Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра конституційного права

Індивідуальна робота

на тему:

«Україна як унітарна держава»

Виконав студент

8 Групи 2 курсу

Інституту підготовки кадрів

для органів прокуратури України

Терещенко А.О.

Перевіри:

Харків-2016

Україна як унітарна держава План

Вступ

1. Поняття унітаризму, його відмінність від федералізму

2. Поняття та ознаки унітарної держави, види унітарних держав

3. Україна як децентралізована унітарна держава

Висновки

Вступ

Сьогодні в засобах масової інформації, соціальних мережах активно обговорюється питання територіального устрою України. Одні державотворці вважають унітаризм ефективною формою державного устрою, інші стверджують, що федералізація України є одним із шляхів удосконалення нашої державної системи і зняття соціальної напруги та навіть врегулювання військово-політичного конфлікту на сході України. Яка ж із цих форм є прийнятнішою для України, для її цілісності і для урегулювання миру та стабільності в державі?

Проблеми унітарної та фадерольної форм державного устрою неодноразово були предметом наукових досліджень відомих зарубіжних і вітчизняних учених. Загальнотеоретичні дослідження В. М. Баглая, В. В. Кравченка, А. М. Колодія, Ю. І. Лейбо, В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала та інших мають велике наукове значення й заслуговують на визнання. Але серед учених і досі немає єдиної думки стосовно проблеми форми державного устрою, а також єдиних критеріїв класифікації як унітарних, так і федеративних держав, що не допомагає розумінню їх суті. У контексті тенденцій, які нині спостерігаються в багатьох державах, у тому числі й в Україні, дослідження проблеми державного устрою залишається особливо актуальним. Саме це питання сьогодні зацікавило і мене, як студента юридичного університету.

Предметом дослідження цієї роботи є унітарна форма територіального устрою держави, адже згідно з ч. 2 ст. 2 Конституції Україна є унітарною. А оскільки останнім часом має місце полеміка в політичних і наукових колах про те, яка з двох наявних форм устрою — унітаризм чи федералізм — є прийнятнішою для нашої держави, вважаю за потрібне звернути увагу на сутність, юридичну природу й особливості вказаних форм територіального устрою.

Мета дослідження: з’ясувати поняття унітаризму та федералізму, визначити ознаки унітарної держави, довести, що Україна – децентралізована унітарна держава, а шлях до федералізації є хибним.

1. Поняття унітаризму, його відмінність від федералізму

Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших аспектах. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах постає проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права форма держави - це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади і методи її здійснення. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління і політичного режиму. Форма державного устрою в конституційному праві - це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз. [4, c.49]. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію і унітарну державу. Стосовно країн з багатонаціональним складом населення іноді використовують термін «форма національно-державного устрою». Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, відносини з населенням, сутність участі останнього у формуванні цих відносин. Форма правління є визначальним елементом у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, хто здійснює верховну владу: одна особа за спадковістю чи виборний орган. У цьому зв’язку розрізняють монархічну і республіканську форми правління[5, c.154]. У відповідності до цих форм сучасні держави поділяються на унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарна держава - це держава, яка є єдиною, тобто до складу якої не входять інші держави. Вона характеризується тим, що її територія становить єдине ціле, яка поділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці. Тобто, це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і всих інших основних ознак держави і не можуть бути суб’єктами політичних міжнародних відносин.

Термін «унітарний» означає: єдиний, один. Унітарна держава (від франц. ипііаіге, від лат. ипііаз - єдність) - форма державного устрою, за якого територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. До таких держав належать Польща, Болгарія, Румунія та ін.

Крім того, є такі унітарні держави, які мають автономні державні утворення (автономні республіки, краї, округи, провінції тощо). Це - Україна, Італія, Королівство Іспанія, Республіка Узбекистан та ін. Нині більшість держав світу мають просту унітарну форму державно-територіального устрою. Так, із 185 суверенних держав світу 166 мають унітарний характер.

До складу унітарної держави не входять державні утворення, які мають: державний суверенітет та інші основні ознаки держави; у ній єдина система державних органів, заснована на законі ієрархії; найвищі державні органи влади унітарної держави є суб’єктами політичних міжнародних державних відносин, єдиним представником народу і країни на міжнародній арені; у такій державі існує єдина конституція та єдина система права і законодавства; цій державі притаманна єдина територіальна цілісність, неподільність і недоторканність, територіальне верховенство найвищих державних органів влади; у такій державі існує єдине громадянство, єдині державні кордони та єдині дипломатичні органи (посольства і консульства) в іноземних державах.

Єдність і суверенітет державної влади означає, що найвища державна влада та її закони поширюються на всю територію держави, на всіх громадян і на всі державні органи та органи самоврядування, зокрема й на територіальні автономні утворення. Держава має право сама розпоряджатися своєю територією, своїми ресурсами та об’єктами права власності, за окремими винятками. Наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується тільки всеукраїнським референдумом. Це означає, що ні Президент, ні Верховна Рада (парламент) не мають права без рішення всього народу країни змінювати територію держави (продавати, дарувати тощо).

Деякі автори вважають, що унітарна - це така держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що за загальним правилом не мають будь-якої політичної автономії, хоч окремі з них можуть мати статус територіальної автономії. Такі територіальні автономії можуть мати свою конституцію і законодавство, свої органи законодавчої та виконавчої влади. Територіальна автономія - це самоврядна територіальна одиниця у складі держави, яка має певну самостійність у межах, установлених конституцією та законами цієї держави [2, c.54].

Таким чином, залежно від ступеня централізації розрізняють централізовані, децентралізовані та відносно централізовані унітарні держави. У централізованих унітарних державах усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються «зверху» представниками уряду або президента, які одноосібно здійснюють управління на місцях (управителі в Болгарії, воєводи у Польщі).

У децентралізованій унітарній державі управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи або посадові особи, яких обирає населення (Велика Британія, штати США, провінції Канади та ін.).

Сутність відносно децентралізованої унітарної держави полягає в тому, що у провінціях, департаментах тощо утворюються два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом (префект) як представник державної влади, і орган місцевого самоврядування — рада, яку обирає населення і яка, у свою чергу, обирає мера (Франція). Отже, залежно від ступеня централізації Україну можна віднести до числа відносно децентралізованих унітарних держав.

Іншою формою територіального поділу є федерація (від лат. Гоесіегаііо — об'єднання, союз) — складна форма державного устрою, яка створюється, як правило, у багатонаціональних державах; складається з державних або територіальних утворень, яким притаманна юридичне визначена політична самостійність. Державні або територіальні утворення, з яких складається федерація (штати, землі, провінції, кантони тощо), є суб'єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ.

На відміну від унітарної держави, федерація має:

— дві системи законодавчих, виконавчих і судових органів — федеральні органи і відповідні органи членів федерації;

—  суб'єкти федерації, поряд з федеральною, мають власну конституцію;

—  територія федерації складається з територій її членів;

— поряд з загальнофедеральним громадянством є громадянство його членів;

— у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

Члени федерації мають свої державні символи.

Крім того федерації притаманні наявність федераційного двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федераційного уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

—наявність загально федераційної податкової і грошової системи [3, c.92].

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта - регіонам, а право оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти мають право видавати закони з аналогічних питань.

Разом з тим, суб'єкти федерації не є державами у власному розумінні слова. Вони не мають суверенітету, не мають права однобічного виходу з федерації, юридично позбавлені права брати участь у міжнародному спілкуванні. У разі порушення федеральної конституції або власного законодавства центральна влада має право застосовувати примусові заходи щодо членів федерації.

В історії федералізму протягом певного періоду існували три федерації — СРСР, СФРЮ і ЧССР, які за своїми ознаками нібито відрізнялися від буржуазних федерацій. Виходячи з того, що ці об'єднання були за своєю сутністю соціалістичними, вважалося, що суб'єктами федерації є суверенні держави, що їх суверенітет органічно поєднується з суверенітетом федерації.  Нарешті, СРСР формально закріпив у Конституції право союзних республік на вільний вихід зі складу Союзу. Насправді всі три федерації були унітарними державами, штучно утвореними, що і призвело до їх розпаду. Між тим історичний досвід існування федерації ще за часів Стародавньої Греції і Риму свідчить про негативні риси такого союзу. Зокрема, не виправдав себе Етолійський союз — вільний союз країн як альтернатива імперії. У той час вважалося, що федерації — це гробниця волі, за своєю природою вони потребують твердого рішення. Несталість зв'язку їхніх частин, які спаяні лише силою зброї, постійно дається взнаки. Тому владі федерацій необхідно спочатку створити, а потім постійно вдосконалювати машину пригноблення і збільшувати апарат чиновників.

Виходячи з цього, навіть засновники комуністичної ідеї вважали, що федерація як форма державного устрою, непридатна для майбутніх соціалістичних держав. Так, Ф. Енгельс у своїй праці «До критики проекту соціал-демократичної програми 1891 р.» зазначав, що «пролетаріат може застосувати лише форму єдиної і неподільної республіки», тобто йшлося про унітарну державу.

Основні ознаки федерації  мають США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. - разом у світі існують 24 федеративні держави.

Федерації різноманітні і їх класифікують за різноми способами, наприклад,

1. за способом створення:

- договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту - створюються, як правило, "знизу");

- конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції - створюються головним чином "зверху", приклад - Індія);

договірно-конституційні (їх більшість - США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

2. за способом взаємовідносин федерації та суб'єктів:

- на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР - у минулому);

- на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).

3. за способом розподілу і здійснення владних повноважень:

- централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

- відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

4. За принципом переваги або поєднання національного і територіального підходів:

- територіальний підхід (США, Індія, Мексика);

- національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);

- поєднання національно-територіального і територіального підходів (Росія).

Отже, унітарна держава — це форма державного устрою, яка базується на верховенстві влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вважається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення. А федеративна держава - це союзна держава, що складається з декількох державних утворень, кожне з яких володіє власною компетенцією і має свою систему законодавчих, виконавчих і судових органів.