9.2. Основні принципи охорони праці в установі, організації

У Конституції України сказано, що основною цінністю держави є людина. Закон України «Про охорону праці» визначає основні поло­ження щодо реалізації права громадян на охорону їх життя і здоро­в'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних дер­жавних органів відносини між керівником і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єди­ний порядок охорони праці в Україні.

Закон України «Про охорону праці», прийнятий 14 жовтня 1992 р., складається з 8 розділів, 49 статей.

У ст. 1 дається поняття охорони праці:

Охорона праці (ОП) — це система правових, соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профі­лактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я людини в процесі праці.

Дія закону поширюється на всі установи незалежно від форм власності. Законодавство про охорону праці складається з Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю та інших норматив­них актів.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

— пріоритету життя і здоров'я працівника відносно результатів виробничої діяльності, повної відповідальності власника за створен­ня безпечних і нешкідливих умов праці;

—   встановлення соціального захисту працівників, повного відшко­дування втрат особам, які потерпіли від нещасних випадків на ви­робництві;

— комплексного розв'язання завдань охорони праці;

_ встановлення єдиних нормативів з ОП;

_ здійснення навчання, професійної підготовки і підвищення ква­ліфікації працівників з ОП обов'язкове.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на кожному робочому місці умови праці відповідно до вимог норма­тивних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, га­рантованих законодавством про ОП.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, стан колективного та індивідуаль­ного захисту, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про ОП.

Працівник має право відмовитися від виконання роботи, яка не пе­редбачена посадовою інструкцією та на виконання якої йому не прово­дився інструктаж, якщо створилася ситуація, небезпечна для його жит­тя чи здоров'я, навколишнього середовища. Факт наявності такої ситу­ації підтверджується спеціалістом з ОП. Для виконання будь-якої іншої роботи керівник повинен зробити цільовий інструктаж. Інструктажі є кількох видів і проводяться згідно з типовим положенням:

а) вступний — з усіма працівниками, щойно прийнятими на робо­ту (проводить спеціаліст з ОП );

б) первинний — на робочому місці керівником підрозділу;

в) повторний — один раз у квартал;

г) цільовий — при виконанні разових робіт, не пов'язаних із без­посередніми обов'язками.

Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові збитки, заподіяні йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із вико­нанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, якщо вона народилася після його смерті.

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потер­пілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразо­вої допомоги може бути зменшено, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комі­сією по розслідуванню нещасного випадку. Власник відшкодовує по­терпілому витрати на лікування.

Відшкодування моральних збитків провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимага­ють від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, за­подіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральних збитків можливе без утрати потерпі­лим працездатності. Порядок його визначається законодавством.

Працівник зобов'язаний:

• знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективно­го та індивідуального захисту;

• додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

З цією метою створюється система управління охороною праці, якою керує служба охорони праці, керівник якої підпорядковується безпосе­редньо власникові і прирівнюється до основних виробничих служб.

У митній службі діє також струнка система ОП. У ДМСУ є відділ ОП, а у митницях — служби ОП (які представляє один працівник).

Головне завдання служб охорони праці — організація виконання закону про ОП і контроль за цим. У посадових інструкціях кожного працівника записані пункти з ОП, крім цього у кожному підрозділі митниці діє конкретна інструкція з ОП, яка включає в себе специфіку дії підрозділу. Крім цього є загальні інструкції, як-от: «При огляді локомотивів», «При огляді повітряних суден», «При огляді пасажир­ського транспорту» тощо.

Виконання інструкцій обов'язкове. Навчання, організація та кон­троль виконання здійснюються через систему професійної освіти, про­ведення інструктажів та систему безперервного контролю. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про охорону праці»: «Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з ОП, забороняється».

А тепер наведемо лише кілька цифр сумної статистики. За перше півріччя 1998 р. на виробництві травмовано 22 481 працівник, у 1999 р. за відповідний період — 19 291. Загинуло: 1998 р. — 1665, 1999 р. — 1781 чоловік. Близько 27 % цих сумних цифр виникло через ігнорування правил поводження з електричним струмом. Зва­жаючи на важливість цієї проблеми, одним із державних норматив­них актів про охорону праці (ДНАОП 000-1-21-98) у 1998 р. прий­нято «Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів». Тому з усіх аспектів охорони праці розглянемо більш детально лише цю проблему.

Види уражень електричним струмом. Дія електричного струму на живу тканину носить різноманітний характер:

1) термічна — проявляється в опіках окремих ділянок тіла, на­гріву до високої температури кровоносних судин, нервів, серця тощо і викликає серйозні функціональні порушення;

2) електролітична — розкладання органічної речовини, в тому числі і крові;

3) біологічна — порушення живих тканин організму. Електротравми поділяються у свою чергу на:

місцеві (місцеве ураження організму);

загальні (уражений весь організм);

змішані (місцеві і загальні разом), їх кількість становить понад 15,5%.

Дія електроструму на організм людини. Місцеві електротравми — це місцеве порушення цілісності тканини. Поділяються на електричні опіки, електричні знаки, металізацію шкіри, механічні ушкодження і електроофтальмію, електричний удар.

Електричний опік — найбільш поширена електротравма. Опіки виникають у 63% постраждалих. Залежно від умов виникнення роз­різняють два основних види опіків: контактний, що виникає при проходженні струму невисокої напруги (не вище 1—2 кВ) безпосе­редньо через тіло людини, і дуговий, обумовлений дією на тіло люди­ни електричної дуги, яка утворюється при більш високих напругах.

Під електричним ударом слід розуміти ураження живих тканин організму електричним струмом. Коли електричний удар не призво­дить до смерті, він може викликати серйозний розлад організму, що проявиться і через декілька годин, днів, місяців. Електричним уда­рам підлягають понад 80% постраждалих.

Вплив дії електроструму на організм залежить від низки чин­ників, у тому числі від електричного опору тіла, струму, терміну його проходження, частоти, індивідуальних якостей людини. Це все теми цілих розділів з «Правил електробезпеки» і можуть бути циклом лекцій.

Постають запитання: як захиститися від ураження електричним струмом? Як надати першу допомогу потерпілим?

Слід розуміти головне, що при ураженні людини електрострумом основним вражаючим чинником є струм, що проходить через тіло, а також велике значення має час його дії.

Отже, всі правила електробезпеки дозволяють обслуговувати елект­роустановки лише особам, які здали залік і атестовані на цю роботу.

Перша допомога потерпілим від електричного струму. Вона скла­дається з двох етапів:

1) звільнення постраждалого від дії струму;

2) надання йому долікарської медичної допомоги.

Оскільки результат ураження електрострумом залежить від трива­лості проходження струму через тіло людини, дуже важливо якомога швидше звільнити постраждалого від струму і надати медичну допо­могу, тому що період клінічної смерті триває лише кілька хвилин.

При нещасних випадках часто буває, що потерпілий продовжує перебувати в контакті зі струмопровідною частиною і не може само­стійно порушити цей контакт, тобто перервати струм, що йде через нього. Причини можуть бути різними:

— некероване скорочення м'язів; ті

— параліч кінцівок;

— ураження нервової системи і т. ін.

Першою дією повинно бути швидке відключення за допомогою найближчого рубильника, вимикача, а також шляхом викручуван­ня запобіжників тієї частини електроустановки, до якої потерпілий доторкається.

При цьому слід мати на увазі, якщо потерпілий знаходиться на висоті, то виключення електроенергії може викликати падіння його з висоти.

При відключенні електроенергії може погаснути світло, тому слід мати напоготові додаткове освітлення.

При цьому слід остерігатися, щоб самому не опинитися в контакті зі струмопровідною частиною, а також під кроковою напругою.

При напрузі до 1000 В можна перерубати проволоку сокирою з дерев'яним топорищем. Рубати слід кожен провід окремо, щоб не викликати короткого замикання між ними, в результаті якого може виникнути електрична дуга, що спричинить шкоду.

Дозволяється відтягнути постраждалого за одяг, при цьому не доторкатися до тіла потерпілого, вологого одягу. Можна відкинути проволоку сухою дерев'яною палицею, дошкою (непровідниками).

Таким чином, одна з умов урятування життя виконана — людину звільнено від електроструму.

Заходи першої долікарської медичної допомоги. Сучасна медици­на має всі засоби для оживлення людини, враженої струмом. Однак успіх залежить від першої кваліфікованої допомоги.

Заходи першої долікарської допомоги залежать від стану потерпі­лого, а саме: наявність дихання. Якщо воно характеризується не­чіткими й неритмічними підйомами грудної клітини при вдиханні, нібито хапаючими повітря вдихами, або відсутністю підіймання груд­ної клітини — потерпілий потребує штучного дихання.

Якщо потерпілий опритомнів, але був непритомним або під стру­мом, його необхідно покласти на суху підлогу, забезпечити спокій, бо негативна дія струму може проявитися впродовж кількох годин і навіть днів. Стан здоров'я визначить лише лікар.

Якщо потерпілий непритомний, але з усталеним диханням, тре­ба покласти його на підстилку, полегшити дихання, розстебнувши комір, пояс. Спробувати привести до пам'яті — піднести до носа вату, змочену в нашатирному спирті, оббризкати лице водою, розтерти й зігріти тіло. Чекати лікаря.

Якщо потерпілий погано дихає (рідко, судорожне) — треба роби­ти штучне дихання.

При відсутності ознак життя — робити штучне дихання, масаж серця. Ніколи не варто відмовлятися від надання допомоги постраждалому і вважати його мертвим через відсутність ознак життя. Практиці відомі випадки, коли безперервне надання кваліфікованої долікарської допомоги допомагало оживляти людей навіть після 12 годин.

Штучне дихання. Є два способи штучного дихання: апаратний і ручний. Ми розглянемо лише ручний спосіб. Серед великої кількості ручних способів найбільш ефективний спосіб «рот у рот». Він поля­гає в тому, що той, хто надає допомогу, вдуває повітря зі своїх легень у легені постраждалого через його рот.

Але перш ніж приступити до штучного дихання, необхідно вико­нати такі операції:

а) звільнити потерпілого від одягу, що стискає, — розстебнути комір, зняти галстук тощо;

б) покласти його на спину на горизонтальну поверхню;

в) максимально закинути голову назад, підклавши під потилицю долоню однієї руки так, щоб підборіддя не було на одній лінії з шиєю. При цьому положенні голови язик відходить у гортань, забез­печуючи тим самим прохід повітря в легені. Під лопатки слід підкла­сти валик з одягу;

г) пальцями очистити рот від крові, слини.

Той, хто надає допомогу, набирає повітря в легені і з силою видихає його в рот потерпілому. При цьому він повинен охопити своїм ротом весь рот потерпілого, а щокою чи пальцями затиснути йому ніс.

Контроль за надходженням повітря в легені потерпілого здійснюєть­ся на око по розширенню грудної клітини потерпілого. Якщо після вдування вона не розправляється — це свідчить про непрохідність шляхів дихання. Тому необхідно висунути нижню щелепу постраждалого вперед. Для цього треба поставити чотири пальці кожної руки ззаду кутів нижньої щелепи і висунути її вперед або це ж зробити великим пальцем однієї руки.

Якщо неможливо відкрити стиснутий рот, тоді робиться дихання «з рота в ніс».

Упродовж однієї хвилини слід робити 10—12 вдувань. Штучне дихання необхідно проводити до повного відновлення глибокого рит­мічного дихання.

Масаж серця. При наданні допомоги ураженим струмом робить­ся масаж серця — ритмічне надавлювання на грудну клітку, в ре­зультаті чого серце стискається між грудниною та хребтом і виштов­хує кров зі своїх порожнин.

Мета масажу — штучна підтримка кровообігу і відновлення нор­мальних скорочень серця. У процесі масажу людина, що надає допо­могу, визначивши місце надавлювання (воно має знаходитися при­близно на два пальці вище м'якого кінця грудей), повинна покласти на нього долонею вниз одну руку, а другу поверх першої також доло­нею вниз покласти під прямим кутом і надавлювати на грудну клітку потерпілого швидким поштовхом так, щоб змістити нижню частину груднини вниз на 3—4 см. Не можна надавлювати нижче краю груд­ної клітки, бо можна пошкодити інші органи. Надавлювання треба повторювати приблизно 1 раз на секунду.

Якщо надають допомогу двоє, то один повинен робити штучне дихання, а другий — масаж серця в такій послідовності: після одно­го глибокого вдування проводиться п'ять надавлювань на грудну клітку або після двох вдувань — 15 надавлювань. Якщо допомагає потерпілому одна людина, то треба після двох глибоких вдувань у рот чи ніс робити 15 надавлювань.

Для перевірки пульсу через кожні 2 хвилини припиняють масаж на 2—3 секунди. При відсутності пульсу слід продовжувати масаж аж до передачі потерпілого лікарю.

Захисне заземлення. Крім конкретних принципів електробезпеки є Ще принцип захисного заземлення. Це зумисне електричне з'єднан­ня з землею металевих неструмопровідних частин, які можуть вияви­тися під напругою.

Призначення захисного заземлення — усунення небезпеки ура­ження струмом на випадок дотику до корпусу.

Принцип дії захисного заземлення — зниження до безпечних зна­чень напруги шляхом зменшення потенціалу обладнання.

Небезпека враження струмом може бути усунена швидким відклю­ченням електроустановки. Для цього служить занулення — це умисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником неструмопровідних частин, які можуть виявитися під напругою.

Принцип дії занулення — переведення замикання на корпус у коротке замикання, в результаті чого спрацьовують запобіжники, елек­тричний ланцюг обривається і прилад знеструмлюється.

Таким чином, і заземлення, і занулення служать для безпеки пра­цюючого під час виконання службових обов'язків. Вони входять до комплексних заходів з електробезпеки.

Головне ж для працюючого — це:

— знати правила з електробезпеки, а вони конкретні для кожної електроустановки;

— мати необхідний допуск до роботи на електроустановках;

— уміти звільнити людину від електроструму і надати першу до­помогу.

Організаційні заходи під час роботи. Організаційними заходами, якими досягається безпека роботи на електроустановках, є :

— призначення осіб, відповідальних за безпечне виконання робіт;

— підготовка робочих місць;

— допуск до роботи;

— нагляд під час виконання робіт;

— оформлення перерв у роботі.

Працівник повинен виставити на робочих місцях огородження, плакати, які б попереджали про небезпеку. Технічні засоби включа­ють:

— підготовку робочого місця;

— вимикання напруги;

— вивішування плакатів безпеки;

— перевірку відсутності напруги;

— встановлення заземлення.

Будь-який із цих пунктів — це ціла система проведення робіт, що може бути розкрита в окремій темі.

Ми не розкриваємо і тему протипожежної безпеки, що також кла­сифікується як окрема наука. Проте основні поняття назвемо.

Пожежа — це некерований процес горіння з людськими жертвами або матеріальними збитками.

Для боротьби з пожежами є багато засобів, найпоширеніший із них — вогнегасники, їх декілька видів — пінні, вуглекислотні, по­рошкові тощо. Слід відзначити, що при загоранні електроустановок та подібних приладів не можна користуватися водою, пінними вогне­гасниками, тому що це провідники електричного струму.

Про все це є детальна інформація в інструкціях, дотримання яких обов'язкове. Навчання, організація та контроль виконання здійснюються шляхом систематизації професійної освіти, проведення інструк­тажів та безперервного контролю.

Будь-яка інструкція з ОП, затверджена наказом керівника, є нор­мативним актом. Кодекс законів України про працю розроблений так, щоб не порушувати нормативних актів про ОП, тобто не створю­вати небезпечних процесів у ході трудової діяльності людини.

При укладенні трудового договору умови його не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим норматив­ним актам з ОП. Громадянин повинен бути проінформований влас­ником під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників (у митній системі: рентгенапарати, наркотичні засоби тощо), про можливі наслідки їхнього впливу на здоров'я, про його права на пільги та компенсацію за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

У митній системі діє чіткий контроль за організацією охорони праці. Загальні завдання частково сформульовані в системі підведен­ня підсумків роботи та оперативного контролю за станом ОП, яка включає в себе:

конкретну перевірку — контроль підрозділів за всіма аспектами діяльності в галузі ОП;

цільову перевірку — контроль, що передбачає поглиблену пере­вірку певного виду діяльності (пожежну, електробезпеку, знання кон­кретної інструкції, вміння користуватися ТЗМК, надавати першу до­помогу потерпілим тощо);

поточний контроль — проводиться щоденно на початку і в про­цесі роботи. Полягає в готовності виконавців до трудової діяльності та додержання умов праці й вимог безпеки;

оперативний контроль — проводиться один раз на місяць. Поля­гає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці;

періодичний контроль — щоквартальний. Полягає в перевірці управлінського, організаційного, технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам.

Головне завдання закону та законодавчих актів про охорону праці полягає в тому, що вони забезпечують виконання конституційних вимог створення безпечних умов праці, законодавчі права працюючо­го стосовно власника і, нарешті, не декларують, а обґрунтовують по­няття, що головна цінність держави — людина.