформаційне забезпечення роботи політичної (виборчої) кампанії.
- •25. Роль інформації в політичному житті суспільства.
- •26. Маніпуляція в політичній кампанії.
- •28. Вивчення особливостей функціонування ринку влади в Україні.
- •29. Виборча інженерія як засіб політичної боротьби.
- •30. Імідж та основні його типи.
- •31. Формування іміджу політичних акторів.
- •32. Імідж політичного лідера як суспільно-політичний феномен.
- •33. Основні способи формування іміджу політичного лідера.
- •34. Особливості формування іміджу політичної партії.
- •35. Політична реклама та її різновиди в сучасних маркетингових технологіях.
- •36. Політичні технології: суть і особливості реалізації.
- •37. Політичні технологи: характеристика та класифікація.
- •38. Класифікаційний вимір адміністративного ресурсу.
- •40. Характеристика форм, методів і засобів використання змі під час виборчої кампанії.
- •41. Поняття і сутність політичного маніпулювання.
- •42. Використання політичної реклами у боротьбі за владу.
- •43. Політична реклама на телебаченні.
- •44. Політична реклама та її різновиди в сучасних маркетингових технологіях.
28. Вивчення особливостей функціонування ринку влади в Україні.
Однією з найважливіших складників політичного маркетингу є дослідження політичного ринку влади, особливостей його функціонування в певному суспільстві. Таке дослідження включає вивчення та аналіз політичної культури суспільства, рівня розвитку політичних структур, банку даних політичних лідерів (тобто політичної та правлячої еліти) і, звичайно, стереотипи суспільної свідомості.
Перші три складники зазвичай досліджують традиційними методами політичного аналізу, стереотипи ж суспільної свідомості аналізуються через вивчення громадської думки. Для цього використовують як опосередковані канали — засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, електронна пошта), документи органів влади, матеріали органів статистики, спецслужб внутрішніх справ, так і прямі канали висловлювання громадської думки (особисті контакти представників владних структур з населенням, приймання громадян).
Особливе місце у вивченні суспільної свідомості політичний маркетинг відводить спеціалізованим каналам висловлювання громадської думки (інтерв´ю, анкетування), оскільки саме цей канал є науковою базою політичних маркетингових досліджень.
Опитування громадської думки за таких умов виконує три основні функції: політичну, ідеологічну та соціальну.
Політична функція полягає в політичному розвідуванні, дослідженні суспільних настроїв, соціальних уподобань електорату, ставлення широких верств населення до різних соціальних проблем, до окремих осіб. Опитування дають змогу оцінити палітру політичних орієнтацій виборців, імідж "ідеального" політичного діяча, який сформувався в суспільній свідомості.
Ідеологічну функцію слід розглядати з двох точок зору. Регулярність опитувань сприяє створенню моніторингу (безперервного стеження) за ефективністю впливу політичних акцій на різні категорії електорату, дає змогу виявити, як реагують основні верстви населення на ідеї, гасла, політичні програми, форми подавання їх, манери лідерів триматися тощо.
Крім того, результати опитувань громадської думки можна використовувати для маніпулювання суспільною свідомістю. Скажімо, можна в потрібному напрямі інтерпретувати одержані відповіді, привернути увагу виборців до зростання популярності одного лідера, замовчати про іншого тощо.
Соціальна функція опитувань також має кілька аспектів:
результати містять інформацію про потреби, інтереси, вимоги й претензії населення до влади, які влада не повинна ігнорувати й мусить враховувати при виробленні управлінських рішень;
громадська думка через опитування реалізує функцію соціального контролю, відкриває важливий канал зв´язку між владою і громадськістю, а інколи й реалізує деякі функції прямої демократії;
опитування дають змогу точніше визначити співвідношення політичних сил у суспільстві, що є одним з чинників політичної й соціальної стабільності;
дані опитувань дають змогу робити довготермінові прогнози соціального розвитку суспільства тощо.
29. Виборча інженерія як засіб політичної боротьби.
Розпочнемо з того, що під виборчою інженерією ми розуміємо «пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої і політичної еліти щодо завоювання та збереження влади в державі» [1].
Слід зазначити, що виборча інженерія є різновидом політичного маркетингу. В свою чергу, виборчі технології — поняття, яке не так давно увійшло до наукового обігу у політичній сфері в Україні. Однак, воно існує з давніх – давен як невід’ємне явище політичного життя, хоча й не мало сучасної назви. Отже, виборчі технології — це мистецтво та вивчення електоральної мотивації, розробка механізмів, які базуються на
певних психологічних підходах, за умов, коли береться за першочергове не «що», а «як» здійснити, як побудувати вдалу виборчу кампанію, як вплинути на виборця. Виборчі технології — це, безумовно, політико – психологічні технології, які базуються на комплексному науковому підході, який ураховує низку наукових дисциплін, у першу чергу — політологію, соціологію, економіку, психологію, політичні РR тощо.
Більшість політичних технологій, які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її утримання, розширення і зміцнення. Це — виборчі технології. Без знання суті та особливостей політичних технологій, без умілого використання цих знань досягти успіху у політичній боротьбі практично неможливо. При цьому слід ураховувати, що, як і будь – які інші політичні технології, також містять у собі важливі психологічні, педагогічні, управлінські, іміджеві, популістські та інші складові, що тісно взаємодіють між собою і використання яких, у сумі, обумовлює ступінь ефективності, дієвості реалізації окремо взятої технології.
На думку М. Варія, «виборчі технології є засобом практичного досягнення поставлених цілей, ... вони є специфічним інструментом інновацій й творчості, організації різних видів впливу на електорат, соціальної, політичної, психологічної, економічної та інших видів діяльності і взаємодії у ході виборів. Їх особливістю є те, що з їхньою допомогою моделюються, стають феноменом соціальної реальності процеси впливу на електорат».
Проте, з погляду російських учених К. С. Жукова і А. Д. Карнишева, «технологія виборчої кампанії — це сукупність прийомів, методів та впливів, застосовуваних для досягнення мети виборчої кампанії, насамперед такої, як обрання кандидата [6]. Автори розкривають поняття виборчої технології через його складові елементи: «...прийоми, методи та впливи...», при цьому необґрунтовано розглядають вплив суб’єкта на об’єкт як зовнішню форму, ставлячи його в один ряд із прийомами та методами. Визначення також невиправдано звужує мету використання виборчих технологій, визначаючи в якості такої
тільки обрання кандидата.
Класифікація виборчих технологій із позиції відповідності їх правовим та етичним нормам, стосовно цього дослідження, уявляється найбільш коректною. У публіцистичній літературі пропонуються різні йменування подібних виборчих технологій: «чисті», «білі», «брудні», «чорні» тощо.
В. Полторак у рамках запропонованого підходу виділяє «чорні», «сірі» та «білі» виборчі технології. Під «чорними» технологіями він розуміє ті виборчі технології, застосування яких тягне пряме порушення законодавства. До них, зокрема, можна віднести як відверто кримінальні (наприклад, підкуп членів виборчої комісії), так і порівняно «безневинні», хоча й заборонені законом дії (подарунки виборцям, агітація з боку посадових осіб і т. ін.). «Сірими», на його думку, варто вважати такі технології, що не передбачають прямого порушення закону, але суперечать суспільній моралі та прийнятим способам ведення політичної боротьби. «Білими» технологіями називаються ті, які належать до офіційного регістру дозволених та не суперечать законові [6].
У процесі реалізації виборчих технологій вагоме місце посідає такий різновид політичного маркетингу як виборча інженерія. Важливим напрямом виборчої інженерії є аналіз і використання у відповідних політичних умовах процедур обрання органів представницької та виконавчої влади на основі реалізації в політичній практиці різних видів мажоритарної, пропорційної, змішаної та куріальної виборчих систем, які були проаналізовані нами раніше.
