24. Соціальна реабілітація сліпих: інноваційні підходи в Україні

Соціально-побутова та соціально-средовая реабілітація інвалідів з порушеннями зору забезпечується системою орієнтирів - дотикових, слухових і зорових, які сприяють безпеці пересування та орієнтуванні в просторі.

Дотикальні орієнтири: напрямні поручні, рельєфні позначення на поручнях, таблиці з опуклими написами або шрифтом Брайля, рельєфні плани поверхів, будівлі тощо; змінюваний тип покриття підлоги перед перешкодами. Слухові орієнтири: звукові маяки при входах, радіотрансляція. Зорові орієнтири: різні спеціально освітлювані індекси у вигляді символів і піктограм з використанням яскравих, контрастних кольорів; контрастне колірне позначення дверей і т.п.

Вирішальний момент у психологічній реабілітації - відновлення соціальних позицій інваліда по зору, зміна ставлення до свого дефекту і сприйняття його як особистого якості, індивідуальної особливості.

Особливе місце займає навчання навичкам використання в роботі комп'ютерної оргтехніки, вміння орієнтуватися в науковій інформації, ефективно її використовувати для вирішення практичних завдань. Розвивається практика індивідуального навчання. Організовуються виховна, культурно-просвітницька робота і дозвілля учнів.

Курс соціальної реабілітації забезпечує оволодіння навичками самостійної орієнтування в просторі, соціально-побутової орієнтування і самообслуговування, читання та письма за системою Брайля, машинопису та інших комунікативних засобів. Незрячих навчають правилам користування громадським транспортом, вчать робити покупки в магазині, користуватися поштою і т.д.

Інваліди з патологією зору відчувають певні труднощі при необхідності самостійного користування транспортом. Для сліпих важливі не стільки технічні пристосування, скільки адекватна інформація - вербальна, звукова (орієнтує, що попереджає про небезпеку і ін)

Слабозорі людина потребує при користуванні транспортом у зміні величини покажчиків, посилення контрастності колірної гами, яскравості освітлення об'єктів, транспортних елементів, які дозволяють йому використовувати, диференціювати, розрізняти транспортні засоби та пристрої. Для людини з повною втратою зору доступ до громадського транспорту можливий лише зі сторонньою допомогою.

Важливе значення для соціальної інтеграції інвалідів із зоровими розладами мають заходи соціальної реабілітації. Для реалізації цих заходів необхідно забезпечення незрячих допоміжними тифлотехнічних засобів:

- Для пересування і орієнтування (тростина, системи для орієнтації - локатори лазерні, світлові й ін)

- Для самообслуговування - тіфлосредства культурно-побутового і господарського призначення (кухонні прилади і пристосування для приготування їжі, для догляду за дитиною та ін)

- Для інформаційного забезпечення, навчання;

- Для трудової діяльності - тіфлосредства і пристосування, якими незрячих забезпечує виробництво в залежності від виду трудової діяльності

25. Спеціалізовані будинки для інвалідів: можливості впровадження в Україні

 Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів,  геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці (далі –    Будинок-інтернат) є стаціонарною соціально-медичною установою загального  типу для денного, тимчасового (до шести місяців) або постійного (понад шість місяців) проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

 Основними завданнями Будинку-інтернату є:

2.1.1. Забезпечення прав та інтересів, належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості та забезпечення надання медичної допомоги підопічним.

2.1.2. Надання соціальних послуг: стаціонарного, тимчасового та денного догляду, представництва інтересів.

 Будинок-інтернат може надавати послуги: паліативного/хоспісного догляду,  консультування.

Соціальні послуги можуть надаватися: безоплатно, із встановленням диференційованої плати, за плату відповідно до законодавства.

Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються відповідно до чинного законодавства та затверджуються Засновником.

2.1.3. Надання комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

 2.2. Підопічні Будинку-інтернату забезпечуються:

- житловою площею з усіма комунально-побутовими послугами;

- одягом, взуттям, постільною білизною, засобами особистої гігієни, м’яким і твердим інвентарем та столовим посудом;

- раціональним не менше ніж чотирьохразовим харчуванням, у тому числі дієтичним, з урахуванням віку та стану здоров’я підопічних Будинку-інтернату в межах натуральних норм харчування. Проміжки часу між прийманням їжі не повинні бути більше ніж чотири години, останнє приймання їжі організовується за дві години до сну;

- слуховими апаратами, окулярами, зубним протезуванням, технічними та іншими засобами реабілітації у порядку, встановленому чинним законодавством.

 2.3. Підопічним Будинку-інтернату гарантується:

- забезпечення медичної допомоги підопічному, включаючи невідкладну, при наявності медичних показань, консультативна допомога, стаціонарне лікування на базі закріплених закладів охорони здоров’я в порядку, встановленому чинним законодавством

- забезпечення медикаментами та необхідними лікарськими засобами відповідно до призначень лікарів в межах фінансових можливостей Будинку-інтернату;

- забезпечення засобами та умовами для проведення заходів культурно-масової роботи та працетерапії;

- організація захисту прав та представництво інтересів.

Профілізація інтернатних установ: пансіонати для ветеранів війни та праці (14); будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (57); спеціальні будинки-інтернати (3); психоневрологічні інтернати (145); дитячі будинки-інтернати (57).

Основною категорією інвалідів, які проживають в інтернатних установах системи соціального захисту, є інваліди з психічними захворюваннями. У системі на сьогодні діють 145 психоневрологічних інтернатів, в яких проживає 28 тис. інвалідів старших 18 років. В 57 дитячих будинках-інтернатах на повному державному утриманні перебуває 8 тис. дітей. До будинків-інтернатів приймають на повне державне забезпечення громадян похилого віку (жінок з 55 років, чоловіків з 60 років) та інвалідів І і II груп старших 18 років. Контингентом психоневрологічних інтернатів є інваліди І і II груп з психічними захворюваннями старші 18 років і психічно хворі громадяни похилого віку (жінки з 55 років, чоловіки з 60 років). До дитячих будинків-інтернатів приймають дітей віком від 4 до 18 років з аномаліями розумового і фізичного розвитку.

Типи дитячих будинків-інтернатів: для дітей з фізичними вадами і нормальним інтелектом шкільного і дошкільного віку, в яких значно утруднене або неможливе самостійне пересування і які частково себе обслуговують; для дітей-імбецилів, фізично здорових, шкільного та дошкільного віку, які можуть самостійно пересуватися, самообслуговуватися; для фізично здорових дітей з глибокою розумовою відсталістю в ступені ідіотії, які можуть самостійно пересуватися; для ліжково-хворих дітей різного ступеня розумової відсталості, які страждають важкими порушеннями нижніх та верхніх кінцівок, не можуть самообслуговуватись і самостійно пересуватися.

На думку укладачів державної доповіді "Про становище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами" (ст. 56) в Україні є необхідність переорієнтації діючої системи соціальних послуг з переважно інституційної моделі на модель послуг на рівні громади або вдома у клієнта. Не відкидаючи в цілому потреби в існуванні інституцій за умов складної економічної ситуації, необхідно сприяти забезпеченню права громадянина на вибір виду послуги. Хоча окремі моделі соціальних послуг за місцем проживання демонструють їх ефективність, наявність їх досі суттєво не вплинула на реформування соціальних послуг в Україні.