Тема 17.2. Міжнародна валютно-фінансова система

Зовнішньоекономічні зв'язки між країнами викликають необхідність обміну їхніх валют.

Економічні відносини, які пов'язані з функціонуванням світових грошей і обслуговують різні види міжнародних господарських зв'язків (зовнішня торгівля, міграція капіталів і робочої сили, реінвестування прибутків, переказ доходів, позики і субсидії, науково-технічний обмін, туризм тощо), називаються валютними відносинами.

Валюта (ціна, вартість) – це грошова одиниця країни.

Кожна країна має власну національну валютну систему, сформовану на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права.

На основі національних валютних систем утворюється світова валютна система.

Таким чином, варто розрізняти національну й світову валютні системи. Перша виражає собою форму організації валютних відносин окремої країни, обумовлену національним законодавством, друга – форму міжнародних валютних відносин, юридичне закріплену міждержавними угодами.

Міжнародна валютна система являє собою набір правил, законів, установ, що регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх ринках.

Національна валютна система включає наступні основні елементи:

– національну валюту;

– офіційні золоті й валютні резерви та їхній склад;

– валютний паритет;

– умови обміну національної валюти на іноземну валюту;

– валютні обмеження (при їхній наявності);

– порядок і форми міжнародних розрахунків.

Національна валютна система нерозривно пов'язана з грошовою системою країни.

Складовими елементами міжнародної валютної системи є:

– основні міжнародні платіжні засоби (резервні національні валюти, золото, СДР, євро);

– склад і структура міжнародної валютної ліквідності;

– механізм встановлення і підтримки валютних курсів;

– умови конвертованості валют;

– режим міжнародних валютних ринків і міжнародних кредитів;

– визначення статусу міждержавних фінансових установ, що регулюють валютні відносини (міжнародні валютно-кредитні організації, наприклад, Міжнародний валютний фонд (МВФ)).

Світова валютна система пройшла у своєму розвитку три етапи: перший – від початку її виникнення (XIX ст.) до початку другої світової війни, другий – з кінця 40-х років до 70-х років (зміст цього етапу був визначений Бреттон-Вудською конференцією в 1944 р.); третій етап розпочався в 70-их роках XX ст. й триває донині, оформився він у 1976 р. на Ямайці.

На перших двох етапах світова валютна система була заснована на золотому стандарті, коли за національною валютою законодавче закріплювався золотий зміст, і банки здійснювали розмін банкнот, які вони випускали, на золото. На третьому етапі офіційний продаж золотих зливків на валюту було припинено спочатку в США, потім – на міжнародних ринках. Світовим грошовим еталоном була названа міжнародна грошова одиниця SDR (спеціальні права запозичення).

Колективні валютні одиниці одержали поширення в результаті кризи світової валютної системи, яка призвела до заміни золота як світових грошей різними замінниками. Ці валютні одиниці вводяться, насамперед, як рахункові гроші для порівняння курсів національних валют. Вони не випускаються у вигляді банкнот чи монет, а є тільки записаними на рахунках грошима (book money), їхній курс встановлюється країнами-засновницями, які хочуть їх перетворити на світові гроші для обслуговування міжнародних розрахунків, тобто девізів.

Оскільки національні валюти втратили зв'язок із золотом, останнє перестало виконувати функцію загального засобу платежу, що означає демонетизацію золота, перетворення його на звичайний товар, ціна на який встановлюється під впливом попиту та пропозиції. Але, проте, ліквідність золота залишається дуже високою.

Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на основі валютного курсу.

Валютний курс – ціна грошової одиниці певної національної валюти, виражена в грошових одиницях валюти іншої країни.

За золотого стандарту курс валют був твердим. Він ґрунтувався на золотому паритеті (лат. pantos – рівність). Мірою ваги золота була тройська унція, прирівняна до 31,1 г золота. Якщо, наприклад, золотий вміст англійського фунта стерлінгів складав 1/4 унції золота, а долара США – 1/20, то їхній валютний курс був 1:5, тобто 1 ф. ст. дорівнював 5 дол.

Доречно зазначити, що золотий вміст російського рубля до 1917 р. дорівнював 0,774232 г золота, а зовсім недавно в 60-х–90-х роках XX ст. 1 рубль дорівнював 0,987672 г золота. Один долар у ці роки дорівнював 0,888571 г. Курс долара до рубля дорівнював: 1 дол. = 0,8996 копійки. Але зазначимо, що це співвідношення не враховувало купівельної спроможності обох грошових одиниць, лише їхній золотий вміст.

Після офіційного припинення обміну долара на золото (1971 р.) тверді курси валют поступилися місцем плаваючим (гнучким, ринковим).

Змінний курс валют визначається не золотом, а попитом та пропозицією на валюту. А на попит та пропозицію іноземної валюти, отже, на валютний курс впливає вся сукупність як внутрішніх, так і зовнішніх економічних відносин країни: національний доход і рівень витрат виробництва; реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні; рівень довіри до національної валюти на світовому ринку тощо.

Для включення національної економіки у світову важливо, щоб національна валюта була конвертованою. Конвертованість валюти – це здатність національної грошової одиниці вільно використовуватися в різних міжнародних розрахунках.

З огляду на режим обміну розрізняють вільно конвертовану валюту (ВКВ), частково конвертовану і неконвертовану.

ВКВ опосередковують міжнародні розрахунки, тобто виконують функції світових грошей. Сьогодні до ВКВ належать долари США і Канади, фунт стерлінгів, євро, японська ієна, швейцарський франк.

Більшість країн мають частково конвертовані валюти.

До неконвертованих належать валюти країн, уряди яких застосовують жорсткі заходи для ввозу, вивозу, обміну, із продажу й купівлі національної та іноземної валюти. До них в основному належать валюти країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою.

Існує гіпотеза, що основою співвідношення обміну двох валют є паритет купівельної спроможності (ПКС). Розроблена на базі цієї гіпотези теорія ПКС пов'язує динаміку валютного курсу зі зміною співвідношення цін у відповідних країнах:

Р₁=r×Р₂ (17.1)

або

r=Р₁/Р₂ (17.2)

де r – валютний курс;

Р₁/Р₂ – рівні цін у розглянутих країнах.

Дана теорія побудована на припущенні, що міжнародна торгівля згладжує різницю в русі цін основних товарів у світовій торгівлі. Такі товари повинні мати у всіх країнах приблизно однакові ціни, обчислені в одній і тій самій валюті.

Регулювання міжнародної валютної системи здійснюється міжнародними фінансовими організаціями, до яких належать: міжнародний валютний фонд (МВФ), міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), міжнародна асоціація розвитку (МАР) тощо. Зміст їхньої діяльності – прагнення створити такий механізм координації світових валютних відносин, у якому б уживались ринкові сили з міждержавним регулюванням. Однак ці організації не змогли усунути глибокі протиріччя міжнародної валютної системи, і її проблеми дотепер залишаються актуальними.