Україна у воєнних планах Австро-Угорщини і Німеччини

Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити свої позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, у першу чергу Волинь і Поділля. Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов'янські народи імперії (поляків, чехів, словаків, хорватів та ін.), позбавити претензій на керівну роль у слов'янському світі Росії. Разом з тим Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на відірваних від Росії територіях.

Зі свого боку, Німецька імперія домагалася розширення своїх територій за рахунок українських земель Сходу і Півдня - економічно найрозвинутіших. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії. «Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії», - писав ще в 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах. Крім того, Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. У Німеччині не виключали створення на відвойованих у Росії територіях формально самостійної, а по суті маріонеткової Української держави. Зокрема, восени 1915 р. німецький канцлер заявив у рейхстазі, що «німецький імперський уряд ставиться прихильно до можливого створення самостійної Української держави». Про свою підтримку ідеї відновлення Української держави заявляли Болгарія і Туреччина, які були союзниками Центральних держав.

Спільні прагнення українців у війні

Якщо країни Антанти і Центральні держави та їхні союзники у ході війни прагнули зміцнити імперську могутність і розширити сфери своїх впливів, то залежні народи сподівалися на поліпшення внаслідок війни свого становища, на ліквідацію національного гніту чи навіть відновлення національної державності своїх країн. Історичний досвід показує, що саме в результаті війн на політичній карті світу зникають одні держави і з'являються інші. Таким чином, інтереси правлячих режимів і пригнічених народів були протилежними.

Зазнавши впливу модернізації, залежні від Австро-Угорщини і Російської імперії народи приходили до висновку, що час старих імперій минув, і прагнули відновлення свого суверенітету. Український народ не став винятком. Його надії на краще посилювалися тими великими жертвами, яких він зазнав з перших днів війни. До російської, австрійської та угорської армій мобілізували мільйони українців (відповідно 4,0 млн і 0,3 млн чол.), які мусили воювати по обидва боки фронту. Для українців війна набула братовбивчого характеру. У цій ситуації перед представниками українських національних партій постало питання: яку позицію зайняти щодо війни? Єдиної лінії в цьому питанні українці виробити не зуміли. Однак було спільне, що об'єднувало політично активні верстви населення Наддніпрянської і Західної України: прагнення використати війну для поліпшення національно-культурного становища України, а якщо виникне можливість відродження її державності.

ФАКТИ