18. Поняття про інноваційний процес та його структуру. Етапи інноваційного процесу. Основні перешкоди на шляху впровадження інновацій та способи їх усунення

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання.

Розрізняють три види інноваційного процесу :

• простий амо презентаціюиійний (натуральна форма);

• простий амо презентаціюи (товарна форма);

• розширений.

Простий амо презентаціюиійний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого амо презентаціюи інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Простий інноваційний процес переходить у товарний за дві фази:

1) створення інновації та її поширення;

2) дифузія нововведення.

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження — розробки — виробництво — маркетинг — продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Також можна виділити такі структури:

-діяльність:мотиви, ціль, завдання –методи і форми організації

-рівнева

-струк-ра управління інноваційними процесами

-суб’єктна

-струк-ра життєвого циклу

Специфіка інноваційного процесу така, що з розробленням інновації центр уваги поступово переміщується від сфери досліджень до сфери збуту. Водночас елементи інноваційного процесу перебувають у тісній взаємодії, постійно обмінюючись інформацією.

ЕТАПИ

В основі визначення генетичної структури інноваційного процесу лежить основний закон розвитку систем. Відповідно до цього закону система проходить у своєму розвитку кілька стадій: виникнення, становлення, зрілість, перетворення (в літературі для позначення такого процесу розвитку використовується поняття «життєвий цикл»).

На першому етапі відбувається виникнення інновації в результаті певної діяльності: інноваційна ідея (задум), відкриття, винахід і т.д. перетворюються в інновацію, починається її «самостійне» існування та функціонування. Потім інноваційний процес вступає в нову фазу, причому лише у випадку широкої зацікавленості потенційних споживачів інновації в її використанні, що і зумовлює перехід на нову стадію.

Другим етапом можна назвати етап становлення інновації (широке впровадження інновації, поступово наростаюче застосування в різних областях людської діяльності, завоювання потенційної області ефективного використання). Завершується даний етап припиненням проникнення інновації в області її застосування, відносної її стабілізацією.

Третім етапом інноваційного процесу є процес його зрілості. Це етап «панування» певної інновації як способу задоволення конкретної потреби. Завершується цей етап ефективної альтернативи початком заміни даного продукту, техніки, технології, стосунки новим, більш прогресивним.

Четвертий етап інноваційного преса характеризується скороченням масштабів застосування інновації, пов’язаний із заміщенням новими інноваціями, що знаходяться на стадії росту (становлення).

ПЕРЕШКОДИ

Упровадження нової ідеї, проекту або технології часто наштовхується на різні перешкоди, які названо амо презентаціюи бар’єрами.

Антиінноваційні бар’єри (франц. Barriere — перешкода, перепона) — зовнішні або внутрішні перешкоди, які заважають здійсненню інноваційної діяльності.

До зовнішніх бар’єрів належать:

— соціальні бар’єри (несумісність нового з наявним досвідом і цінностями, прийнятими в суспільстві; стереотипи мислення педагогічного співтовариства);

— організаційні бар’єри (протидія керівних органів освіти втіленню нововведень; відсутність координаційних центрів з розроблення та впровадження педагогічних інновацій);

— методичні бар’єри (брак методичного забезпечення нововведення, недостатня поінформованість у галузі педагогічної інноватики);

— матеріально-технічні бар’єри (навантаження педагогів, побутові умови, рівень заробітної платні).

До внутрішніх бар’єрів належать психологічні (особистісні) бар’єри, які приховують глибинні особистісно-професійні проблеми.

Психологічні бар’єри — психічні стани, що виявляються в неадекватній пасивності педагога, яка заважає здійснювати інноваційну діяльність.

Психологічні бар’єри існують як:

1) форма прояву соціально-психологічного клімату колективу в умовах інновацій у вигляді негативних психічних станів працівників, спричинених нововведенням;

2) сукупність дій, суджень, понять, очікувань і емоційних переживань працівників, у яких усвідомлено чи неусвідомлено, приховано чи неприховано виражаються негативні психічні стани.

У подоланні психологічних бар’єрів в інноваційній діяльності педагога ефективними є різноманітні групові психотехнології. Автори однієї з них, зарубіжні психологи К. Левін, Д. Джибб, В. Байон, А.-К. Райс, М. Райош використовують принцип «навчання того, як навчитися» під час випробування нових форм поведінки в обстановці, яка нічим не загрожує особистості. Процедурно така робота охоплює амо презентацію, зворотний зв’язок, експериментування. Учасники заняття отримують допомогу в розвитку таких специфічних комунікативних навичок, як опис поведінки, передавання почуттів, активне слухання, конфронтація. Ведучий заняття при цьому зберігає пасивну позицію.