Абрикос звичайний
Плоди Абрикосу – Armeniacae fructus
Абрикос звичайний – Armeniaca vulgaris
Родина Розові – Rosaceae
Опис:Багаторічне дерево, має щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові. Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку. Плід — округла або обернено яйцевидна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком. Поширення: У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі. Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»). Заготівля:Плоди збирають під час їхньої стиглості. Хімічний склад: М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо. Біологічна дія та застосування: Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазіатських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Із висушених плодів абрикосу виготовляють клітковину, яка справляє послаблюючу дію.
Смоковниця звичайна
Плоди Смоковниці( Інжиру) – Ficusi caricae fructus
Смоковиця звичайна – Ficus carica
Родина Шовковицеві – Moraceae
Опис: Одно- або дводомна листопадна субтропічна, з молочним соком рослина родини шовковицевих. В дикому стані смоківниця являє собою куги, або невисоке деревце, в культурі - велике дерево (до 15 м заввишки) з товстими, слабо розгалуженими гілками. Листки великі, чергові, довго-черешкові, серцевидні, 3-5-лопатеві за формою (залежно від сорту листки можуть бути й іншої форми). Квітки маленькі, непоказні, розміщені всередині м'ясистого порожнистого суцвіття-сиконія з вузьким отвором зверху. Розрізняють З типи квіток: чоловічі (тичинкові), жіночі коротко-стовпчикові, так звані галові, жіночі довго-стовпчикові, що дають плоди. Довго-стовпчикові квітки формуються в суцвіттях, які в процесі розвитку перетворюються на великі соковиті супліддя-фіги. Чоловічі й галові квітки формуються в суцвіттях, що мають менші розміри й завжди залишаються твердими (в них утворюється пилок і розвиваються оси бластофаги, дорослі жіночі особини яких запилюють довго-стовпчикові квітки). У диких рослин смоківниці обидва типи суцвіть містяться на одному й тому самому дереві, у більшості культурних - на різних деревах. Плоди - горішки, що містяться всередині м'ясистого супліддя - фіги. Цвіте у квітні - травні. Плоди достигають у липні - серпні. Поширення: В дикому стані смоківниця росте в Середземномор'ї, Малій та Південній Азії (в СНД зустрічається на Кавказі і в Середній Азії). В Криму смоківницю культивують як плодову рослину. Заготівля: Плоди збирають у серпнi-вереснi. У кiнцi вересня — на початку жовтня заготовляють листки для одержання фурокумаринiв. Листки мають бути розвиненi, довжина їхньої пластинки досягати 13–25 см. Щоб запобiгти опiкам, листки треба збирати в рукавицях i захисних окулярах. Зрiзанi листки розкладають шаром завтовшки до 5 см на брезент або вiдкриту асфальтовану площадку. Протягом дня слiд її 3–4 рази перевернути вилами. Готовнiсть сировини визначають за ламкiстю черешкiв. Хімічний склад: Сушені супліддя смоківниці містять 50-70% цукрів, 5% пектину, 4-6% білків, жири (1,3%), органічні кислоти (до 1%), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни Вр В2, В6, С, РР, пантотенову й фолієву кислоти, каротин, протеолітичний фермент фіцин та мінеральні речовини (калій, кальцій, магній, фосфор, залізо). Біологічна дія та застосування: Супліддя смоківниці виявляють легку послаблюючу дію й використовуються при хронічних запорах. Плоди інжиру входять до комбінованих препаратів кафіол та регулакс ,що діють послаблююче. Як дезинфікуючий і пом'якшувальний засіб супліддя застосовують при бронхіті, сильному кашлі й пневмонії, зовнішньо, у вигляді полоскань, - при ангіні й фарингіті. Кафіол - комбінований препарат, що містить у 1 брикеті листків сени 0,7 г, плодів сени 0,3 г, м'якоті плодів сливи 2,2 г, плодів інжиру 4,4 г, олії вазелінової 0,84 мл. Має приємний фруктовий запах і смак.
Показання до застосування: Для короткочасного застосування при запорах або станах, які потребують полегшення дефекації. Як дієтичний продукт смоківницю рекомендують при тромбо-емболічних захворюваннях і захворюваннях серцево-судинної системи, при анемії, для поліпшення травлення, ослабленим хворобою людям та в геріатричній практиці. Вживання смоківниці протипоказане хворим на цукровий діабет, при гострих запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при сечокислому діатезі. Молочний сік рослини використовують у народній медицині від бородавок, в умовах експерименту він затримує ріст саркоми, згубно діє на гельмінтів.