- •Розділ 1 теоретико – правова характеристика повідомлення про підозру в кримінальному провадженні
- •1.1 Поняття та значення повідомлення про підозру
- •1.2 Зміст та порядок вручення письмового повідомлення про підозру
- •1.3 Зміна повідомлення про підозру
- •Розділ 2 особливості інституту повідомлення про підозру
- •2.1 Ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації та впливу існуючої практики на повідомлення про підозру
- •2.2 Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб
- •2.3 Порядок повідомлення про підозру в зарубіжних країнах
- •Розділ 3 проблеми повідомлення про підозру та напрями їх вдосконалення
- •3.1 Проблеми, що пов’язані з повідомленням про підозру під час кримінального провадження в Україні
- •3.2 Проблеми, що пов’язані з повідомленням про підозру під час кримінального провадження в зарубіжних країнах
- •3.3 Напрями вдосконалення проблемних питань повідомлення про підозру
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Розв’язок практичних завдань Задача 1.
- •Задача 2.
2.3 Порядок повідомлення про підозру в зарубіжних країнах
Важливим для розвитку та вдосконалення будь-якого інституту права є дослідження та вивчення досвіду зарубіжних країн. Дані дослідження мають бути спрямовані на вивчення досвіду саме розвинутих країн. Проте досвід країн, в яких рівень життя досить низький також є важливим. Важливість полягає у можливості вивчення помилок, що були допущені цими країнами. До таких країн, звичайно, відноситься Російська Федерація. Загалом, українське та російське законодавство є дуже подібним, інститут повідомлення про підозру не є винятком. Зокрема, в Кримінально-процесуальному кодексі Російської Федерації містяться наступні положення, що характеризують досліджуваний інститут: « В случае, если уголовное дело возбуждено по факту совершения преступления и в ходе дознания получены достаточные данные, дающие основание подозревать лицо в совершении преступления, дознаватель составляет письменное уведомление о подозрении в совершении преступления, копию которого вручает подозреваемому и разъясняет ему права подозреваемого, предусмотренные статьей 46 настоящего Кодекса, о чем составляется протокол с отметкой о вручении копии уведомления. В течение 3 суток с момента вручения лицу уведомления о подозрении в совершении преступления дознаватель должен допросить подозреваемого по существу подозрения. В уведомлении о подозрении в совершении преступления должны быть указаны: дата и место его составления; фамилия, инициалы лица, его составившего; фамилия, имя и отчество подозреваемого, число, месяц, год и место его рождения; описание преступления с указанием места, времени его совершения, а также других обстоятельств, подлежащих доказыванию в соответствии с пунктами 1 и 4 части первой статьи 73 настоящего Кодекса; пункт, часть, статья Уголовного кодекса Российской Федерации, предусматривающие ответственность за данное преступление. При наличии данных, дающих основание подозревать лицо в совершении нескольких преступлений, предусмотренных разными пунктами, частями, статьями Уголовного кодекса Российской Федерации, в уведомлении о подозрении в совершении преступления должно быть указано, в совершении каких деяний данное лицо подозревается по каждой из этих норм уголовного закона. При установлении по одному уголовному делу нескольких подозреваемых уведомление о подозрении в совершении преступления вручается каждому из них. Копия уведомления о подозрении лица в совершении преступления направляется прокурору. [29, Ст.223.1] »
Отже, на цьому прикладі можна побачити подібність українського та російського законодавств. Слід сказати, що норми українського законодавства більш повно розкривають зміст інституту повідомлення про підозру. Даний приклад доводить також те, що порядок повідомлення про підозру потребує вдосконалення не лише в нашій державі.
Окрім дослідження російського законодавства, слід звернути увагу й на розвиток європейського. Як вже зазначалось, позиція Європейського Суду з прав людини дає підстави стверджувати, що підозра за українським Кримінальним процесуальним кодексом є частиною більш широкого поняття – «обвинувачення». Таким чином, слід досліджувати саме порядок пред’явлення обвинувачення в європейських країнах.
Важливим є досвід Федеративної Республіки Німеччини. Зокрема, суттєву роль у кримінальному судочинстві цієї країни відіграють прокурори. Саме до їх компетенції входить пред’явлення обвинувачення та підтримання його в суді. Метою слідчої діяльності прокуратури Федеративної Республіки Німеччини є з’ясування обставин справи і прийняття рішення про те, чи необхідно і в якому обсязі потрібно пред’явити публічне обвинувачення, якщо не будуть встановлені підстави для закриття провадження у справі. Пред’явлення ж публічного обвинувачення є передумовою для проведення судового слідства. Після порушення судового процесу прокуратура не має права відмовитися від обвинувачення. Для пред’явлення такого обвинувачення прокурором має бути достатньо доказів, так само як і в Україні.
Надзвичайно важливим є досвід Франції в межах розвитку даного інституту. Зокрема, дослідження такого поняття як «судова поліція». Даний орган займається зібранням доказів, їх закріпленням і навіть організацією розшуку осіб, винних у порушенні закону. Це є однією з суттєвих відмінностей кримінальної процесуальної діяльності Франції від інших країн. Адже, дослідження доказів колегіально є більщ об’єктивним, ніж їх дослідження однією особою.
Таким чином, дослідивши ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації та впливу існуючої практики на повідомлення про підозру, особливостей повідомлення про підозру окремій категорії осіб і порядок повідомлення про підозру в зарубіжних країнах, можна дійти висновку, що даний інститут потребує суттєвого доповнення та вдосконалення, яке має здійснюватися на основі зарубіжного досвіду, а також шляхом виявлення конкретних проблем і шляхів їх подолання.
