9. Чому в. Сухомлинський не радить учителю ставити оцінку учневі за погану відповідь, доповнення, письмову роботу тощо?

В.О. Сухомлинський підкреслював, що оцінка — це один із найбільш тонких інструментів виховання. Залежно від того, як ставиться учень до оцінки, можна робити висновок про його довіру й повагу до вчителя. Тому в своїй практичній діяльності В.О. Сухомлинський ніколи не ставив незадовільної оцінки, якщо учень не міг з тих чи інших умов досконально оволодіти знаннями, бо ніщо так не пригнічує дитину, як усвідомлення безперспективності, думка про те, що він ні на що не здатний. «Лише світле почуття оптимізму є цілющим струмочком, який живить річку думок», — пише педагог. Великий практик закликає вчителів не поспішати ставити учню незадовільну оцінку, щоб не виснажувати його внутрішню силу і зберегти надію на радість успіху.

Відсутність постійного невдоволення, гніву, роздратування, байдужості з боку вчителів та батьків, створення умов для того, щоб учні бачили «завтрашню радість», відчували доброзичливе ставлення вчителя, сприяють життєрадісній атмосфері середовища дитини.

10. Яким чином Ви зможете реалізувати пораду Сухомлинського про те, що наочність- стежина пізнання і світло, як осяває цю стежину.

Єдиним засобом виховання уважності є вплив на думку, і наочність лише тією мірою сприяє розвитку і поглибленню уважності, якою вона стимулює процес мислення. Наочний образ предмета може сам по собі привернути увагу на тривалий час, але мета застосування наочності полягає зовсім не в тому, щоб на весь урок привернути увагу учня, — наочність приноситься на урок для того, щоб на якомусь етапі пізнання діти відволікались від образу, перейшли в думці до узагальнюючої істини, закономірності.

Якщо при вивченні багатьох загальноосвітніх навчальних дисциплін дидактичний принцип наочності викладання грає хоч і важливу, але все-таки посередню роль, то на заняттях образотворчого мистецтва наочність навчання набуває першочергового значення, будучи одним з головних засобів інформації про досліджуваному матеріалі.

Головна увага при навчанні малювання з натури звертається на правильне зображення натури, на правильну передачу перспективних явищ, особливості світлотіні, конструкцій предмета.

Але все ж найкращим засобом наочного навчання є малюнок самого педагога на класній дошці, на аркуші паперу і на полях альбому самого учня.

Перший вид - малюнок на класній дошці - є прекрасним методом наочного навчання. Він допомагає зрозуміти побачене, впливає на розумовий розвиток дитини, на правильність його суджень. Малюнки на класній дошці повинні передати саму головну думку вчителя, опускаючи все випадкове і другорядне.

Другий вид - це замальовка вчителя на полях малюнка школяра. Такими замальовками ми користуємося в тому випадку, коли помилка в малюнку помічена в одного, двох учнів і немає сенсу відволікати увагу всього класу.

Третій вид - виправлення помилок в малюнку учня рукою вчителя. Особиста поправка малюнка учня викладачем має велике освітнє значення. Учень бачить, як можна виправити саме його малюнок.

Велике освітнє і виховне значення має демонстрація малюнків видатних художників. Учень, розглядаючи малюнок, зроблений рукою великого майстра, бачить, який виразності можна домогтися, малюючи звичайним олівцем

Тобто пораду можемо зреалізувати кількома способами:

1.якщо діти виконують малюнок, то ти їм приносиш фігури, обємні предмети і таким чином вони бачать як це виглядає;

2.намалювати самому на дошці;

3.показати картини інших художників.