Воєнні дії на території україни в 1915–1916 рр.

Контрнаступ німецько-австрійських військ у Західній Україні

Російське командування було впевнене, що в результаті Галицької битви Західна Україна назавжди стала частиною імперії. На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав Микола II - російський імператор, який потім відвідав і Перемишль - колишню австрійську твердиню.Цей візит повинен був засвідчити перехід під російську корону захоплених у ході наступу земель Західної України. Одночасно вважалося, що поява в окупованих районах імператора посилить бойовий дух військ. Однак час для візиту царя було вибрано надзвичайно невдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-австрійських військ, який російське командування проґавило. 19 квітня 1915 р. (2 травня за н. ст.) німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ. Командував ударною групою, до якої увійшли відбірні німецькі війська, таємно перекинуті із Західного фронту, генерал Макензен - один з найкращих воєначальників. Застосувавши на вузькій ділянці фронту в районі міста Горлиці в Західній Галичині масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили російську армію відступати.

Контрнаступ зупинили лише восени 1915 р. на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно

Нова катастрофа для населення України

Відступ російської армії приніс для населення України, передусім Східної Галичини і Північної Буковини, нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселяли з прифронтової смуги. Ті ж, хто перейшов у православ'я, виїжджали добровільно, побоюючись розправи німець-ко-австрійських військ. І тих і інших російська влада спрямовувала в тилові області імперії, дуже часто - до Сибіру. Водночас російські війська змушені були відступати із Холмщини, Волині, Поділля, які до початку світової війни перебували в складі Російської імперії.Здавалося б, ставлення до цих земель, населених громадянами Російської імперії («своїми»), повинно бути іншим. Але ні. На своїй території російські війська вдалися до тактики «випаленої землі». Вони руйнували мости, залізниці, адміністративні споруди, склади, електростанції тощо. Начальник військових сполучень генерал І. Павський в одному зі своїх донесень писав: «Руйнування зроблено ґрунтовно». Сотні тисяч людей мусили покидати рідні домівки й на багато років ставали біженцями. Дорогою за Урал їх косив тиф. Медичного персоналу й ліків не вистачало, бо все спрямовувалося на фронт. Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітеті допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3,3 млн чол. З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів Правобережної України. Так, Київський університет перевозили до Саратова, а Київський політехнічний інститут - до Воронежа. Вивозили державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть евакуювати Києво-Печерську лавру з її святинями.

Брусиловський прорив і наступ російських військ

Утім, такі надзвичайні заходи виявилися передчасними. Навесні 1916 р. розпочалася славнозвісна наступальна операція російських військ в Україні, яка увійшла в історію під назвою «Брусиловський прорив» (див. карту). Російська армія під командуванням талановитого генерала Олексія Брусилова прорвала фронт, просунулася в глиб території противника на 80-120 км і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк. Загальні втрати Австро-Угорщини і Німеччини становили 1,5 млн, Росії - близько 1 млн чол. Площа окупованої у ході операції території становила 2,5 тис. км².!!!!

Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Але розвинути цей успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту (близько 400 тис. солдатів і офіцерів) і зупинило російський наступ. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р.