Тема 2: «Система конституційного права України»

ПЛАН

1. Поняття системи конституційного права України та її складові елементи.

2. Поняття інституту конституційного права України та його юридичні ознаки.

3. Поняття структури інституту конституційного права України.

4. Види інститутів конституційного права України.

5. Поняття та юридичні ознаки норми конституційного права України.

6. Класифікація норм конституційного права України.

7. Поняття структури норми конституційного права України.

1. Поняття системи конституційного права України та її складові елементи.

Основними юридичними ознаками у визначенні сутності та змісту категорії «система конституційного права України» є такі принципові положення:

1) система конституційного права України - історично сформоване й усталене, переважно під впливом об'єктивних чинників політичного, соціально-економічного, культурного, інформаційного характеру, явище національного правового буття, пов'язане зі становленням конституціоналізму, Конституції України і розвитком суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання;

2) система конституційного права України є визначальною складовою національної правової системи, оскільки вона здійснює системоутворюючий вплив на інші елементи національної правової системи - правову ідеологію, систему права України загалом, систему національного законодавства, систему правотворчої та правозастосовної діяльності, систему правової науки й освіти тощо;

3) для системи конституційного права України властиве гармонійне поєднання динамічних і статичних характеристик - перебуваючи у процесі постійного розвитку й удосконалення, ця система зберігає свою усталеність і завершеність на кожному етапі свого розвитку;

4) системі конституційного права України притаманна внутрішня ідеологічно-правова (доктринальна), предметно-функціональна та структурна єдність. По суті, ця система є сукупністю постійних взаємоузгоджених юридичних зв'язків між її основними складовими;

5) для системи конституційного права України властива не лише внутрішня єдність, а й диференціація її складових рівнів й елементів, що знаходить своє логічне вираження у складній і різноплановій структурі цієї галузі права;

6) основні структурні рівні й елементи конституційного права - природне і позитивне, загальна й особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне конституційне право, які, своєю чергою, складаються з інститутів і норм конституційного права, перебувають між собою у чітко впорядкованих і поетапно сформованих комплексних правових зв'язках. Послідовність визначення зазначених рівнів багатоаспектної системи конституційного права України є кваліфікуючою, оскільки вказує на поетапність їх історичного формування;

7) система конституційного права України тісно взаємопов'язана діалектично з іншими системними явищами та категоріями конституційного права - системою конституційних правовідносин, системою джерел конституційного права та її стрижневою складовою - системою конституційного законодавства, системою Конституції України, системою суб'єктів конституційної правотворчої та правозастосовної конституційної діяльності, системою конституційно-правової науки й освіти. Взаємодія цих конституційно-правових систем містить великий потенціал для розвитку вітчизняного конституціоналізму та національного державотворення і правотворення.

Отже, система конституційного права України (з грец. - поєднання, утворення) - це історично сформована та обумовлена об'єктивними чинниками суспільного розвитку система таких послідовних елементів конституційного права, як природне та позитивне, загальна та особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне право, які, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України і системоутворюючою складовою національної правової системи.

Система конституційного права України як правова категорія має здебільшого об'єктивний характер, але визнання об'єктивності системи конституційного права не означає її фатального характеру, оскільки на формування і розвиток цієї системи впливають і суб'єктивні чинники - політична воля і законні інтереси суб'єктів конституційного правотворення, особливості перебігу конституційних процесів у державі, модернізація політико-правової системи держави тощо.

Категорія «система конституційного права» тісно пов'язана з категорією «структура конституційного права». Структура конституційного права - це внутрішня побудова конституційного права, спосіб зв'язку утворюючих його елементів - норм, інститутів та інших рівнів конституційного права.

Внутрішня побудова системи конституційного права України має визначену послідовність формування своїх елементів. Така послідовність визначається історичною традицією послідовної структуризації права в цілому: від його поділу на приватне та публічне до сучасних складних різновимірних систем права.

Розглядаючи систему конституційного права в зрізі поділу на приватне і публічне, слід констатувати, що більшість норм конституційного права може бути віднесено до публічного права, але в структурі конституційного права містяться і норми приватного характеру. Насамперед це норми, що регламентують конституційні основи приватної власності, визначають і гарантують право особи на приватну власність та свободу підприємницької діяльності.

Синхронним щодо зародження в світі конституційного права став і його поділ на природне та позитивне право. Природне конституційне право та позитивне конституційне право є історично сформованими комплексними стрижневими підсистемами конституційного права України, що об'єднують у своєму складі відповідні доктринальні або теоретико-методологічні (ідеї, концепції, теорії, світоглядні принципи і методи) та нормативні (інститути і норми конституційного права) структурні елементи, які у своїй взаємодії забезпечують усебічне регулювання конституційно-правових відносин.

Природне конституційне право України є системою ідей і принципів, утілених в інститутах конституційного права, норми яких регулюють конституційний принцип народнго суверенітету та порядок його реалізації, конституційні основи суспільного ладу та загальні принципи розвитку громадянського суспільства і його інститутів, основоположні конституційні права та свободи людини.

Позитивне конституційне право України втілюється в доктринальних ідеях і методах, відтворених в інститутах та нормах конституційного права, які унормовують принцип державного суверенітету і легітимні форми його здійснення, конституційні основи державного ладу та принципи його охорони, порядок організації і діяльності органів державної влади, а також правову охорону Конституції України та вимоги щодо конституційної правотворчості загалом.

У системі сучасного конституційного права України також можна умовно виділити як складові загальну й особливу частини конституційного права. Загальна частина, як і особлива частина конституційного права, об'єднує у своєму складі норми й інститути, які регулюють визначені конституційні правовідносини.

Загальна частина конституційного права України - це структурний елемент системи конституційного права України, який об'єднує у своєму складі норми й інститути конституційного права, які забезпечують ефективне функціонування відповідної галузі права та її доктринальний (теоретико-методологічний) і генетичний зв'язок з історичними та сучасними ідеями й ідеалами українського та європейського конституціоналізму.

Особлива частина як структурний елемент системи конституційного права України об'єднує у своєму складі насамперед інститути матеріального та процесуального конституційного права, які регулюють структуровані суспільні відносини в межах предмета конституційного права.

Матеріальне конституційне право України становить на сьогодні питомий нормативний вміст системи конституційного права України і є не лише основним, а часто і єдиним предметом досліджень конституційно-правової науки.

Процесуальне конституційне право - це структурний елемент, який у взаємодії з матеріальним конституційним правом утворює важливий рівень системи конституційного права України й об'єднує у своєму складі процесуальні норми й інститути конституційного права (інститути виборчого і референдного процесу, парламентського процесу, муніципального процесу та конституційної юстиції), на основі яких між суб'єктами конституційного процесу виникають, змінюються та припиняються правовідносини, що передбачають виникнення конституційних спорів і їх обов'язкове судове та позасудове вирішення.

Система конституційного права України також може поділятися на національне та наднаціональне (міжнародне) конституційне право.

Такий поділ зумовлений тим, що у складі низки інститутів, підгалузей та інших рівнів національного конституційного права існує міжнародний компонент - норми й інститути конституційного права, які є міжнародними за своїм походженням, тобто за своєю сутністю. Наприклад, вони існують у складі інституту джерел конституційного права України, інституту юридичної відповідальності в конституційному праві, інституту основ конституційного ладу України, інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина, інституту загальних засад безпосередньої демократії, інституту конституційних основ організації та діяльності органів державної влади, інституту адміністративно-територіального устрою України, інституту місцевого самоврядування тощо.

Система конституційного права України взаємодіє з багатьма іншими системними явищами і процесами - системою конституційних правовідносин, системою Конституції України, системою конституційного законодавства, системою конституційно-правової науки і освіти тощо. Між згаданими системами є й суттєві відмінності.

Наприклад, система конституційного права не збігається із системою Конституції України. Система конституційного права значно ширше системи Конституції, оскільки:

1) система конституційного права об'єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного права, що виражені не лише в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодавства;

2) у системі конституційного права застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в інститути конституційного права, які не виділяються в системі Конституції;

3) системі елементів конституційного права властиві більш глибинні генетичні та функціональні зв'язки, ніж системі елементів Конституції;

4) система конституційного права є більш гнучкою та динамічною, ніж система Конституції;

5) нормативним приписам, що об'єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів. Однак, Конституція України має великий вплив на формування системи національного конституційного права. Саме в Конституції України, система конституційного права отримує своє логічне завершення.

Найбільш повно сутність і зміст системи національного конституційного права розкривається в її основних структурних елементах - інститутах і нормах конституційного права України.

2. Поняття інституту конституційного права України та його юридичні ознаки.

Інститут конституційного права України - це:

1) сукупність норм права, які регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу;

2) головна складова системи конституційного права України, яка втілює в собі волю та легітимні інтереси народу, держави, територіальних громад і Автономної Республіки Крим через упорядкування та систематизацію у своєму складі предметно та функціонально взаємопов'язаних норм конституційного й інших галузей права, спрямованих на утвердження, зміну та припинення окремих видів і груп суспільних взаємин, віднесених до предмета конституційного права.

Інституту конституційного права України властиві загальні та спеціальні юридичні ознаки, що розкривають сутність і зміст цієї юридичної категорії.

До загальних ознак інституту конституційного права належать такі:

1) відповідність інститутів права об'єктивно інституціоналізованим суспільним відносинам, які потребують свого правового регулювання;

2) доктринальна єдність уміщеного в них нормативного матеріалу;

3) цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, які є предметом правового регулювання відповідної галузі права;

4) однорідність суспільних відносин, які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут права;

5) єдність загальних положень, принципів, понять і нормативних конструкцій, утілених в інституті права;

6) автономність, тобто відокремленість існування та дієвості нормативного матеріалу в межах інституту;

7) функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту права, яка загалом узгоджується з основними функціями галузі права та їх системою;

8) об'єктивація інститутів права у самостійних структурних елементах системи чинного законодавства, а саме: у самостійних розділах Конституції України, розділах загальних законів України, спеціальних законах України, підзаконних нормативно-правових актах, а іноді в інших видах системи галузевих джерел права (правових звичаях, правових договорах тощо).

Спеціальні юридичні ознаки інституту конституційного права України полягають у такому:

1) за своєю сутністю інститут конституційного права є основним системоутворюючим структурним елементом багатоаспектної системи конституційного права України, який втілює в собі волю та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави і територіальних громад, узгоджені з об'єктивними процесами структуризації та інституціоналізації суспільних відносин, що є предметом конституційного права;

2) за своїм змістом інститут конституційного права є об'єктивно сформованою, цілісною та відносно відокремленою системою функціонально взаємозумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, а іноді й інших галузей права, що регулюють певний вид суспільних відносин, що є сегментом предмета конституційного права і складовими нормативно-правового механізму конституційно-правового регулювання;

3) за своїми функціями інститут конституційного права є системоутворюючим компонентом як системи конституційного права України, так і основних складових рівнів - природного та позитивного, загальної й особливої частин, матеріального та процесуального, національного та міжнародного конституційного права;

4) за структурою інститут конституційного права є складною комплексною системою норм конституційного права, об'єднаних у певні логічні групи, зумовлені сутністю, змістом і функціональним призначенням кожного конкретно взятого інституту в системі конституційного права України й у механізмі конституційно-правового регулювання;

5) за формою існування інститути конституційного права поділяються на логічні, тобто існуючі у складі об'єктивно сформованої системи конституційного права України, та позитивно закріплені (об'єктивовані) в чинному законодавстві й інших галузевих джерелах права тощо.

3. Поняття структури інституту конституційного права України.

Розрізняють:

1) внутрішню побудову логічного інституту як основного структурного елемента багатоаспектної системи конституційного права;

2) структуру позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права.

Під структурою логічного інституту конституційного права України слід розуміти внутрішню побудову цього структурного елемента багатоаспектної системи конституційного права України, зміст якої визначається доктринальними, предметними, функціональними, структурними й іншими юридичними зв'язками між нормами конституційного права та їх групами, об'єднаними спільним предметом конституційно-правового регулювання.

Отже, структура логічного інституту конституційного права України - це взаємозв'язок функціонально зумовлених і структурно узгоджених між собою компонентів відповідного галузевого інституту права.

Основними компонентами структури логічного інституту конституційного права України є:

1) нормативний зміст інституту конституційного права України як цілісної юридичної категорії;

2) принципи існування та дієвості інституту конституційного права України;

3) функції інституту конституційного права України;

4) конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються норами інституту конституційного права України (права й обов'язки основних інституціоналізованих суб'єктів, організаційно-правові форми їх діяльності тощо);

5) конституційно-правовий режим інституту конституційного права України;

6) гарантії реалізації інституту конституційного права України.

Сутність структури інститутів конституційного права України визначається змістом запропонованих складових елементів цієї структури.

Структура позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права - це внутрішня побудова цього інституту, що репрезентує собою систему взаємопоєднаних змістовно-логічних і формальних компонентів, зумовлених вимогами чинного законодавства і, зокрема, правилами нормопроектної техніки, спрямованими на структуроване регулювання конституційно-правових відносин.

Її основними компонентами є:

1) вступна частина (назва та преамбула);

2) основна частина;

3) перехідні та прикінцеві положення;

4) міжнародні аспекти дієвості цього інституту;

5) додатки.

4. Види інститутів конституційного права України.

Застосовуючи різні критерії виділяють такі види інститутів конституційного права України:

1) за сутністю:

інститути конституційного права, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Українського народу; інститути конституційного права, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Української держави; інститути конституційного права, які втілюють у собі публічну владу та легітимні інтереси територіальних громад України; інститути конституційного права, які втілюють у собі публічну владу та легітимні інтереси Автономної Республіки Крим;

2) за змістом (предметом):

інститути природного та позитивного конституційного права; інститути загальної й особливої частин конституційного права; інститути матеріального та процесуального конституційного права; інститути національного та міжнародного конституційного права;

3) за функціями:

установчі інститути конституційного права; регулятивні інститути конституційного права; заборонні інститути конституційного права; охоронні інститути конституційного права;

4) за суб'єктами:

загальні інститути конституційного права; спеціальні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права;

5) за структурою: генеральні інститути (підгалузі) конституційного права; основні інститути конституційного права; субінститути конституційного права;

6) за формою об'єктивації:

інститути конституційного права, закріплені в Конституції України; інститути конституційного права, закріплені в законах України; інститути конституційного права, закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; інститути конституційного права, об'єктивовані в інших джерелах конституційного права;

7) за умовами дієвості:

за територією своєї дії: загальнодержавні інститути конституційного права; місцеві (локальні) інститути конституційного права;

за часом своєї дії: постійні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права.

Найпоширенішою є також класифікація інститутів конституційного права за предметом їх правового регулювання.

Застосовуючи цей критерій, можна виділяти такі основні інститути конституційного права України:

інститут основ конституційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, інститут форм безпосередньої демократії, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут системи органів виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо.

Так, наприклад, Інститут основ конституційного ладу України представлений сукупністю конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з загальними засадами суспільного та державного ладу в Україні. Цей інститут визначає основні принципи суспільного і державного ладу України, завдання і цілі держави і суспільства, їх функції та гарантії. Інститут основ конституційного ладу є одним із найважливіших інститутів у системі конституційного права України, а його нормативні положення знаходять своє об'єктивне продовження в усіх інших основних інститутах.

Інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Він представлений сукупністю конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з належністю особи до громадянства України та правами, свободами і обов'язками людини і громадянина та їх гарантіями. Цей інститут насамперед регулює підстави і порядок набуття громадянства України, підстави і порядок припинення громадянства України та конституційно-правовий статус органів, що уповноважені вирішувати питання, пов'язані з громадянством України. Окрім того, відповідні норми забезпечують правове регулювання конституційно-правового статусу іноземців і осіб без громадянства в Україні.

Інститут форм безпосередньої демократії (форм прямого народовладдя) об'єднує у своєму складі конституційно-правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету через референдуми, вибори та інші форми безпосередньої демократії. Інститут форм безпосередньої демократії визначає принципи прямого народовладдя, поняття референдумів і виборів в Україні та їх види, порядок організації та проведення референдумів і виборів в Україні, відповідальність за порушення чинного виборчого законодавства, конституційно-правовий статус органів, уповноважених проводити референдуми і вибори в Україні, гарантії референдумів і виборів в Україні.

Інститут глави держави (президентства) в Україні - це сукупність норм конституційного права, що визначають конституційно-правовий статус глави держави, порядок його обрання, функції та повноваження Президента України, взаємовідносини Президента України як глави держави з іншими гілками влади, підстави для дострокового припинення його повноважень. Інститут президентства є виключно важливим для системи конституційного права України і відіграє ключову роль у системі інститутів державної влади, оскільки саме він є своєрідним стрижнем у механізмі поділу влади та системі стримувань і противаг між гілками влади.

Інститут виконавчої влади об'єднує норми конституційного права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням виконавчої влади в Україні. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні та їх роль і місце в системі органів державної влади, систему органів виконавчої влади в Україні (Кабінет Міністрів України, міністерства й інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), порядок формування і структуру органів виконавчої влади, їх функції та повноваження.

Наведені та інші інститути конституційного права, а також їх групи не існують відокремлено. Вони утворюють систему взаємодіючих між собою галузевих інститутів, пов'язаних між собою визначеними юридичними зв'язками.

Система інститутів конституційного права України - це система доктринальних, історично-правових, предметних, функціональних, структурних й інших юридичних зв'язків між різними за своїми юридичними властивостями інститутами конституційного права, об'єднаних єдиною метою цілеспрямованого структурованого регулювання суспільних відносин, які є предметом конституційного права.

Інститути конституційного права як основа його системи знаходять логічне завершення в системі конституційного законодавства, системі конституційно-правової науки й освіти.

5. Поняття та юридичні ознаки норми конституційного права України.

Першоосновою системи конституційного права України є норма конституційного права. Будучи складовими системи конституційного права, норми конституційного права відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі в цілому.

В.Ф. Мелащенко розумє під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоновані Українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України.

На думку Ю.М. Тодики, конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави. Схожих поглядів притримуються й інші правознавці.

Тривалий час категорія «норма права» існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб'єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу.

В.Ф. Погорілко визначає пріоритетними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні народ України, Українську державу та суб'єктів місцевого самоврядування.

Норма конституційного права, будучи однопорядковою категорією щодо системи однойменної галузі права, не може існувати поза нею. Відповідно, визначаючи зміст категорії «норма конституційного права України», слід чітко встановити її юридичний зв'язок із категорією «система конституційного права».

Норми конституційного права України не лише встановлюються та санкціонуються Українським народом, Українською державою, територіальною громадою чи спільнотою АР Крим, а й гарантуються цими ж суб'єктами. Не гарантоване суб'єктами конституційного правотворення (нормотворення) правило поведінки або діяльності залишається незахищеним від правопорушень.

Норма конституційного права України - це:

1) змістовно та формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом, Українською державою, територіальними громадами чи спільнотою Автономною Республікою Крим загальнообов'язкове і ними ж гарантоване правило (модель) цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному правовому статусі чи режимі, незалежно від їх волі, яке є первинним структурним елементом системи конституційного права України;

2) формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом, Українською державою, територіальними громадами чи спільнотою Автономної Республіки Крим правило поведінки або діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується системою конституційних гарантій.

До загальних юридичних ознак норми конституційного права відносять:

1) відповідне призначення в системі національного права;

2) змістовна та формальна визначеність;

3) загальнообов'язковість, всеосяжність й універсальність;

4) багатоманітність, динамічність і стабільність, гарантованість тощо.

До спеціальних ознак норми конституційного права України відносять:

1) пріоритетність у національній правовій системі та їх інтегративне призначення;

2) установчий характер;

3) публічно-політичний зміст;

4) система суб'єктів нормотворення та нормозастосування;

5) безпосередність дії, найвища юридична сила, особлива джерельна база;

6) специфічність структури, посилена за рахунок правового захисту Конституції України;

7) гарантованість, високий рівень теоретико-методологічної обґрунтованості.

6. Класифікація норм конституційного права України.

Норми конституційного права є багатоманітними, і кожен їх вид чи група наділені власною юридичною специфікою й особливим призначенням у системі конституційного права України. Застосовуючи критерії класифікації норм конституційного права України, можна визначити таку їх систему: