Модальні частки мають значення:

А) припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд чи).

Б) підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення повідомлення (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же(ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, же(ж), так).

В) волевиявлення, спонукання до дії (давай(те), годі, ну, же(ж), так).

Г) переповідності, встановлення зв”язку повідомлення з його джерелом, з іншими фактами і подіями (мов, мовляв).

6) вказівні частки (ось, осьде, он, онде, ген, от, то, ото, це, оце, воно) використовуються як засоби актуалізації компонентів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях, підкреслення, спеціального виділення їх (І що воно за дитина, ніяк не заплаче!)

Частки перебувають у найтіснішому зв”язку з контекстуальним оточенням, яке дає змогу ідентифікувати їх, відмежовувати від інших омонімічних службових і повнозначних слів.

Фразові частки Фразові частки надають словам, словосполученням і реченням різних семантичних, модальних та емоційно-експресивних відтін­ків, тому поділяються на три групи: 1) частки, що виражають смислові відтінки значень слів, слово­сполучень, речень; 2) частки, що вказують на модальні та модально-вольові відтінки; 3) частки, що виражають емоційну оцінку висловлювання або підсилюють виразність мовлення. Іншими словами, фразові частки оформлюють певний тип речення, виражають ставлення мовця до змісту всього речення або виділяють один із його компонентів. У свою чергу, кожна із зазначених груп включає різні за функці­онально-семантичними особливостями частки. До першої групи часток належать: 1)  вказівні, що виконують вказівну функцію: ось, он, онде, от, це, оце, то, ото, воно. Наприклад: Понад лісом грають ворони, — зна­чить, от уже й весна; 2) означальні, які вживаються для увиразнення значення окре­мих повнозначних слів: якраз, саме, справді, точно, власне, рівно. Наприклад: Сонце власне запало за сам вершок Чорної гори і червоним світлом обляло широкий край небозводу. 3) кількісно-означальні — вказують на кількісну неповноту, при­близність, часткову невідповідність між значенням слова й означу­ваним поняттям: майже, приблизно^, мало не, трохи, ледве, трохи не. Наприклад: Убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту...  4) обмежувально-видільні, що служать для виділення окремого слова в реченні: тільки, тільки не, лише, лиш, лишень, хоч, хоча, хоч і, хоча б. Наприклад: Ви хоч би поглядом ще раз зігрійте Нашу схололу спізнілу любов. 5) підсилювальні, що підсилюють значення повнозначних слів: і, й, та, таки, ще, навіть, вже, аж, ж, же, бо. Наприклад: Ще кохан­ня прийде, може аж після нашої смерті.

Частки, що виражають модальні відтінки, поділяються на: 1) власне модальні, що вносять у висловлювання сумнів, припу­щення або впевненість щодо можливості повідомлюваного: мов, мовби, мабуть, мовляв, наче, навряд, навряд чи, ніби, ба, ну. Напри­клад: Небо внизу над лісами делікатно блакитне, а подекуди ніби зеле­не... А на горах вершки наче куряться димом та парою...  2) стверджувальні, які підтверджують висловлену думку, ствер­джують наявність якогось факту чи явища або вказують на те, що мовець повністю згоден з повідомлюваним: так, еге, атож, аякже, авжеж. Наприклад: Так! Осінь — творчий спокій довгожданий, а не безсилля, не журба, не тлінь. 3) заперечні — виражають заперечення. Заперечуватися може будь- що: предмет, явище, ознака, дія і т. ін.: не, ні, ані. Наприклад: Тоді ще не знав я, що все проходить, все минає, забувається й губиться в невпинній зміні годин. 4) питальні, що використовуються для оформлення питальних речень, яким також можуть надавати відтінків сумніву, здивування, недовір'я: чи, хіба, невже, що за. Наприклад: Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі... Нудити світом?  5)  модально-вольові, або спонукальні, що виражають спонукання, наказ, побажання тощо: хай, нехай, би, б, ну, давай, бодай, годі. На­приклад: Які б не були мудрі чужі мислі, вони не повинні нам заміню­вати власного мислення.

Нарешті, третя група часток включає: 1)  емоційно-експресивні, або окличні, частки, які вживаються пе­реважно в окличних реченнях і увиразнюють емоційну оцінку ви­словлення: як, який, що за, що то за. Наприклад: Як чудово сказа­но! (Цюп.). 2) експресивно-підсилювальні частки, підсилюючи виразність мов­лення, разом з тим служать для емоційного виділення слова: о, ой, ну, просто, от уже, куди, куди там, де там, все, адже, адже ж. Наприклад: А дівчина та куди мудріша за пана була...  Зауважимо, що не всі вчені послідовно виділяють такі групи час­ток. Дехто, наприклад, фразові частки ототожнює з модальними і в один ряд ставить стверджувальні, питальні, вказівні, окличні, обме- жувально-видільні, власне модальні та заперечні частки (М. Я. Плющ). Багато хто не виділяє емоційно-експресивних часток (М. В. Леоно­ва, Г. О. Козачук), інші, навпаки, виокремлюють порівняльні частки (М. І. Пентилюк), уточнювальні та приєднувальні (І. П. Ющук) і под.

Формотворчі частки Формотворчими називаються частки, що використовуються для творення різних граматичних форм. Більшість граматистів до формотворчих зараховує, насамперед, частки хай, нехай, би, б, за допомогою яких утворюються форми наказового та умовного способу дієслова: хай здолає, нехай не за­тьмарить, вивчив би, зрозуміла б. Саме на ці частки, передусім, звер­тається увага і в шкільних підручниках, тоді як до формотворчих належать також частки -ся, -сь, за допомогою яких утворюються зворотні дієслова: збиратися, навчатися, готуватися; най-, що-, як-, які служать для творення форм найвищого ступеня порівняння при­кметників та прислівників: найкращий, щонайкращий, якнайкращий; найвище, щонайвище, якнайвище; був, була, було, за допомогою яких утворюються форми давноминулого часу: прийшов був, прийшла була, прийшло було.

Словотворчі частки До словотворчих часток належать ті, за допомогою яких утворю­ються нові слова. Йдеться про частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -сь, аби-, де-, як-, чи-, що-, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, ані-. На думку авторів "Граматики української мови" (О.К. Безпояско та ін.), сюди можна зарахувати також частки -бо, -но, -то, -от, -таки.

Частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-, де-, аби-, -сь служать для творення неозначених займенників і прислівників: будь-хто, що-небудь, казна-який, дещо, абиде, колись; так само і заперечна частка ні використовується для творення заперечних займенників та при­слівників: нічий, нікуди, ніскільки; за участю часток не, ні можуть утворюватися також слова інших частин мови: неспокій, недоля, неві­льний, невдалий, нівроку, недарма, неволити, недодержати, неабиякий; за допомогою часток би, б, же, ж, то утворюються сполучники: щоб, якби, НІЖ, нібито, начебто, атож.

Словотворчу функцію інших часток можна простежити на таких прикладах: щодня, щомиті, чимало, чималенький, якомога та ін. Виконуючи роль словотворчих формантів, частки з часом пере­творюються на префікси або суфікси (нікотрий, неволя, недобрий, найшвидше, якийсь, зустрітися). Проте за традицією вони ще й досі кваліфікуються як частки. Словотворчі частки завжди виступають у сполученні з іншими словами. На відміну від словотворчих мор­фем, вони можуть міняти місце у структурі слова і навіть відривати­ся від нього при відмінюванні: абихто і аби з ким, ніщо і ні до чого, все-таки і все ж таки.

З іншого боку, оскільки словотворчі частки вживаються у складі морфологічного слова, то представники комунікативного підходу до витлумачення функціонального статусу часток говорять про не­правомірність включення їх до часток як класу службових слів і пропонують відносити до синтетичних морфем.

Безперечно, вико­нуючи словотворчі і формотворчі функції, деякі частки наближа­ються до морфем, але при цьому зберігають певну формальну неза­лежність, що дає всі підстави зараховувати їх до часток. Словотвор­чі частки, уточнюючи зміст окремих слів, є їх складовими частина­ми, формотворчі ж уживаються лише в окремих формах слів для вираження граматичних значень.