2.2 Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 Кримінального процесуального кодексу України. Стаття 480 даного кодексу визначає перелік осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження. До таких осіб відносять: народного депутата України; суддів Конституційного Суду України, професійних суддів, а також присяжних і народних засідателів на час здійснення ними правосуддя; кандидатів у Президенти України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Голову, іншого члена Рахункової палати; депутата місцевої ради; адвоката; Генерального прокурора України, його заступника, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; Директора та працівників Національного антикорупційного бюро України; члена Національного агентства з питань запобігання корупції. Кандидати у народні депутати і кандидати у депутати місцевих рад, представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини під категорію осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, не підпадають.

Під час застосування статей глави 37 слід зважати на те, що особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб встановлені не лише цією главою, а й відповідними статтями інших глав Кримінального процесуального кодексу України, а також інших законів України ("Про прокуратуру", "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", "Про судоустрій і статус суддів", "Про вибори Президента України", "Про статус народного депутата України" тощо).

Для вирішення питання про застосування норм глави 37 щодо суб'єктів, зазначених у статті 480, необхідно чітко встановити, чи перебуває особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, у зазначеному правовому статусі. Для цього слід скористатися раніше зазначеними законами. Наприклад, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Однак Конституційний Суд України визначив, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. З ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Таким чином, саме з цього моменту вони відносяться до окремої категорії осіб.

Стаття 481 Кримінального процесуального кодексу України зазначає перелік осіб, що мають право повідомляти про підозру особам, щодо яких встановлено особливий порядок кримінального провадження. Так, письмове повідомлення про підозру здійснюється:

1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, керівником регіональної прокуратури в межах його повноважень;

2) народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Голові або іншому члену Рахункової палати, прокурору Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Директору або іншому працівнику Національного антикорупційного бюро України, заступникам Генерального прокурора України, члену Національного агентства з питань запобігання корупції - Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора України);

3) судді Конституційного Суду України, професійному судді, присяжному та народному засідателю на час здійснення ними правосуддя, працівникам Національного антикорупційного бюро України - Генеральним прокурором України або його заступником;

4) Генеральному прокурору України - заступником Генерального прокурора України [8, Ст.481].

Вираз «здійснення письмового повідомлення про підозру» означає складання тексту письмового повідомлення. Зміст такого повідомлення має відповідати статті 277 Кримінального процесуального кодексу України, а порядок вручення здійснюватися відповідно до статті 278.

Дана глава Кримінального процесуального кодексу України зазначає також особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу щодо визначених категорій осіб. Адже, відповідно до положень статті 276 запобіжні заходи можуть застосовуватися раніше, ніж буде вручене повідомлення про підозру, що є не дуже логічним.

Наприклад, затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Так само й притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку, наприклад, щодо адвокатів мають бути повідомлені відповідні органи адвокатського самоврядування. Щодо інших категорій осіб, передбачених статтею 480 Кримінального процесуального кодексу України, - органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

Таким чином, виходячи з дослідження даного питання, можна дійти такого висновку. В Україні існує не дуже багато категорій, щодо яких встановлено особливий порядок кримінального провадження. Хоча даному питанню й приділена глава Кримінального процесуального кодексу України, вона потребує доповнень та вдосконалення. Наприклад, не зовсім зрозумілим залишається таке поняття як «згода» Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності. Дане поняття потребує уточнення. Окрім цього прикладу існують й інші, над ліквідацією яких слід працювати у майбутньому.