14

+ по програмі 2015, Персоналії – Антонов-Овсієнко, Ю.Коцюбинський

Поняття – регіональні республіки

Позначати на картосхемі Українську Народну Республіку, держави, що межували з УНР, напрямки наступу більшовиків під час першої війни УНР з радянською Росією, місця найбільших боїв.

Характеризувати настрої населення за часів революції, перебіг першої війни радянської Росії з УНР.

Початок революції 1917 – 1920 рр. Становище в Україні після Лютневої революції

Перемога Лютневої революції і крах само­державства в Російській імперії обумовили зміну органів влади та управління і в Україні. Про падіння монархії та створення Тимча­сового уряду в Києві було офіційно оголоше­но 1 березня 1917 p. Губернаторів було усу­нено. Вищою посадовою особою в губернії став комісар Тимча­сового уряду, яким звичайно призначався голова губернської земської управи. На місцях почали створювати громадські комі­тети, до яких увійшли члени міських дум, підприємці, інтеліген­ція. Па­ралельно створювалися ради робітничих і солдатських депутатів, до керівництва якими прийшли есери, меншовики. Активізува­лося громадсько-політичне життя. Поновилися старі, виникали нові українські політичні партії: Товариство українських посту­повців (ТУП), яке реорганізувалося в Союз українських федералістів-автономістів, соціал-демократи, соціал-революціонери, Українська селянська спілка.

Відроджувалися "Просвіти". Розгорталися кооперативні орга­нізації. Були засновані Військова рада, Центральний український кооперативний комітет. На політичну арену вийшли вже відомі та молоді громадсько-політичні діячі, найвизначнішим серед яких був М. Грушевський.

Утворення Центральної ради

4 березня у Києві зібралися представники партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших органі­зацій, які проголосили створення Українсь­кої Центральної ради, завданням якої мало стати об'єднання всіх українських сил. Головою обрали 51-річного Михайла Сер­гійовича Грушевського, лідера ТУП, заступниками Д. Антоно­вича та Д. Дорошенка.

Для підтвердження повноважень Центральної ради 6-8 квітня було скликано Український національний конгрес. На нього при­були близько 1,5 тис. делегатів, а також гості від українських губерній, Галичини, Кубані, Криму, Москви, Петрограда. Кон­грес ухвалив Центральну раду як крайову владу. Висунуто ви­могу автономії України у демократичній федеративній Росії. Пе­реобрали президію ЦР, головою якої став М. Грушевський, за­ступниками - Сергій Єфремов та Володимир Винниченко. Ви­значено 150 членів Центральної ради від територій, а також від партій та національних меншин. Тобто, Центральна рада пере­творилась на представницький легітимний орган, здобула право виступати від імені нації, а її рішення набували характеру законів. Вона обрала Комітет Центральної ради, який згодом дістав на­зву Малої ради. Так сформувався центральний орган України. За ініціативи ЦР проводилися місцеві національні, селянські, військові, робітничі, професійні з'їзди.

Українізація армії

22 березня в Києві відбулась військова нарада, а наступного дня зібралося віче українських офіцерів. Делегати виступили за автономію України в рамках Російської федерації, створення українського війська. З'їзд сфор­мував Військове бюро.

9 березня виник військовий клуб ім. гетьмана Павла Полу­ботка, завданням якого проголошувалось згуртування вояків українців під гаслом автономної України. У Києві розпочато ство­рення першої української військової частини - полку ім. Б. Хмельницького. Українські частини формувалися на фрон­тах. У серпні налічувалось 27 українізованих дивізій, а всіх укра­їнських вояків - близько 4 млн. Але керівництво Центральної ради не усвідомлювало важливості створення української армії. За такі настанови лідерів Україна заплатила своєю державністю.

18 травня було скликано І Всеукраїнський військовий з 'їзд з 900 делегатами. Очолив з'їзд Симон Петлюра. З'їзд ухвалив резолюцію про бажаність створення українських військових час­тин. Делегати виступили за автономізацію України в рамках де­мократичної федеративної Росії, за будівництво українського війська. При Центральній раді було створено Тимчасовий укра­їнський генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 5-10 чер­вня відбувся 2-й Всеукраїнський військовий з'їзд, на якому зібра­лися 2,5 тис. депутатів. Вони представляли 1,7 млн. вояків від усіх фронтів. З'їзд доручив Генеральному комітету розробити план українізації війська, запропонував ЦР "негайно приступи­ти... до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу, як єдиного способу врятувати Україну і всю Росію від без­ладдя та загибелі".

Ще у березні розпочалося створення загонів вільного козац­тва. Його мета полягала в охороні порядку, припиненні анархії. Вільне козацтво поширилось на Київщину, Катеринославщину, Чернігівщину. У квітні і жовтні відбулися його з'їзди. Була обра­на Генеральна рада, почесним отаманом якої став Павло Скоро­падський. Центром стала Біла Церква.