2.2. Технології соціально-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами та їх батьками в сучасних умовах

У цьому параграфі нашої роботи ми зупинимося на соціально-реабілітаційній роботі з дітьми-інвалідами, обговоримо деякі принципи і напрями роботи з сім’єю дитини з обмеженими можливостями. У цьому контексті насамперед доцільно розглянути поняття абілітації і реабілітації. Абілітацією називають комплекс послуг, спрямованих на формування нових і мобілізацію, посилення існуючих ресурсів соціального, психічного і фізичного розвитку дитини. Реабілітацією в міжнародній практиці прийнято називати відновлення здатностей, які були в минулому, втрачених по причині хвороби, травми, змін умов життєдіяльності.

В практиці вітчизняної соціальної роботи поняття реабілітації включає і цей, і інший зміст, причому пропонується не вузько медичний, а більш широкий аспект соціально-реабілітаційної роботи. Основна мета соціально-реабілітаційної роботи пов’язана з забезпеченням соціального, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має порушення, і досягненням максимального успіху в розкритті потенціалу дитини для навчання.. Вторинні дефекти виникають або після невдалої спроби впоратися з прогресуючими первинними дефектами в медичній, терапевтичній або навчаючій дії, або в результаті спотворення взаємовідносин між дитиною і сім’єю.

Зупинимось більш детально на аналізі програми реабілітації як системи заходів, направлених на розвиток можливостей дитини і всієї сім’ї, яка розробляється разом з

батьками командою спеціалістів, котра складається з лікаря, соціального працівника, педагога, психолога. В багатьох країнах такою програмою керує один спеціаліст. Це може бути людина, яка працює за будь-якою з перерахованих професій, але у всіх випадках - це куратор, який координує реабілітаційну програму. . [24.107с]

Така система заходів розробляється індивідуально для кожної конкретної

дитини і сім’ї, враховуючи стан здоров’я, особливості розвитку дитини, можливості і потреби сім’ї щодо успішного виконання програми. Програма може розроблятися як на півроку, так і на більш короткі терміни, в залежності від віку і умов розвитку дитини.

1. По закінченню терміну, на який була розрахована програма, спеціаліст, який координує послуги для дитини і всієї сім’ї, зустрічається з батьками, щоб обговорити досягнуті результати, успіхи, а також те, чого досягнути не вдалось. Необхідно обговорити всі позитивні і негативні незаплановані моменти, які сталися в процесі виконання програми. Після чого батьки разом зі спеціалістом (командою спеціалістів) розробляють програми реабілітації на наступний період. [22.18с].

2. Іншими словами програма реабілітації - це чіткий план, схема спільних дій батьків і спеціалістів по розвитку здібностей дитини, її оздоровлення, соціальної адаптації (наприклад професійної орієнтації). Заходи обов’язково повинні охоплювати й інших членів сім’ї. Це може стосуватися освіти для батьків, психологічної підтримки сім’ї, допомоги сім’ї в організації відпочинку, відновлення сил.

На кожен період програми ставиться мета, яка включає ряд завдань, оскільки потрібно працювати в кількох напрямах, підключаючи до процесу реабілітації різних спеціалістів. Практичний досвід соціально-педагогічної роботи показує, що така програма, як правило, включає такі заходи:

а) медичні ( оздоровлення, профілактика);

б) соціальні (освітні, психологічні, психотерапевтичні, соціальні), спрямовані на розвиток загальної чи точної мови і мовлення, розумових здібностей, навиків самообслуговування і спілкування.

При цьому інші члени сім’ї повинні орієнтуватися в специфіці дитячого розвитку, вчитися спілкуванню один з одним, з дитиною, щоб не поглиблювати первинні дефекти розвитку несприятливими діями зовні. Тому в програму реабілітації будуть входити також такі заходи, як організація сприятливого оточення дитини (спеціальне обладнання, способи взаємодії, стиль спілкування в сім’ї), оволодіння новими знаннями і навиками батьків і всіма тими, хто близький до дитини. [24.104с]

Після того, як програма розроблена і почато виконання заходів, проводиться моніторинг, тобто регулярне дослідження ходу подій. Такий контроль проводиться у вигляді регулярного обміну інформацією між спеціалістом-куратором (або, можна його ще назвати, координатором послуг) і батьками. Якщо виникають будь-які труднощі, куратор сприяє батькам, допомагає долати перешкоди, ведучи переговори з потрібними спеціалістами, представниками установ, роз’яснюючи, відстоюючи, де це потрібно, права дитини і сім’ї. У випадку необхідності куратор може відвідати сім’ю для того, щоб краще розібратись в труднощах, які виникають при виконанні програми.

З аналізу літератури з соціальної роботи можна стверджувати, що ефективність реабілітаційної роботи залежить по-перше, від міждисциплінарної команди спеціалістів, і по-друге, від участі батьків у процесі реабілітації. Забезпечення саме такої участі і представляє собою найбільш важку проблему. В соціальній роботі з дітьми-інвалідами важливо виходити із наступного принципу: дітям вдається досягнути набагато більших результатів в реабілітаційному процесі в цілому, коли батьки і спеціалісти стають партнерами і працюють разом над вирішенням поставлених задач.

Практика соціальної роботи з дітьми - інвалідами свідчить, що батьки інколи не виявляють бажання співпрацювати з закладами соціальної роботи, відмовляється від допомоги чи поради.

Це, як правило, зумовлюється певними факторами, такими як: бідність; погіршення здоров’я інших членів сім’ї; подружні конфлікти та інші проблеми. В цьому випадку батьки можуть неадекватно сприймати побажання чи настанови спеціалістів. Інколи батьки ставляться до реабілітаційних послуг виключно як до можливості отримати відпочинок для самих себе: вони відчувають полегшення, коли дитина починає відвідувати школу чи реабілітаційні установи. Однак у переважній мірі батьки потребують допомоги і охоче слухають порад фахівців.

З огляду на це ми вважаємо за доцільне наголосити, що співпраця, участь, навчання, партнерство - такі поняття зазвичай використовуються, щоб визначити характер взаємодії батьків і соціальних працівників. Партнерство - це повна довіра, обмін знаннями, навиками і досвідом допомоги дітям з особливими потребами в їх індивідуальному і соціальному розвитку. Партнерство - це такий стиль відносин, який дозволяє ставити загальні цілі і досягати їх з великою ефективністю. Встановлення партнерських відносин потребує часу і певних зусиль, досвіду, знань.

В роботі з батьками можна виділити п’ять різновидів або тактик.

А. Безпосередня робота з конкретною сім’єю.

Б. Опосередкована робота з конкретною сім’єю.

В. Безпосередня робота з групою батьків.

Г. Опосередкована робота з групою батьків.

Д. Розвиток контактів між сім’ями.

Деякі аспекти роботи з сім’єю дитини з обмеженими можливостями потребують особливої уваги. В реабілітаційному процесі важливе значення має не тільки участь матері, а й батька. Тому, починаючи роботу, потрібно познайомитись не лише з матір’ю, а й з батьком, а також з іншими членами сім’ї. Бажано звертатись особисто не лише до матері, але й до батька, або до двох батьків одразу. Деяким чоловікам буває легше говорити, особливо про свої переживання, з чоловіком, тому вони можуть бути сковані в розмові з жінкою. Слід морально заохочувати участь батька

в реабілітації дитини.

Таким чином, для того, щоб краще справлятися з труднощами, сім’ї дитини-інваліда, корисно використовувати наступні ресурси:

1) робота в команді, де для кожного окремого випадку призначається окремий куратор, який координує дії інших;

2) обмін досвідом, залучення знань і вмінь колег; організація консиліуму, групи підтримки спеціалістів, де можна ділитись успіхами чи обговорювати невдачі, знаходити спільні рішення проблем, стане підтримкою у професійній діяльності;

3) зростає кількість публікацій по соціальній роботі і соціальній педагогіці, формується відеотека; ці ресурси можна використовувати для підкріплення знань спеціалістів і для рекомендацій батькам.

У ході написання дипломної роботи ми визначили шість компонентів взаємодії спеціалістів і батьків:

1. Регулярний контакт (в залежності від можливості та необхідності: раз в тиждень, в два тижні чи в шість тижнів).

2. Акцент на можливостях дитини, а не на їх відсутності.

3. Використання допоміжних матеріалів, посібників для батьків.

4. Сім’я - в центрі уваги, до роботи залучаються не лише батьки, але й інші члени сім’ї, родичі.

5. Увага до більш широкого спектру потреб (мова йде не лише про дитину, але й про всю сім’ю).

6. Організація груп підтримки, де обговорюються результати проблем (найчастіше така група включає різних спеціалістів: соціального працівника, психолога, соціального педагога, психотерапевта).

Все це буде сприяти розвитку дитини і підвищувати мотивацію батьків до співпраці.

Спробуємо більш детально розкрити етапи організації соціальної роботи з сім’єю, яка виховує дитину з відхиленнями в розвитку. На початковому етапі відбувається діагностика мікросоціуму і виховного потенціалу родини. Найбільш сприятливим у соціальній практиці є комплексне діагностування, яке враховує характеристику сім'ї як групи і як соціального інституту. Як соціальний інститут сім'я аналізується в тому випадку, коли потрібно з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідає чи не відповідає тим чи іншим суспільним потребам. Як мала соціальна група сім'я виступає тоді, коли піддаються вивченню її окремі індивіди, їх відносини. Тому соціальна діагностика має використовувати комплексний підхід, інтегруючи ці два напрями у вивченні сім'ї. [24.105с]

Для соціального працівника можуть бути важливими такі структурні характеристики сім'ї: наявність шлюбного партнерства (повна, формальна повна, неповна сім'я); стадія життєвого циклу сім'ї (молода, зріла, похилого віку); порядок вступу у шлюб (первинний, вторинний); кількість дітей (багатодітна, малодітна сім'я).

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з особливими потребами, найбільш істотними для соціального працівника є такі:

• матеріальний стан ( забезпечення) сім'ї;

• психологічний клімат сім’ї;

• загальна культура сім'ї;

• реабілітаційна культура сім'ї;

• реабілітаційна активність сім'ї;

• ставлення до патології дитини.

Окрім структурних і функціональних характеристик, які відображають стан сім'ї, яка виховує дитину з функціональними обмеженнями, для соціальної діагностики є також важливими індивідуальні особливості її членів. До них відносяться соціально-демографічні, фізіологічні, психологічні, патологічні особливості і звички дорослих членів сім'ї, а також характеристики дитини: вік, рівень фізичного, психічного, мовленнєвого розвитку, інтереси, здібності, освітній заклад, у якому вона навчається, успіхи у спілкуванні, наявність поведінкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві, психічні порушення. . [24.108с]

З метою визначення стану психологічного клімату сім'ї соціальний працівник може використати спостереження, тест-методики (опитувальники різного типу), тест Т. Лірі, який передбачає вивчення міжособистісних стосунків членів сім'ї, а також результати обстеження, проведеного іншими спеціалістами, що дозволяє зіставляти різні оцінки і зробити об'єктивні і достовірні висновки.

Основна мета діяльності соціального працівника на початковому етапі - формування в батьків адекватних уявлень про структуру порушень психофізичного розвитку дитини і про можливості її освіти і соціалізації.

Початковий етап роботи соціального працівника в родині можна назвати діагностико-конструктивним, тому що він полягає в аналізі основних проблем і проектуванні соціально-педагогічного процесу в сім’ї, доборі специфічних засобів і методів реабілітації відповідно до загальних цілей виховання. Цей етап є найбільш значимим, оскільки від рівня його реалізації у вирішальній ступені залежить ефективність усіх наступних етапів.

Наступний етап роботи можна охарактеризувати як організаційний. Він полягає в конструктивній діяльності, включаючи різноманітні форми соціально-психологічної та педагогічної анімації при організації сімейно-побутової праці, освітніх заходів, дозвілля і припускає проектування корекційного процесу в умовах родини, добір засобів і методів роботи, організацію педагогічного середовища в родині, конструювання системи навчальної взаємодії дорослого і дитини.

Важливою вимогою цього етапу є навчання батьків самостійному аналізу потенційних можливостей дитини, визначенню рівня сформованості соціально значимих навичок, що припускає пролонговане спостереження й оцінку в процесі повсякденної діяльності. Цьому сприяють різноманітні методи тестування, в основі застосування яких лежить передумова, що основні навички формуються в дітей в однаковій послідовності, але внаслідок відхилень у розвитку, процес засвоєння навичок розтягується у часі.

Заключний етап соціальної роботи в умовах сім’ї - комунікативний. Він припускає допомогу у встановленні оптимальних взаємин між батьками, батьками і дітьми, іншими членами родини в сфері найближчого оточення. Цей етап має вирішальне значення для нормалізації психологічного клімату в родині, зниження емоційної напруженості, реконструкції батьківських позицій у процесі педагогічної діяльності.

Він сприяє становленню нових форм взаємодії з дитиною, що має відхилення в розвитку, освоєнню специфічних засобів спілкування. Робота фахівця в родині в цей період має яскраво виражену корекційну і психотерапевтичну спрямованість. Адже саме родина є головним джерелом формування всієї системи спілкування і розвитку соціально значимих навичок у дитини, що має відхилення в розвитку. Це пояснюється високим ступенем залежності нетипової дитини від членів родини й особливою роллю родини у формуванні соціальних стереотипів її поведінки.

Основними завданнями комунікативного етапу є наступні:

1) розширення арсеналу засобів при здійсненні комунікативної діяльності за рахунок використання специфічних способів спілкування (емпатії)

2) формування інноваційних форм взаємодії з дитиною (сеанси емоційно-розвиваючої взаємодії, предметно-ігрової взаємодії і т.д.);

3) формування виховних навичок батьків.

Основними критеріями ефективності соціальної роботи на комунікативному етапі можна вважати:

1) стійкість психоемоційного стану дитини і батьків;

2) рівень сформованості спільної діяльності;

3) рівень розвитку навичок спілкування.

Цілеспрямована система соціальної роботи в умовах сім’ї не тільки підвищує рівень розвитку дитини і сприяє її соціальної активності, але і нівелює негативні переживання батьків, формує оптимістичні установки стосовно майбутн

ВИСНОВКИ

Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-педагогічної роботи з сім’ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, засвідчує зацікавленість до неї з боку представників різних наукових галузей. Однак, недостатня теоретична розробленість і практична соціально-педагогічна робота з сім’ями в умовах реабілітаційного центру спонукала до пошуку нового підходу щодо її розв’язання. Вивчення філософських, соціологічних, психологічних, соціально-педагогічних джерел із проблеми дослідження дало змогу розробити модель соціально-педагогічної роботи з сім’ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру. [24.106с]

Порівняльно-історичний аналіз зарубіжного й вітчизняного досвіду соціально-педагогічної роботи з сім’ями, де є діти з обмеженими фізичними можливостями і, зокрема, діти, хворі на ДЦП, доводить, що вона характеризується однобічністю. Це виявляється в тому, що реабілітація таких дітей зводиться, головним чином, до системи медичних заходів, спрямованих на відновлення втрачених чи недостатньо розвинених функцій. На сучасному етапі не менш важливого значення набуває психосоціальний аспект реабілітаційного процесу, спрямований, по-перше, на максимальний розвиток здібностей дитини, і, по-друге, на психологічну й соціальну реабілітацію сім’ї, де соціально-педагогічній роботі відводиться чинне місце.

Визначено, що ефективність соціально-педагогічної

роботи з родиною, що виховує дитину з обмеженими фізичними можливостями, залежатиме від глибокого вивчання психолого-педагогічних та соціальних проблем сім’ї та їх повного врахування в діяльності реабілітаційних центрів, а також за умови допомоги й підтримки таких сімей з боку держави та всіх соціальних інститутів.

На основі аналізу соціологічної, юридичної, соціально-педагогічної літератури та даних соціологічного дослідження ми дійшли висновку, що соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення в конкретних економічних умовах. Метою соціального захисту є забезпечення життєвого рівня непрацездатних громадян не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою, та запобігання соціальної напруженості в суспільстві, котра може бути зумовлена наявною майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівностями.

Гуманітарний захист скерований на попередження та допомогу людині за обставин, котрі визначаються її взаємодією з природою, впливом природних (екологічних, техногенних, гуманітарних) катастроф, станом самої природи та людини. Система соціальної безпеки людини повинна виокремлювати ті соціальні інтереси, які суттєво впливають на формування демографічної ситуації та забезпечення генофонду держави, трансформацію трудових ресурсів до ринкових вимог.

Гарантування соціальної безпеки окремої людини та суспільства є одним із завдань соціального захисту. Соціальний захист має дві основні функці - реабілітаційну та превентивну. Перша є методом пасивної підтримки бідних верств суспільства, шляхом надання короткотермінових адресних допомог. Друга із функцій є активним заходом запобігання бідності у зв'язку із втратою працездатності чи самої роботи завдяки запровадженню соціального страхування для акумуляції коштів.

Модель соціального захисту повинна бути:

цілісною;

структурованою;

динамічною;

багатовимірною.

Система соціального захисту містить три складові:

- соціальну допомогу;

соціальне страхування;

соціальну справедливість.

Соціальна допомога - це підвищення рівня споживання економічно слабких сімей шляхом зниження рівня споживання економічно сильніших сімей через надання першим адресних допомог.

Соціальне страхування - це захист громадян від настання соціальних ризиків, зокрема втрати працездатності та самої роботи, шляхом участі в програмах соціального страхування, в яких страхові виплати тісно пов'язані із страховими внесками.

Соціальна справедливість - матеріальна або фінансова компенсація особам, які постраждали від непередбачуваних подій (природні та техногенні катастрофи тощо).

Окрім трьох вище зазначених основних складових, до системи соціального захист належать:

- захист прав людини; рання імунізація;

сприяння освіті та підвищенню кваліфікації населення;

соціальна робота в неблагополучних сім'ях та з обслуговування одиноких і непрацездатних громадян;

соціальне обслуговування дітей-інвалідів;

активна політика на ринку праці;

гендерна політика;

підготовка кадрів соціальних працівників.

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини - від її народження до смерті.

Українська модель соціального захисту ще містить багато спільного від попередньої радянської моделі, але щораз відчутнішими стають прояви, властиві вимогам ринкової економіки. Сумісний розгляд допустимих (світовий рівень) та реальних показників розвитку українського суспільства свідчить про значну загрозу нашому суспільству в цілому й зокрема у відтворенні та збереженні трудових ресурсів і людського капіталу. З огляду на це необхідно підвищити дієвість соціальної безпеки людини в нашій державі.

Особливо гострою є проблема соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда, адже йдеться про соціальний захист як систему медичних, організаційно-правових, економічних, реабілітаційних і психолого-педагогічних заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, діяльності, здоров'я та добробуту як самої дитини-інваліда, так і членів її сім’ї.

Основними концептуальними принципами соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

1) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

2) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами – це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

Отож, як висновок ми стверджуємо, що на державному рівні доцільно переглянути саму структуру, принципи та технології соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом. В основу соціального захисту таких сімей повинна, на нашу думку, бути покладена технологічна модель "Інтеграція", яка б передбачала узгодженість, цілісність і системність медичного, соціально-психологічного, педагогічного, реабілітаційного аспектів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

3. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 21, ст.252.

4. Закон України «Про охорону дитинства» від 07.03.2002. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 30, ст.142

5. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91р. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 21, ст.252

6. Закон України «Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства» від 02.03.2003. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 1, ст.2

7. Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інваліда. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992р. №83.

8. Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.07.1999 Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 5, ст.21

9. Закон України «Про освіту» від 04.06.91р Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 34, ст.451

10. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001р. - 56 с.

11. Типове положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 8 березня 2005р. 165 с.

12. Простановище інвалідів в Україні та основи державної політики щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами: Державна доповідь. — к., 2002. — (Препр. / Міністерство праці та соціальної політики України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство освіти і науки України та ін). - 224 с.

13. 3аплотинська, Н. Передумови формування компетентності дітей з особливими потребами . Соціальна робота в Україні. [Текст] Н. 3аплотинська. 2004. - 102 с.

14. Apxипова, СП, Майборода, Т.Я. Соціальна педагогіка: Навчально- методичний посібник. - Черкаси-Ужгород [Текст] Т.Я Майборода ,CП.Архипова , 2002. - 154 с

15. Капської, А.Й. Актуальніпроблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). [Текст] Капської А.Й., 2002. - 164 с

16. Албесова,И.Ф. Введение в специальность «Социальная работа». -Ярославль.: Социум, [Текст] Албесова,И.Ф 1997. -38 с.

17. Артемова Л. Задоволення особливих потреб дитини у спілкуванні з однолітками. - К.: Контент, [Текст] Л.Артемова 2006. - 222 с.

18. Бастуй H.A. Діти й молодь із розумовою недостатністю в Україні та в світі Соціальна політика і соціальна робота. [Текст] Н.А.Бастуй -1994. -№ 2—3. 194 с.

19. Безпалько О., Едель С. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей і Методичні рекомендації. [Текст] О.Безпалько.За ред. А. Й. Папської. — К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2001. - 105 с.

20. Богданов С. Соціальний захист інвалідів. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи[Текст] С.Богданов 2002. - с. 202 с.

21. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту в Україні: Навч. посіб. - К.: Знання, [Текст] Н.Б Болотіна 2005. -615 с.

22. Боровая Л.П. Социально-психологическая помощь семьям, имеющих тяжело больных детей. // Социально-педагогическая работа. [Текст] Боровая Л.П - 1998. - №6. - 163 с. [24.109с]

23. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога. - М.: Академия, [Текст] Ю.В. Василькова 2001. - 178 с.

22.Ватере Л., Ланзинд М., Шонглер Э. Поддержка аутичных и отстающих в развитии детей: Сборник упражнений для специалистов и родителей. [Текст] Ватере Л., Ланзинд М., Шонглер Э. Мн.: Издательство БелАПДИ, 1997. - 18 с.

23. І. Б. Іванова .Виховання дітей з особливими потребами в сім'ї [Текст] У порядник І. Б. Іванова. - К.: УДЦССМ, 1998. 75 с

24.ГармашO.B. Право на спеціальну освіту дітей із розумовою відсталістю Соціальна робота в Україні: теорія і практика. [Текст] ГармашO.B 2003. - 104-109.с

25.Грачев Л.K. Программа социальной работы с семьями, имеющими детей- инвалидов. Грачев Л.K., [Текст] 1992. - 256 с.