Розв’язок практичних завдань Задача 1.

Слідчий закінчив досудове слідство у кримінальному провадженні за підозрою Сологуба у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і, склавши обвинувальний акт, надіслав матеріали досудового розслідування процесуальному керівнику для його затвердження направлення їх до суду. Перевіривши матеріали, прокурор відмовився затвердити обвинувальний акт. Він повернув справу слідчому із наступними письмовими вказівками для продовження розслідування: 1) встановити мотив вчинення злочину, оскільки ця обставина залишилась нез'ясованою; 2) витребувати від лікарні довідку про те, скільки часу знаходився на лікуванні потерпілий і які витрати понесла лікарня на його лікування; 3) оскільки злочин вчинений способом, що має характер мучення, перевірити, чи підозрюваний не хворіє психічним захворюванням; 4) зібрати дані, які характеризують підозрюваного в побуті і на роботі. Слідчий оскаржив це рішення прокуророві області. У своїй скарзі він вказав, що для кваліфікації дій за ст. 121 КК України мотив не має жодного значення. Що торкається даних, які характеризують підозрюваного як працівника, то вони також не стосуються провадження. Що ж стосується психічного стану підозрюваного, то в матеріалах досудового розслідування є показання, з яких вбачається, що хоч він часом і «впадає в нерви», але психічним захворюванням ніколи не хворів. На закінчення своєї скарги слідчий вказав, що своє завдання він вбачає у «безкомпромісній боротьбі із злочинністю, а не захисті прав та інтересів злочинців, чим мають займатись захисники, а не слідчі».

Дайте правову оцінку ситуації.

Відповідь:

Відповідно до ч. 4 Ст. 40 КПК України слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальни кодексом України, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до ч.1 Ст. 121 КК України умисним тяжким тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Кваліфікуючи злочин за ч. 2 Ст. 121 КК України слідчий мав з’ясувати чи містить дане діяння ознаки складу злочину, що передбачений цією статею. Так, з’ясування мотиву злочину не є необхідним у даному випадку, адже діяння підпадає під вказану норму через спосіб його вчинення, що має характер особливого мучення.

У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» зазначається, що для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов’язковим. Тому, у даному випадку потреба є не у довідці від лікарні, а в результатах експертизи, що має показати, чи слід кваліфікувати дане діяння за Ст. 121 КК України.

Оскільки, кримінальній відповідальності не підлягає особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, Сологуб має пройти психолого-психіатричну експертизу. У даному випадку не слід спиратися на прості показання, а має бути проведена саме вказана експертиза.

Зібрання даних, що характеризують підозрюваного в побуті і на роботі мають важливе значення. Адже дане діяння могло бути вчинене через перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. У такому випадку воно має бути кваліфіковане за Ст. 124 КК України.

Отже, дві вказівки прокурора можна вважати доцільними, а саме про те, чи не хворіє підозрюваний психічним захворюванням та про зібрання даних, які характеризують його в побуті і на роботі. Інші настанови є недоцільними в рамках розгляду даного злочину.