3.Україна як децентралізована унітарна держава

Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави. Сьогодні «Україна є унітарною державою» — зафіксовано у статті 2 Конституції України.

На її території функціонує єдина система вищих органів державної влади й управління, чия юрисдикція поширюється на всю територію; діє Конституція та законодавство; єдина система судового й конституційного контролю; правосуддя здійснюється в рамках централізованої системи на підставі єдиних норм матеріального та процесуального права; територія держави поділяється на звичайні адміністративно-територіальні одиниці тощо.

Можна однозначно стверджувати: наразі в Україні існують усі зовнішні атрибути й інститути демократичної унітарної республіки — дієздатні парламент, уряд, глава держави, багатопартійна система, проводяться референдуми й вибори законодавчого органу, президента, органів місцевого самоврядування та мерів міст, громадянам гарантується свобода слова, свобода масових маніфестацій.

Основні ознаки України як унітарної держави визначені у її Конституції:

-Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);

-Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч. З ст. З і ст. 17 Конституції);

-Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);

-Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);

-Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);

-В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);

-В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);

-державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);

-Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).

-Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

Отже, у Конституції України містяться спеціальні розділи, присвячені територіальному устрою, а також Автономній Республіці Крим ( насьогодні анексована Росією), які розвивають конституційний принцип унітаризму, що є однією з базових цінностей конституційного ладу нашої держави. Територіальний устрій України ґрунтується на таких конституційних принципах: засадах єдності й цілісності державної території; поєднання централізації та децентралізації в здійсненні державної влади; збалансованості й соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Наявність в Україні автономії жодним чином не ставить під сумнів унітарний характер української держави з відносно децентралізованим державним управлінням.

Питання державного устрою України може актуалізуватися в зв'язку з поширенням у регіонах ідей федералізму. Нині політичні сили розкололися на два табори: перші відстоюють принципи унітарності, а другі є прибічниками федералізації.

Прибічники унітаризму вважають, що проблеми, які постали перед Україною, значно простіше розв'язати саме в умовах унітарної форми правління. Тим паче що наша держава не має традицій федеративного устрою; занадто довго вона йшла шляхом об'єднання всіх своїх земель, аби нині встановлювати внутрішні кордони. На їхню думку, федералізація України призведе до дестабілізації політичної ситуації, міжнаціональних конфліктів і, зрештою, до розколу держави. Про все це сьогодні свідчать події, які відбуваються на сході України.

Прибічники федеративного устрою звертають увагу на те, що процес федералізації в країнах світу триває. Вони зазначають: жорстка підпорядкованість місцевих органів влади центральним спровокує антиукраїнські настрої в низці регіонів, особливо з огляду на рівень життя населення в сусідніх країнах. Підпорядкованість місцевих органів влади центру, який жертвуватиме інтересами окремих регіонів на користь більшості населення України, не виключає бажання таких регіонів перейти під юрисдикцію інших країн або ж утворити нову державу.

Але чи прийнятний федеративний устрій для України? Шукаючи відповідь на це питання, відзначимо, що вся історія української державності була боротьбою за соборність. Віками Україна йшла до власної державності і збирання українських земель, до єднання Сходу і Заходу, Наддніпрянщини і Криму. І от за кілька віків ми нарешті здобули соборність і державність. Єдність повинна зробити нас сильнішими. Дуже переконливою є думка М.  Грушевського, автора Акту злуки, універсалів Української Центральної Ради, який був переконаним прихильником соборності: «Тільки в тіснім єднанні обох частин Єдиної України, що обопільно доповнюють і скріплюють себе, можуть бути забезпечені інтереси працюючого народу України і повнота його економічного і культурного розвитку».

В даний час федерація для України є стимулом до сепаратизму. В умовах АТО ця форма державного устрою втратила свій позитивний зміст і означає поглиблення тих протиріч, які сформувались протягом тривалого часу. Вона буде заохочувати сепаратизм, поділ на «Захід» і «Схід», утворення місцевих князьків. Питання федерації в Україні сьогодні штучно нагнітається.

Нині не існує однозначної відповіді на запитання, який державний устрій є найкращим для нашої держави. Відсутні наукові дослідження, експертні оцінки, виважені підходи до питання про необхідність збереження унітарності України чи її федералізацію. На думку вчених, принцип унітаризму, як базова цінність конституційного ладу, повинен залишатися незмінним і бути предметом ґрунтовних наукових досліджень.

Обстоюючи український федералізм, його прибічники підкреслюють необхідність надання регіонам ширших повноважень і самостійності (за винятком права виходу зі складу України), обмеження влади центру. Це, на їхнє переконання, має стимулювати всі процеси життєдіяльності суспільства. Погоджуємося з С. Г. Рябовим про те, що зазначені питання можуть бути вирішені й в унітарній державі [13, c. 68].

Україна через безвідповідальні масштабні соціальні експерименти, з непередбачуваними та негативними наслідками, опинилася у складній ситуації. Владні повноваження, зазначають вчені, надто централізовані й сконцентровані в центральних державних органах, а відповідний конституційний принцип про поєднання централізації й децентралізації влади практично не реалізується. Водночас немає впевненості в тому, що зміна територіального устрою з наявного на федеративний дозволить автоматично позбавитися згаданих негативних наслідків.

Набагато перспективнішим видається здійснення децентралізації державної влади на користь органів місцевого самоврядування, які, маючи відповідні джерела фінансування, зможуть ефективно розв'язувати актуальні проблеми жителів. Адже 80 відсотків населення нашої держави вважають себе українцями, а тому створювати федерацію за територіальною ознакою нелогічно. Задовольняти культурні потреби багатонаціонального населення України цілком можливо або на місцевому рівні, або шляхом створення культурної автономії за допомогою національно-культурних товариств.

Не варто змінювати (нехай і не досить ефективний) механізм унітаризму заради утворення нового, федеративного, якому в Україні ще доведеться доводити свою ефективність. Демократія в державі, суверенітет і незалежність забезпечуються не змінами територіального устрою, а, зокрема, стабільним економічним зростанням.

На думку вчених, консолідувати суспільство могло б прискорене впровадження реформи  децентралізації влади, проект якої обговорюється у пресі. Автори проекту обіцяють, що децентралізація влади дасть можливість урахувати місцеву специфіку регіонів, зокрема й у питаннях віри, історичної пам’яті, мови, релігії, етнічних традицій. Передбачається й бюджетна децентралізація. Тобто, передання повноважень і відповідальності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування. Йдеться, зокрема, про передачу відповідних фінансових ресурсів через запровадження місцевих податків або закріплення частини загальнодержавних податків за місцевими бюджетами. Цей проект передбачає розширення  можливостей місцевої громади, її повноважень, але й вимагає активної громадської позиції самих жителів громади. Та все буде залежати від того, наскільки оперативними, швидкими і ефективними будуть ці зміни, наскільки послідовною, мудрою  і переконливою буде наша влада.

Висновки

Унітарна держава — це форма державного устрою, яка базується на верховенстві влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вважається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення. Федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією і має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів. Українська державність історично склалася як унітарне утворення, а тому в майбутньому для нашої держави більш природним та історично сформованим є саме унітарний державний устрій, можливо, навіть зі збереженням автономії як утворення, що має вирішувати виключно внутрішні питання, а також істотним розширенням самостійності місцевого самоврядування за рахунок подальшої демократизації в здійсненні державної влади. Децентралізація влади в Україні дасть можливість урахувати місцеву специфіку регіонів, відбудеться остаточне передання повноважень і відповідальності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування.

Використані джерела:

1. Конституція України. – К., 1996;

2. Закон України "Про адміністративно-територіальний устрій України". - 4 грудня 1997 р;

3. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998;

4. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2000;

5. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 1998;

6. Лукьянова Е. Российская государственность и конституционное законодательство в России. — М., 2000. — С. 230.

7. Теорія держави і права / Під ред. О. В. Зайчука. — К.,: Юрінком. Інтер., 2006. — С. 133—134.

8. Загальна теорія держави і права: Підручник (За ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина). — Х.: Право, 2009. — С.112—113.

9. Фрицький О. Ф. Конституційне право України. — К.: Юрінком. Інтер., 2004. — С. 455.

10. Молдован В. В., Мелащенко В. Ф. Конституційне право: опорні конспекти. — К.: Юмана, 1996. — С. 259.

11. Міщук В. В. Види унітарних держав: проблеми класифікації // Часопис Київ. ун-ту права. — 2010. — № 3. — С. 48—52.

12. Утворення Херсонської області в 1943 р. (Електронний ресурс) // Режим доступу: http:l/ru:vikipedia.org/ wilki/Херсонська область.

13. Рябов С. Г. Політична теорія держави. — К.: Поліден, 2008. — С. 240.

17