7. «Прецедентний текст», його характеристика.

Прецедентний текст — певний текст, зображення чи мелодія, які відомі певній спільноті — та для нагадування (використання) яких достатньо цитати,алюзії, натяку.

Використання прецедентних текстів — одна з головних особливостей людської культури взагалі. Головною рисою прецендентних текстів є саме те, що вони часто відсилають не просто до тексту чи конкретного зображення, — а до ставлення та сприйняття цієї інформації, часто у різних її варіантах.

Прецедентним текстом вважається загальновідома інформація. Проте дуже часто такі тексти є і важливими, і сакральними: наприклад, такі книги якБіблія чи Коран є безсумнівно прецедентними для релігійних суспільств, християн чи мусульман, відповідно. Однак, насправді первинним є саме спільність, а не важливість прецедентного тексту. Мультфільми бачені в дитинстві чи відомі фрази політиків також можуть бути прецедентними текстами. Яскравим прикладом прецедентного тексту є національний гімн: вступні його чотири слова: «Ще не вмерла України...» — викличуть у будь-якого українця цілий набір емоцій, спогадів та вражень.

Головним ефектом використання прецедентних текстів — збагачення спілкування: немає потреби переказувати фабулу та описувати персонажів відомого фільму, а достатньо процитувати пару вдалих фраз — усе інше співбесідник згадає сам, в патріотично налаштованих людей коли грає гімн є відчуття "мурашок на шкірі" і т.п. Чим більше текстів для конкретної спільноти є прецендентними і чим більшу сферу вони охоплюють, — тим міцнішою є ця спільнота, тим глибші її внутрішні зв'язки і тим легшим є спілкування.

Значення прецедентних текстів настільке велике, що окремі людські культури можна розглядати як спільноти з різними сукупностями прецедентних текстів.

Зараз основним шляхом формування спільного корпусу прецедентних текстів в межах країни є загальна школа. Саме тому дуже велике значення має таке явище як загальнообов'язкові навчальні плани і програми.

8. Персональний дискурс дошкільника (діалогічний і монологічний дискурси). Повсякденний тип мовленнєвої культури дошкільника.

У персональному дискурсі людина, що говорить, є особистістю й представляє себе.. Персональний дискурс поділяється на буттєвий та побутовий. Буттєвий дискурс намагається передати внутрішній стан, емоції людини, що говорить. Він представлений художніми, філософськими та психологічними інтроспективними текстами. Побутовий дискурс, як правило, представлений діалогом між добре знайомими людьми.

9. Мовна свідомість - підгрунття мовленнєвої особистості дитини

Мовна свідомість - це найвищий рівень вербального відображення дійсності і мовленнєвомовної саморегуляції, ознаками якої є: а) соціальний характер, опосередкованість знаковими (мовними) структурами; б) здатність до спонтанної мовної і мовленнєвої рефлексії; в) внутрішній діалогізм (можливість слухати себе під час говоріння і для більш точного смислоформулювання за потреби перебудовувати своє висловлювання, розмова із самим собою у внутрішньому мовленні); г) предметність – у цьому випадку, як зауважує вчена, - ідеальний предмет – смислоформулювання, смислоформування (Л.О.Калмикова).

Мовна самосвідомість є найвищим рівнем розвитку мовної свідомості, основою формування розумової і мовленнєвої активності, а також самостійності особистості в її судженнях і мовленнєвих діях та вчинках; образом свого мовлення й індивідуальної мови і ставлення до них. Ці образи і ставлення нерозривно поєднані з намаганням до мовленнєво-мовної самозміни, самовдосконалення із спробами знайти смисл власної мовленнєвої діяльності (Л.О.Калмикова).