Проголошення автономії України. І Універсал.

Виконуючи вимоги мітингів, рекомендації з’їздів, 10 червня 1917 р. Комітет (Мала Рада) ЦР ухвалив І Універсал Центральної ради до українського народу, в якому було оголошено: "Однині самі будемо творити наше життя", тобто було проголошено автономію України (в складі Росії). 15 червня створено Генеральний секретаріат як уряд автономної Украї­ни, головою якого став В. Винниченко. Оголошення Універсалу занепокоїло Тимчасовий уряд, який опублікував "Звернення до українського народу", де закликало­ся не відриватися від Росії. 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду з тим, щоб порозумітися з ЦР. Вони визнали право України на автономію й погодилися, щоб ЦР виробила ста­тус своїх повноважень.

II Універсал

Підсумки переговорів з міністрами ЦР узагальнила в II Універсалі 10 липня в спеціальній постанові Тимчасового уря­ду. Універсал зазначив, що Україна ви­знає Всеросійські Установчі збори, які мають схвалити автоно­мію України. У документі йшлося про поповнення ЦР представ­никами національних меншин. Цей документ громадськість сприйняла як крок на шляху до автономії. В цілому ж II Універ­сал був кроком назад у порівнянні з першим щодо конструюван­ня автономії України, проявом прагнення компромісу між ЦР і Тимчасовим урядом. Правову основу порозуміння ЦР з Тимча­совим урядом оформлено у Статуті вищого управління Генераль­ного секретаріату, виробленому Малою радою.

Тим часом у столиці змінилося ставлення до ситуації в Ук­раїні. Після ухвали більшістю голосів декларації Тимчасового уряду незгодні міністри-кадети подали у відставку, що призвело до урядової кризи. Ситуація ускладнилась через спробу більшо­виків 3-5 липня підняти повстання у Петрограді й захопити вла­ду. Після цих подій був обраний новий склад уряду, який очолив О. Керенський. З цим новим складом, до якого не увійшов І. Церетелі - головний ініціатор досягнутих у Києві домовленостей, довелось мати справу делегації Генерального секретаріату.

Урядова комісія категорично відхилила Статут Генерально­го секретаріату. Натомість було видано "Тимчасову інструк­цію Генеральному секретаріату Тимчасового уряду на Ук­раїні", де проголошувалося, що Генеральний секретаріат є ви­щим органом Тимчасового уряду (а не Центральної ради) в спра­вах місцевого самоврядування в Україні. Його компетенція по­ширювалася лише на 5 губерній - Київську, Волинську, По­дільську, Полтавську та Чернігівську. Число генеральних секре­тарів скорочувалося від 14 до 9. Вироблювані Генеральним се­кретаріатом проекти мали подаватися на затвердження Тимча­сового уряду, як і пропозиції щодо комісара з українських справ у Петрограді. ЦР позбавлялася ролі законодавчого органу. Позитивним був сам факт переговорів Тимчасового уряду з делега­цією ЦР та визнання хоч і вкрай обкарнаної автономії регіону. Хоча інструкція реалізована не була, але вона стала конституцій­ною основою діяльності вищих органів влади України.

Погіршення становища в Україні.

Виснажлива війна, параліч влади, поширення анархії, грабежі, безладдя привели до глибокої кризи всього життя країни. Влітку 1917 р. зупинялися заводи, фабрики, шахти, порушувалася робота залізниць, завмирала торгівля. ЦР не мала змоги забезпечити сильну владу як в центрі, так і на місцях. Взявши курс на утвердження в Україні соціа­лістичного ладу, створення держави "трудящого люду", в якій немає місця експлуатації, Центральна рада недовірливо стави­лася до тих, хто не поділяв соціалістичних ідей або належав до "експлуататорських класів". А сама Центральна рада не могла укомплектувати апарат управління підготовленими працівника­ми. Фактично влада Центральної ради й Генерального секрета­ря не виходила поза межі Києва. Провінція їх не знала. Там уста­нови Центральної ради створювалися з затримкою.

Проявом кризи центральної влади стали дві спроби держав­ного перевороту. Першу вчинили більшовики, які на початку лип­ня спровокували виступи солдатів і робітників у Петрограді. Дру­гу у серпні вчинив JI. Корнілов.