НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

ІНДИВІДУАЛЬНА ДОМАШНЯ РОБОТА

"Інноваційна модель підприємництва:зміст, риси, особливості,межі"

з дисципліни:

"Основи економічної теорії"

Студентки ННІІДС БМ-362

Колонюк К.О.

Київ 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Сучасний стан моделі підприємництва в Україні …………………………..6

1.1.Інноваційне підприємництво в Україні …………………………………….12

РОЗДІЛ 2. Шляхи вирішення проблеми …………………………………………………18

2.1.Рекомендації щодо покращення інноваційного підприємництва в Україні..18

2.2.Досвід Польші ………………………………………………………………….20

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одним з найістотніших чинників результативного конкурування підприємства є його здатність і результативність впровадження інновацій.

Відповідно до Закону України „Про інноваційну діяльність” - інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) – підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг.

Актуальність теми. У сучасних умовах інноваційна модель розвитку економіки України закладає основи для становлення інноваційного підприємництва і стійкого підвищення його ефективності. Інноваційний шлях реформування є підґрунтям і запорукою стабілізації ефективності та зростання конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Необхідність переходу України до інноваційної моделі розвитку зумовлена вичерпанням джерел післякризового зростання, уповільненим темпом інвестування коштів в розвиток нової матеріально-технічної бази і знань, загостренням проблем збереження науково-технічного потенціалу.

Як свідчить практика, Україна характеризується низьким рівнем інтеграції науки і матеріального виробництва, значним відставанням у розвитку інноваційного підприємництва, відсутністю ефективних методів стимулювання та переходу економіки на шлях інноваційного розвитку. Особливо це проявляється в сфері агропромислового виробництва, від результатів якого в значній мірі залежить розвиток взаємопов’язаних галузей і добробут населення країни . Стратегічним імперативом сучасного розвитку світового господарства є його інноваційна спрямованість. Конкурентоспроможність національних економік в умовах сьогодення визначається насамперед наявним інноваційним потенціалом та ефективністю його використання.

Разом з тим, сучасний етап світового економічного розвитку детермінується не тільки інноваційним трендом, посиленням ролі інформації і знань, але й певним загостренням проблеми продовольчого забезпечення.

Інноваційне підприємництво - це особливий новаторський процес створення чогось нового, процес господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації. Воно пов'язане з готовністю підприємця брати на себе весь ризик по здійсненню нового проекту або поліпшення існуючого, а також виникаючі при цьому фінансову, моральну та соціальну відповідальність. У загальному плані інноваційне підприємництво можна визначити як суспільний технічний економічний процес, що приводить до створення кращих за своїми властивостями товарів (продукції, послуг) і технологій шляхом практичного використання нововведень.

Інноваційний тип розвитку передбачає відповідну йому національну політику підтримки інновацій. З цією метою держава формує диференційовану систему протекціонізму (передусім через фіскальну політику) та відповідну інфраструктуру.

Метаю є дослідження стану й тенденцій інноваційної діяльності підприємств, виявлення інституційних обмежень активізації інноваційного процесу й оцінка перспектив інноваційного розвитку підприємств . Мета роботи також полягає у розробці теоретичних і прикладних засад розвитку інноваційного підприємництваі для підвищення рівня його конкурентоспроможності. Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

- обґрунтувати сутність інноваційно-підприємницької діяльності та об’єктивну необхідність її розвитку;

- розробити модель розвитку і механізм функціонування інноваційного підприємництва;

- поглибити основні засади віднесення організаційно-правових формувань до інноваційних підприємств;

- узагальнити складові сталого розвитку й підвищення конкурентоспроможності економічних суб’єктів ;

- розширити напрями розвитку фінансової політики інноваційного розвитку .

На розвиток інноваційного підприємництва в Україні впливає низка чинників. Зокрема, це законодавча база, стан економіки та інвестиційний клімат в державі. Передумовою для утримання “на плаву” малих і середніх підприємств на ринку є винахід нових та поліпшення наявних товарів і послуг. Тому основними завданнями для вирішення проблеми розвитку інноваційного підприємництва є: подолання відриву науки від економічної практики; визначення пріоритетів розвитку держави; конкретизація переліку сфер діяльності пріоритетного розвитку; створення механізмів оцінки ефективності державних науково?технічних програм; формування стабільної законодавчої бази для розвитку інноваційного підприємництва; фінансування державою або надання пільг організаціям, які займаються науково - технічними розробками.

Об’єкт дослідження – процеси формування і розвитку інноваційного підприємництва .

Предмет дослідження – теоретико-методологічні та прикладні положення формування і розвитку інноваційного підприємництва .

Аналіз останніх досліджень. Дослідженню категоріального змісту інновацій, засадам інноваційного розвитку, проблемам інноваційної діяльності підприємств і регулювання інноваційних процесів на національному і регіональному рівнях присвятили наукові дослідження зарубіжні і вітчизняні вчені:В. Вишневський , С. Глазьєв , В. Дементьєв , В. Ізюмська , М. Кулаєць, А. Пересада , В. Пілюшенко , С. Поважний , Б. Санто ,Л. Федулова , Й. Шумпетер , Ю. Яковец та інші.

Проблемні питання переходу економіки на інноваційну модель розвитку концептуально розглядалися в загальноекономічному вигляді відомими вітчизняними і зарубіжними вченими: Л. Водачеком, В.М. Гейцем, Б.М. Данилишиним, С.Д. Ільєнковою, В.І. Карповим, О.О. Коренним, О.О. Лапко, О.В. Савченком, Б. Санто, Д. Сахалом, Р.А. Фатхутдіновим. З урахуванням специфічних умов національного аграрного сектору економіки поставлені проблеми розглядалися в багатоаспектних дослідженнях С.А. Володіна, О.І. Дація, М.В. Зубця, М.Ю. Коденської, М.Х. Корецького, О.В. Крисального, П.М. Макаренка, М.Й. Маліка, П.М. Музики, Т.О. Осташко, П.Т. Саблука, М.А. Садикова, А.М. Стельмащука, П.Р. Пуцентейла, О.Г. Шпикуляка, В.В. Юрчишина та інших.

1.Сучасний стан моделі підприємництва в Україні

Нажаль, в Україні належних умов для інноваційного розвитку економіки досі не створено, вітчизняна економіка продовжує бути енергоємною і неконкурентоспроможною. Наявні дослідження діяльності українських підприємств демонструють комплекс проблем, що виникають при формуванні та реалізації ними стратегії інноваційного розвитку, зокрема, пов’язаних з невизначеністю результатів виконуваних робіт. На шляху переходу до моделі інноваційного розвитку існує багато невирішених питань, серед яких однією з головних є проблема державної підтримки інноваційного підприємництва. У програмних документах та реальних діях державної влади поки що не знайшли належного місця інноваційні чинники економічного зростання в Україні. Відтак, економічного зростання хоча й вдається досягти, проте воно нестабільне, оскільки майже не пов’язане з інноваційним розвитком національної економіки і точно не зумовлено ним.

Сучасна орієнтація економіки України на підвищення конкурентоспроможності обумовлює розвиток та активізацію інноваційної діяльності підприємств, без якої неможливе здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, оновлення реального сектору економіки, забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

Активізація інноваційної складової економічного розвитку вимагає формування моделі інноваційного розвитку, становлення інноваційного підприємництва, посилення інноваційного характеру виробничої діяльності. Все це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, збереженню і примноженню інтелектуального потенціалу нації.

Більшість інновацій у сучасних ринкових умовах господарювання реалізуються саме підприємницькими структурами, що сприяє реалізації їх інноваційного потенціалу та зміцненню конкурентних позицій. Хоча слід відмітити, що для більшості підприємств сьогодні інновації стають об’єктивними умовами виживання.

Інноваційна модель розвитку економіки являє собою поєднання інноваційних пріоритетів, напрямів, механізмів, які спрямовані на формування інноваційного типу розширеного відтворення національної економіки.

Інноваційній моделі притаманні пріоритетність розвитку освіти і науки, науково-дослідних робіт і конструкторських розробок. Розвиток інтелектуального потенціалу сприяє науково-технічному прогресу, соціально-економічному розвитку, формує в суспільстві культуру нововведень та дух новаторства, витісняє застарілі товари та технології, підходи до управління та організації, тим самим забезпечуючи структурну перебудову економіки.

Інноваційна модель являє собою сукупність взаємозалежних та взаємодоповнюючих елементів, головними з яких є:

• система продукування наукових знань та інновацій;

• система освіти та підвищення кваліфікації;

• система комерціалізації наукових знань та інновацій;

• система використання інновацій;

• система управління і регулювання інноваційним розвитком економіки.

Досягти позитивного результату можна лише за умови, що кожному з перелічених вище елементів інноваційної моделі надається належна увага на всіх рівнях розвитку економіки. На сучасному етапі виділяють наступні моделі інноваційного розвитку.

Таблиця 1. Моделі інноваційного розвитку

Модель	Характеристика
Активна дифузія інновацій	Передбачає, в свою чергу, взаємодію уряду з науковими установами, вищими закладами освіти, підприємствами й організаціями з метою швидкого втілення технологічних інновацій
Державна підтримка інноваційних форм	Спрямована на державну підтримку національних інноваційних структур для сприяння виходу національної продукції на світовий ринок
Локальне інноваційне середовище	Формування і розвиток наукових парків, технопарків, технополісів, територіальних науково-технічних центрів
Модель СНД	Ґрунтується на науково-технічному співробітництві між державами, підприємствами та організаціями країн СНД за спільними програмами, спільними замовленнями
Міжгалузеві науково-технічні комплекси	Подібна до моделі локального інноваційного середовища й охоплює ті ж чинники. Але для України дана модель є малоефективною, оскільки з чотирьох головних факторів достатнім є тільки виробничий потенціал
Світового співробітництва	Передбачає активну участь України у міжнародному науково-технічному співробітництві і широкому обміні науковими результатами та новими технологіями

Насамперед формування інноваційного підприємства обумовлене :

• посиленням інтенсивних факторів розвитку виробництва, які сприяють застосуванню науково-технічного прогресу у всіх сферах економічної діяльності;

• визначальною роллю науки в підвищенні ефективності розробки і впровадження нової техніки;

• необхідністю істотного скорочення термінів створення, освоєння нової техніки: підвищенням технічного рівня виробництва;

• необхідністю розвитку масової творчості винахідників і раціоналізаторів;

• специфікою процесу науково-технічного виробництва, що має місце невизначеність витрат і результатів, яскраво виражена багато варіантність досліджень, ризик і можливість негативних результатів:

• збільшенням витрат та погіршенням економічних показників підприємств при освоєнні нової продукції, швидким моральним старінням техніки і технології, об'єктивною необхідністю прискореного впровадження нової техніки і технології і т. д.

На наш погляд модель інноваційного розвитку України повинна поєднувати в собі складові, які характерні для різних типів розглянутих сучасних моделей, починаючи з державної підтримки розвитку інновацій та закінчуючи внутрішньою мотивацією суб’єктів господарювання розвитку інновацій та інноваційного підприємництва.

Попри всі привабливі сторони слід виділити основні бар’єри щодо впровадження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки, пов’язані з підприємницьким сектором. До них слід віднести такі:

• Структурна деформованість економіки України, домінування в ній сировинних галузей і галузей з низьким рівнем обробки. Пріоритетність державної підтримки підприємств, які, природно, мають порівняно низький потенціал інноваційної активності і ефективності. Так, надходження бюджетних коштів для забезпечення функціонування зазначених галузей становить понад 70%, в тому числі в паливну промисловість і чорну металургію – понад 50%. Водночас фінансування галузей з виробництва наукомісткої продукції фактично згорталися. Так, останніми роками обсяги виробництва в електронній галузі скоротилися більше ніж у 100 разів, в автомобілебудуванні та машинобудуванні – утричі, у приладобудуванні та електротехнічній галузі – у півтора рази. Тобто підтримка надається переважно галузям нижчих технологічних укладів, які можуть бути конкурентоспроможними на зовнішньому ринку винятково за рахунок дешевої робочої сили.

• Відсутність попиту на високотехнологічну вітчизняну продукцію на внутрішньому і особливо зовнішньому ринках. В Україні експорт високотехнологічної продукції серед загального обсягу експорту не перевищує 7-9%, у той час як у розвинутих країнах він становить 25-30%, а в деяких країнах більше 60%.

• Існуюча система організації виробництва і ефективність менеджменту підприємств неадекватні завданням інноваційного розвитку.

• Відсутні ефективна система підвищення кваліфікації і досвід організації роботи працівників в умовах інноваційного розвитку.

• Стан виробничої бази більшості галузей народного господарства є незадовільним, що зумовлено критичною фізичною та моральною зношеністю основних фондів.

• Вітчизняні підприємства не надають уваги формуванню ефективних структур, що спеціалізуються на зборі, зберіганні та обробці науково-технологічної та економічної інформації з метою її оперативного використання.

• Терміни патентування нововведень залишаються надто тривалими (у середньому 5 років), тоді як в Росії становлять 1-1,5 року.

• Скорочення наукового кадрового потенціалу в поєднанні з обмеженням доступності якісної освіти.

• Відсутній законодавчий механізм дієвого захисту інтелектуальної власності, а також об'єктивної інформації про наявний інтелектуальний потенціал країни.

Також стратегічною помилкою в сучасних умовах є мінімізація ролі держави, оскільки саме вона є одним із головних інвесторів, який через прямі бюджетні інвестиції може чинити вагомий вплив на інноваційні та загалом ринкові перетворення. Окрім цього, держава приймає закони та інші нормативно-правові документи, за допомогою яких здійснює регулювання діяльності суб’єктів господарювання.

Враховуючи вищезазначені чинники, можна подати інноваційну модель розвитку економіки України наступним чином (рис. 1).

Необхідність прискорення розвитку інноваційного підприємництва в Україні зумовлена цілим рядом обставин, які подані на рис. 2.

Рис.2. Необхідність прискорення розвитку інноваційного підприємництва

Необхідність спрямування розвитку підприємницької діяльності у напрямку освоєння нововведень, підвищення активності інноваційного підприємництва зумовлена також нинішнім процесом глобалізації, який стимулює розвиток засобів комунікації та інформаційних технологій. Тенденція глобалізації, зокрема, проявляється у зростанні частки іноземного фінансування наукових досліджень у більшості розвинутих та нових індустріальних країнах, у створенні все більшого числа дослідницьких підрозділів транснаціональних корпорацій у сприятливих для такої діяльності регіонах.

Але разом з тим для України процес глобалізації породжує і дуже тривожні проблеми. З одного боку, він відкриває перед нами перспективи залучення величезних фінансових ресурсів, яких так не вистачає для того, щоб розвивати інноваційний процес. З іншого глобалізація призводить до загострення міжнародної конкуренції за ці ресурси.

Активізація інноваційного процесу неможлива без заохочення та ефективного використання новаторської розумової праці, що створює нові знання і новітні технології. Механічне використання чужих, запозичених "ноу-хау" сьогодні є не настільки цінним.

Певним уроком для України повинна стати практика країн, що розвиваються. Політика розвитку промисловості цих держав була приречена на поразку не в останню чергу через те, що вони використовували політику "наслідувального розвитку", разового імпорту машин та обладнання. Але без створення умов для самостійного технічного розвитку, без вдосконалення та модернізації імпортованої техніки вона швидко перетворювалася в устаткування, що не придатне до конкурентоспроможного виробництва.

Імпорт техніки вчорашнього дня, "наслідувальний" розвиток викликають постійну необхідність нового імпорту, до того ж валюта для закупівлі прогресивного обладнання здобувається ціною дешевої робочої сили і низького рівня життя. А це дуже дорога плата. Проте, не будучи частиною систематичної діяльності з удосконалення та розвитку техніки й технології, такий машинний імпорт врешті-решт все ж може призвести до провалу національної економіки.