3.3 Напрями вдосконалення проблемних питань повідомлення про підозру

Вдосконалення інституту повідомлення про підозру має відбуватися у двох напрямах. Перший напрям має стосуватися поліпшення стану Кримінального процесуального кодексу України загалом, а другий слід спрямувати на вдосконалення саме глави 22 зазначеного кодексу.

Перший напрям можна сформувати виходячи з досвіду зарубіжних країн. Цей напрям дасть можливість недопущення відносин до того моменту, коли виникне необхідність застосування норм інституту повідомлення про підозру. Тобто, цей напрям можна вважати превентивним. Наприклад, кримінальна ситуація в Сполучених Штатах Америки, Федеративній Республіці Німеччини, Англії та деяких інших західних країнах у першій половині минулого століття почала стабілізуватися тільки з моменту встановлення співробітництва правоохоронних органів із громадськістю за підтримки урядових структур, а в деяких країнах світу рівень злочинності взагалі не перевищує коефіцієнт 2-3 тис. злочинів. Для отримання такого ж ефекту доцільним було б в законодавчому порядку створити спеціальний державний орган без правоохоронних функцій, який займався б виключно всією складною сукупністю проблем, що пов’язані із запобіганням злочинності. У багатьох країнах світу такі органи вже створені. Так, наприклад, в Австрії існує консультативна служба запобігання злочинності, яка має 143 регіональних бюро, у Бельгії - Вища профілактична рада, Данії - Вища рада профілактики, до якої входить 46 організацій, в США в рамках Національної ради створено профілактичні служби, які об'єднують понад 100 громадських і державних організацій. Вони систематично аналізують стан справ у сфері запобігання злочинності і дають належні рекомендації урядовим структурам для прийняття відповідних рішень. Перейнявши світовий досвід та залучаючись до міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю наша країна б зуміла перейти на новий рівень, що є ближчим до безпечного життя. Цей напрям має стати вирішальним у боротьбі зі злочинністю.

Другий напрям має стосуватися удосконалення норм, які стосуються конкретно інституту повідомлення про підозру. Цей напрям передбачає:

1) необхідність розширення змісту глави 22 з метою більш чіткої регламентації порядку вручення даного повідомлення;

2) слід зробити акцент на застосуванні гарантії прав і свобод людини та громадянина незалежно від його процесуального статусу;

3) важливо забезпечити законність та обґрунтованість процесуальних рішень слідчого і прокурора;

4) потрібно визначити чи є доцільними всі обов’язкові випадки повідомлення про підозру;

5) необхідно уточнити випадки за яких вручення письмового повідомлення про підозру в день його складення неможливе;

6) є доцільним визначення сутності такого поняття як «повідомлення про підозру».

Науковці, що приділяли свою увагу вирішенню проблем пов’язаних з даним інститутом, наводять свої способи його вдосконалення.

Вони вважають, що з метою уніфікації рішення про надання особі статусу підозрюваного із ч. 3 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до якої рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, слід передбачити у Главі 22 не складення слідчим за погодженням із прокурором або прокурором повідомлення про підозру, а винесення постанови про залучення як підозрюваного. Відповідно, Глава 22 повинна іменуватися «Залучення як підозрюваного», у зв'язку з чим необхідно внести зміни до інших статей цієї Глави та інших пов'язаних статей Кримінального процесуального кодексу України. У разі винесення постанови про залучення як підозрюваного втрачає сенс існування такого акту, як повідомлення про підозру, оскільки особі слід вручати саме копію постанови. У зв'язку з цим, відповідні текстуальні зміни повинні бути внесені до інших статей Глави 22.

Враховуючи необхідність формалізації спрямування кримінально-процесуальної діяльності у разі встановлення достатніх даних для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення на остаточне викриття та доведення винуватості саме цієї особи, особа повинна визнаватися підозрюваним з моменту складення постанови про залучення як підозрюваного.

Для забезпечення прав підозрюваного слід передбачити обов'язок слідчого, прокурора вручити копію постанови та пам'ятку, роз'яснити права у строк 24 години з моменту складення постанови, а у разі, якщо особа ухиляється від розслідування, її місцезнаходження невідоме — негайно після її явки до слідчого, прокурора або у цей же строк з моменту встановлення її місцезнаходження. У разі невиконання цієї вимоги у підозрюваного буде можливість оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора до слідчого судді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України [1, с. 167].

Таким чином, пропоновані напрями є логічним результатом застосування норм інституту повідомлення про підозру в кримінальному процесі. Вони мають стати причиною стрімкого його розвитку, що дозволить покращити рівень проведення кримінального процесу вцілому. Слід віднестись до вирішення даних проблем дуже серйозно, адже від їх вирішення може залежати подальша доля окремих осіб. Кожна людина може вважати, що їй ніколи не доведеться зіштовхнутися з нормами цього інституту, проте ніхто не знає, що буде в майбутньому. Саме тому потрібно працювати над вдосконаленням даного інституту з метою захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.