20. Культура мови і культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. cultura - догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова - це прояв культури. "Мова утримує в одному духовному полі національної культури усіх представників певного народу і на його території, і за її межами. Вона цементує всі явища культури, є їх концентрованим виявом"⁷. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Мова та ідеологія

 

1. Мовою людина почала цiкавитись iз того часу, коли усвiдомила себе людиною. Немає мiфологiї, релiгiї, у якiй не були б заторкнутi питання мови.

У пантеонах багатьох релiгiй знаходимо обожнення мови. Так, у давньоiндiйському пантеонi була богиня Вач, тобто богиня Мова. Усякi порушення правильностi мови вважалися образою для богинi, грiхом. І навпаки: “Кого Вач (Мова) любить, того вона робить могутнiм” (“Рiгведа”).

Вражає своєю фундаментальністю трактування мови у християнстві. “У святому Письмі Бог прославляється і як Слово, не тільки тому що він подавець розуму, мудрості і причина всього сущого, яка неподільно містить у собі все суще раніше його втілення в буття, але й тому, що (слово Його) поширюється всюди, досягаючи, як сказано у Письмі, меж усесвіту, а, головне, тому, що божественне Слово своєю доступністю перевершує будь-яку можливу доступність, і в той же час воно позамежне всьому сущному – через надприродну замежність. Ось це Слово і є простота, єдино існуюча Істина, на яку як на сукупність чистого і правдивого знання спирається непохитна основа віруючих – божественна віра, що стверджує як їх у незмінно самототожній Істині, так і Істину – в них, тим самим даруючи всім віруючим доступне знання Істини” (Діонісій Ареопагіт).

Якщо не обожнення, то пiєтет до рiдної мови знаходимо в усiх народiв на рiзних стадiях їх розвитку.

У карібів дотримання святості слова зайшло так далеко, що по-карібському можуть говорити тільки чоловіки, жінки мають користуватись іншою мовою – аравакською.

2. Шанобливе ставлення до рiдної мови досить часто супроводжується повною зневагою до iнших мов. Так, навiть на батькiвщинi демократiї – у стародавнiй Грецiї – вважалося, що всi не греки– варвари, “бурмотiння” яких не вiдрiзняється вiд мукання бикiв (одне з пояснень слова “варвар” – “той, що бурмоче”).

У цьому виразно проявляється роль мови як iдеологiчного чинника.