МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧУВАННЯ ТА

ТОРГІВЛІ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

НА ТЕМУ: « Ринок праці та зайнятість населення:теорія та практика »

Виконав: студент I курсу

факультету менеджменту

групи МО-15

Коваль Максим Юрійович

Перевірила: к.е.н., доцент кафедри економічної теорії та права

Кулініч Оксана Андріївна

Харків-2016

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………..…...3

Розділ І Теоретичні засади ринку праці та зайнятості

1.1. Ринок праці та його структура …..…………..........................................4

1.2. Сутність, структура та види зайнятості…...………………...………….8

1.3. Суть, форми і види безробіття………………………...……………….12

Розділ ІІ Ринок праці та зайнятість населення в Росії

2.1. Ринок праці та зайнятість населення в Росії………………………....16

2.2. Статистика ринку праці в Росії………………………..……………...17

2.3. Статистика зайнятості і безробіття населення Росії………………...18

Розділ ІІІ Ринок праці та зайнятість на сучасному етапі в Україні

3.1. Структура та стан ринку праці в Україні …………………………....22

3.2. Порівняльна характеристика ринку праці та зайнятості населення Росії та України…………………………………………………………….....24

3.3. Майбутнє Української політики в області зайнятості………...…….26

Висновки……………………………………………………………………….28

Список використаних джерел………………………………………………...29

Вступ

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить завдання збільшити кількість суспільного продукту і тим самим більшою мірою задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Чималу утрату безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тому роді діяльності, в якому людина може найбільшим чином проявити себе, чи ж позбавляючи їх такої можливості, із-за чого люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним з ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності.

Актуальність теми «ринок праці та зайнятість населення: теорія та практика» полягає в тому, що на даному етапі розвитку суспільства інформаційні технології дуже швидко розвиваються, що сприяє скороченню робочих міст, що призводить до безробіття. Моя задача в цій курсовій роботі показати сучасний стан зайнятості та безробіття в Україні та порівняти показники з сусідньою державою Росією. Дати певні пропозиції для покращення сучасного стану нашої Батьківщини. Зробити зрозумілий розбір сучасних практичних показників стану населення України, а також порівняти її показники з показниками закордонних країн, на прикладі Росії. Зробити аналіз та порівняльну характеристику ринку праці та зайнятості населення цих країн.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ

1. Ринок праці та його структура

Ринок праці - це система соціально-економічних відносин між державою, роботодавцями і працівниками у всьому комплексі трудових відносин, купівлі-продажу трудових послуг, у т.ч. підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації і залучення людей до процесу виробництва. Термін «ринок праці» означає, що як товар найманий робітник пропонує власникові робочого місця свою працю, а не робочу силу, тобто здатність до праці. Але праці на ринку продавати не можна, оскільки на момент продажу робочої сили її ще немає як такої. Насправді на ринку пропонується не праця, а робоча сила.

Поняття «ринок трудових ресурсів» розширює межі соціально-трудових відносин до масштабів трудових ресурсів суспільства. В умовах ринкових відносин він охоплює не тільки економічно активне населення, але й близький до нього трудовий резерв, насамперед випускників загальних, професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, а також ту частину зайнятих у домашньому господарстві, складне матеріальне становище яких спонукує їх виходити на ринок для продажу своєї здатності працювати. На відміну від інших ринків, на ринку трудових ресурсів об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили чи сили здатності до праці, причому предметом торгу є не тільки певний вид здібностей, але й тривалість їх використання. Таким чином, поняття «ринок трудових ресурсів» є більш загальним порівняно з поняттям «ринок праці».

У широкому плані механізм регулювання ринку трудових ресурсів охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних чинників, що визначають функціонування цього ринку. Всі зазначені чинники у різних країнах залежать від економічних та історичних умов розвитку економіки.

Центральне місце нині займає поняття «ринок праці», в якому розкриваються відносини обміну функціональних здатностей до праці (функціональної робочої сили) на засоби життя, тобто на заробітну плату. у більш загальному значенні ринок праці є конкретним вираженням системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на основі чинності закону попиту та пропозиції. Основна функція ринку-забезпечити перерозподіл робочої сили між галузями і сферами виробництва і забезпечити роботою незайняте в даний момент населення через сферу обігу.

На ринку праці взаємодіють роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва) і наймані робітники, формуючи обсяг, структуру і співвідношення попиту та пропозиції на робочу силу.

Основними компонентами ринку праці є:

• сукупний попит, чи загальна потреба економіки в найманій робочій силі;

• сукупна пропозиція, у т. ч. вся наймана робоча сила від усього економічно активного населення;

• вартість робочої сили;

• ціна робочої сили;

• конкуренція (між працівниками, роботодавцями, працівниками і роботодавцями);

• резервування робочої сили .

Сукупна пропозиція охоплює всі категорії працездатного населення, що претендує на роботу за наймом (чоловіки, жінки, молодь, пенсіонери), а також осіб, що бажають працювати не за наймом, а на правах само зайнятості чи підприємництва.

Пропозиція робочої сили на ринку праці має три основні складові: особи, не зайняті трудовою діяльністю і такі, що шукають роботу; особи, що мають намір змінити місце роботи; особи, що бажають працювати у вільний від роботи чи навчання час.

Вона якісно і кількісно змінюється залежно від змін у віковій структурі населення, у системі професійної і загальної підготовки, від сили впливу зовнішнього ринку праці на внутрішній та ін. Диференціація в масштабах пропозиції робочої сили підсилюється тим, що працівники однакового віку і професії різняться статтю, станом здоров'я, якістю професійної підготовки, досвідом, а це, без сумніву, позначається на здатності виконувати конкретну роботу.

Сукупний попит на робочу силу визначається кількістю і структурою робочих місць, що є в економіці і мають бути заповнені. Попит на робочу силу охоплює всю сферу суспільної праці і поєднує як укомплектовані працівниками, так і вільні робочі місця. При цьому розрізняють: ефективний попит, зумовлений кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, у т.ч. заповнені працівниками неефективні робочі місця. Різниця між ефективним і сукупним попитом _~ це зайва кількість зайнятих, складовою частиною якої є приховане безробіття.. Попит на робочу силу на ринку визначається потребою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності чи діяльності за сумісництвом, а також для виконання разових робіт.

Основна частина сукупної пропозиції та попиту на працю У кожний певний момент задоволена, що іза6езпечує функціонування суспільного виробництва (задоволеного попиту). Менша його частина через природний і механічний рух робочої сили і робочих місць (вибуття людей із працездатного віку і вступ до працездатного віку, звільнення і переходи на нове місце роботи, вибуття старих і створення нових робочих місць) виявляється вакантною і вимагає поєднання пропозиції та попиту. ця частина сукупного ринку праці відповідає поняттю поточного ринку праці, суть якого визначається кількістю вакансій і кількістю осіб, зайнятих пошуком роботи.

Для глибокого розуміння суті ринку праці, або ринку робочої сили, його місця і ролі в системі соціально-економічних відносин потрібно застосувати системний підхід як концептуальне бачення місця економічних відносин у системі всієї сукупності соціальних відносин і взаємозв'язків.

Ринок треба розглядати як своєрідний соціально-економічний простір, у якому суб'єкти господарської діяльності реалізують свої інтереси відповідно до об'єктивних економічних законів товарного виробництва.

Специфічність ринку праці визначається також тим, що:

1) специфічність реалізованого товару пов'язана з його безпосередньою єдністю з особистістю робітника, що значно соціалізує економічні процес» на ринку праці;

2) на товарному ринку і ринку послуг контакт між агентами угоди короткий і діловий. Угода ж, яку укладають на ринку праці, передбачає початок тривалих стосунків між працедавцями і продавцями;

3) на ринку праці важливу роль відіграє широке коло негрошових аспектів, серед яких: суть та умови праці; гapaнтiї збереження робочого місця; перспективи професійного зростання; внутрішньо колективні відносини. Роль цих аспектів у деяких випадках може бути вагомішою за рівень заробітної плати;

4) всі угоди, що укладаються між продавцями і покупцями трудового потенціалу дуже різноманітні. Кожен працівник унікальний, а кожне робоче місце певною мірою відрізняється від іншого і визначає специфічні вимоги до претендентів;

5) велика кількість особливих інститутів, своєрідність відносин, що Виникають між агентами ринку праці, зумовлюють потребу у більш чіткій і детальній регламентації різних аспектів їх діяльності, ніж за умов звичайного ринку. Звідси значна структурованість ринку праці, а саме:

• система трудового законодавства, що регламентує умови найму, оплати праці та звільнення працівників;

• різноманітність організацій і служб зайнятості;

• державні програми у галузі праці та зайнятості населення;

• профспілки інші організації найманих робітників різних рівнів.

Практично для всіх концепцій управління характерним є загальне спрямування економічної теорії на людину у всій сукупності її соціально-економічних, державних і моральних характеристик.

Таким чином, концепції нової економічної парадигми є теоретичною базою для розуміння місця і ролі проблем становлення ринку праці, його взаємозв'язків з ринками взагалі і ринком капіталу та ринком товарів зокрема.

1.2 Сутність, структура та види зайнятості

Зайнятість як соціально-економічна категорія характеризує різні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності з одержанням відповідних доходів. До зайнятого населення належать особи обох статей у віці 16 років і більше, котрі у період, який розглядається:

• виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або неповного робочого часу, а також іншу роботу, що дає дохід, самостійно чи в окремих громадян, незалежно від строків одержання безпосередньої плати За працю чи доходу;

• тимчасово були відсутні на роботі з різних причин (хвороба, відпустка, відрядження, перепідготовка, страйки тощо);

• виконували роботу без оплати на сімейному підприємстві.

Зайняте населення - це активна частина трудових ресурсів, залучена до суспільного виробництва. За методологією ООН, до нього належать:

1) ті, що працюють за наймом, у тому числі за кордоном;

2) підприємці (зайняті на власному підприємстві);

З) учні, що одержують стипендії;

4) частково зайняті студенти і домогосподарки; 5) особи вільних професій;

6) військовослужбовці;

7) члени родин, які допомагають у вихованні дітей, догляді за інвалідами та літніми людьми тощо.

За міжнародними. стандартами, для робочих цілей поняття «певна робота» означає роботу, виконувану впродовж не менш як однієї години за тиждень.

Розмежування роботи за· наймом і роботи на власному підприємстві має на меті показати, що зайнятість - це тільки робота за заробітну плату чи платню, для одержання прибутку чи сімейного доходу, включаючи виробництво для власного споживання, що підкреслювалося вище. Зазначимо, що це розмежування не дає змоги робити висновки про статус зайнятого.

Структура зайнятості - це сукупність пропорцій у використанні робочої сили суспільства між:

1) кількістю зайнятих і незайнятих трудових ресурсів у суспільному виробництві;

2. кількістю зайнятих, розподілених за видами зайнятості;

3) зайнятими в матеріальному виробництві й у невиробничій сфері;

4. кількістю зайнятих по регіонах країни;

5) кількістю зайнятих у галузях матеріального виробництва й у найважливіших галузях невиробничої сфери;

б) кількістю зайнятих працівників різних професійно-кваліфікаційних груп .

Зайнятість є соціально-економічним відношенням внаслідок поєднання працівника із засобами виробництва. Вона відображає сукупність відносин та участь людей у суспільному виробництві і пов'язана з процесами формування, розподілу, перерозподілу та використання трудових ресурсів.

Розрізняють поняття повної та ефективної зайнятості. При повної зайнятості роботою забезпечені всі, хто потребує її; й ті, хто бажає працювати, але відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили. Це означає, що роботою має бути забезпечений кожен, хто хоче й може працювати. Отже, в Україні не повинні пустувати орні землі, простоювати обладнання й машини іт. ін. Однак використовувати потрібно не всі, а тільки придатні ресурси, наприклад, не можна використовувати дитячу працю, працю інвалідів та ін. Ефективний же розподіл ресурсів,

тобто використання їх з максимальною віддачею, забезпечуватиме повний обсяг виробництва.

Ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: економічної - як найбільш раціональне використання людських ресурсів соціальної - як найбільш повна відповідність інтересам людини праці. Вона означає здатність суспільної системи управління відтворювати соціально-економічні умови розвитку працівників відповідно до вимог інтенсифікації та динамізму суспільного виробництва й досягнення середнього рівня життя населення.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників , яка відображає рівень ефективності зайнятості і охоплює такі групи показників:

1. Пропорції розподілу ресурсів праці за характером їх участі в суспільно корисній діяльності. Вони показують, на якому рівні продуктивності праці задовольняється· потреба населення в робочих місцях і якими шляхами досягається повна зайнятість.

2. Рівень зайнятості працездатного населення в господарстві відображує, з одного боку, потребу громадян в оплачуваній роботі, а з другого - потребу господарства у працівниках.

3. Структура розподілу працівників по галузях господарства, що по суті є пропорцією розподілу трудового потенціалу за видами занять.

4. Професійно-кваліфікаційна структура працівників - показує розподіл працюючого населення за професійно-кваліфікаційними групами і відображає збалансованість підготовки кадрів з потребою економіки у кваліфікованих працівниках;

Раціональність зайнятості визначається: ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття із суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і· якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць без шкоди для здоров'я, ЩО дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Види зайнятості - це розподіл активної частини трудових ресурсів у сферах і галузях господарства. З усіх видів діяльності найважливішою є праця - джерело матеріальних і нематеріальних цінностей і послуг, що надаються на основі суспільного поділу праці. В економіці виділяють такі види зайнятості:

• повна зайнятість (зайнятість протягом певного нормативного для конкретної країни періоду);

• неповна зайнятість (зайнятість протягом часу, який менший за нормативну тривалість робочого періоду);

• первинна, основна зайнятість (зайнятість на одному робочому місці);

• вторинна, третинна, додаткова зайнятість (зайнятість на двох та більше робочих місцях);

• зареєстрована зайнятість (якщо підприємство, робоче місце є зареєстрованими юридичними особами і своєчасно надають статистичну звітність);

• незареєстрована діяльність (якщо підприємство з будь-яких причин ухиляється від реєстрації).

Форми зайнятості - організаційно-правові способи та умови використання праці. Кожний вид зайнятості створюється за допомогою організаційно-правових форм, що охоплюють норми правового регулювання тривалості та режимів робочого дня (повний або неповний робочий день, жорсткі або групові режими праці та відпочинку), регулярність трудової діяльності (постійна, тимчасова, сезонна, епізодична праця), місце виконання праці (на підприємстві, вдома), статус діяльності (основна, додаткова) і т. ін.

Розрізняють основну і спеціальну форми зайнятості. Основна форма зайнятості регулюється трудовим законодавством. Типові правила внутрішнього розпорядку для працівників і службовців підприємств і організацій затверджуються Міністерством праці і соціальної політики за погодженням із профспілкою і регулюють трудову діяльність працівників. Існують також галузеві пpaвилa внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальні форми зайнятості відрізняються від основних тим, що трудова діяльність не збігається з вимогами типових правил і потребує спеціального правового регулювання. Такою є зайнятість з неповним робочим днем, неповним робочим тижнем, на умовах надомництва, за сумісництвом, з умовами гнучкого робочого часу, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.